62,Основні положення неокласичної теорії економічного зростання. Виробнича функція Кобба-Дугласа.

В основі неокласичної теорії економічного зростання лежить ряд положень, серед яких основними є такі: 1) вартість продукту створюється факторами виробництва і перш за все працею і капі­талом, кожний з яких робить свій внесок у його створення; 2) цінами виробничих факторів є зарплата і прибуток, які дорів­нюють їх граничним продуктам; 3) зв'язок між збільшенням фак­торів виробництва І зростанням продукту описується за допомо­гою виробничої функції. Прикладом неокласичної виробничої функції є виробнича функція Кобби—Дугласа: Y=A*K’*L’

де А — продуктивність факторів виробництва за наявної техно­логії; K’ — частка капіталу у виробленому продукті; L’ — част­ка праці у виробленому продукті.

Виробнича функція Кобби-Дугласа має дві властивості:

1) властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що у разі збільшення кількості праці та капіталу на певний процент, обсяг виробництва збільшується на такий самий процент;

2) виробнича функція Кобба-Дугласа є нелінійною і характе­ризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу продукту, ніж попередня. Отже, чим більше за­стосовується капіталу, тим нижчою є його гранична продуктив­ність.

63, Теорії ендогенного зростання.

Кейнсіанська і неокласична теорії економічного зростання бу­дувалися на екзогенній основі. Це означає, що в їх моделях темп зростання економіки є функцією екзогенно визначених змінних (норма заощаджень, сукупна продуктивність факторів виробниц­тва, капіталомісткість тощо). У подальшому почали виникати но­ві теорії економічного зростання, які пішли по шляху поступової ендогенізації параметрів моделі. Тому вони отримали назву «тео­рії ендогенного зростання». Згідно з цими теоріями параметри моделей економічного зростання почали визначатися не за межа­ми цих моделей, а в процесі їх побудови.

Головною особливістю ендогенних теорій економічного зро­стання є те, що крім праці і фізичного капіталу в них урахову­ються чинники, від яких залежить продуктивність праці: людсь­кий капітал, витрати на науково-дослідні та дослідно-конструк­торські роботи, державне регулювання.

Найбільшого розвитку набули моделі ендогенного зростання, що враховують людський капітал. Під людським капіталом ро­зуміють сукупність продуктивних якостей працівника, які фор­мують його потенціал до праці. Цей потенціал включає: здо­ров'я, знання, досвід, навики до праці та інші якості людей, від яких залежить продуктивність праці. Оскільки будь-який капі­тал є функцією інвестицій, то основними формами інвестицій у людський капітал є освіта, виховання, охорона здоров'я, а також інші витрати, пов'язані з підготовкою людини до виробничої ді­яльності. Чим більше інвестицій вкладається в людський капі­тал, тим вищими є продуктивність праці і темпи економічного зростання.

64, Передумови моделі економічного зростання Солоу. Вплив нагромадження капіталу, приросту населення та технічного прогресу на капіталоозброєність.

Одним із найбільших досягнень теорії економічного зростання є розробка моделі Р. Солоу. Зазначена модель грунтується на низці передумов, серед яких головними є такі.

1. Об'єктом моделювання слугує приватна закрита економіка, рівновага в якій визначається за формулами: У = С +1; І =S.

2. Цільовою функцією моделі є зростання не загального обся­гу продукту, а його обсягу на одного працівника, тобто зростання продуктивності праці (у): y=Y/L

3. Продуктивність праці залежить від її капіталоозброєності , яка є співвідношенн базі виробничої функції:

(к), яка є співвідношенням K/L. Така залежність реалізується на базі виробничої функції y=f(k)

4. Капіталоозброєність ставиться в залежність від трьох чин­ників: нагромадження капіталу, приросту населення (працівників), технічного прогресу.

Алгоритм моделі Солоу такий: певні чинники впливають на капіталоозброєність, а від капіталоозброєності залежить про­дуктивність праці, підвищення якої є показником економічного зростання. Розкриємо вплив окремих чинників на капіталоозб­роєність.

Перший чинник — нагромадження капіталу. Згідно з мо­деллю обсяг капіталу збільшується завдяки інвестуванню і змен­шується внаслідок його зношення, тобто амортизації. Тому зміна капіталоозброєності залежить від співвідношення між інвестиці­ями та амортизацією: ∆k=s* f(k)-d*k

Другий чинник — приріст населення. Згідно з моделлю при­ріст населення (а отже, і працівників) з темпом п впливає на капі­талоозброєність так само, як і зношення капіталу, тобто зменшує її. З урахуванням приросту населення зміна капіталоозброєності визначається таким рівнянням: ∆k=s* f(k)-(d+n)*k

Tретій чинник — технічний прогрес. Вплив технічного про­гресу на капіталоозброєність проявляється через зростання ефективності праці. При цьому в моделі Солоу темп зростання ефек­тивності праці дорівнює Е, а темп ЇЇ приросту становить g. При цьому кількість праці визначається не у фізичних, а в ефективних одиницях (L* Е). Це означає, що зростання ефективності праці є лише іншим способом збільшення ЇЇ кількості.

65. Висновки моделі Солоу, Золоте правило нагромадження, роль технічного погресу в економічному зростанні.

Із моделі Солоу випливає два висновки. Перший полягає в то­му, що технічний прогрес здатний забезпечувати економічне зро­стання не лише за умови, що ∆k > 0, а й тоді, коли ∆k = 0, тобто у стійкому стані. Це пояснюється тим, що змінні моделі Солоу об­числюються в розрахунку на ефективного працівника. Тому в економіці зі стійким станом капіталоозброєність не змінюється, а отже не змінюється і продуктивність праці ефективних працівників. Але змінюється продуктивність праці фактичних працівників. Звідси випливає висновок, що технічний прогрес слугує єдиним чинником, який забезпечує безперервне або нескінченне економічне зрос­тання.

Другий висновок пов'язаний із суперечністю, яка притаманна ролі заощаджень в економіці. Підвищення норми заощаджень, з одного боку, збільшує Інвестиції та обсяг продукту; з іншого — зменшує рівень споживання. У моделі Солоу ця суперечність розв'язується на основі Золотого правила нагромадження капіта­лу. Під Золотим правилом розуміється така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан з найвищим рівнем спожи­вання.

У загальному плані споживання визначається так: с =у — і. Виходячи з цього споживання працівника у стійкому стані (с*) можна визначити за формулою: с*= f(k*)-(d+n+g)k*

Отже, споживання залежить від співвідношення між продук­том та інвестиціями. Воно досягає свого максимуму за умови, коли граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює сумі неінвестиційних чинників капіталоозбросності (норми амортизації, тем­пів приросту населення та приросту ефективності праці), тобто коли МРК = d+n+g

66. Джерела економічного зростання у моделі Солоу. Внесок факторів виробництва в економічне зростання. Залишок Солоу.

У макроекономічному аналізі велика увага приділяється ви­значенню джерел економічного зростання, тобто обчисленню внеску кожного фактора виробництва у загальний приріст продук­ту. Для цього використовується метод, який називається обліком економічного зростання. Згідно з цим методом зв'язок між про­дуктом і факторами виробництва визначається за допомогою ви­робничої функції. Використовуючи просту (двофакторну) вироб­ничу функцію, приріст продукту можна визначити так:

∆Y == МРК *∆К + МРL*∆L,

де МРК, МРL — гранична продуктивність відповідно капіталу і праці.

Для вимірювання впливу технічного прогресу на зростання продукту Солоу запропонував застосувати показник сукупної продуктивності факторів (А). Тому з урахуванням усіх факторів темп приросту продукту визначається за формулою: ∆Y/Y=a*∆K/K+(1-a)* ∆L/L+∆A/A

де ∆Y/Y темп приросту продукту; ∆K/K, ∆L/L — темп приросту капіталу і праці; ∆A/A -темп приросту сукупної продуктивності факторів; а — частка капіталу в продукті; [1 - а) — частка праці в продукті.

Отже, темп приросту продукту ∆Y/Y дорівнює сумі трьох складових наведеного рівняння:

—темпів приросту капіталу, помножених на частку капіталу у виробленому продукті: a*∆K/K;

—темпів приросту праці, помножених на частку праці у виро­бленому продукті: +(1-a)* ∆L/L;

і-/

—темпів приросту сукупної продуктивності факторів вироб­ництва, які відображають внесок технічного прогресу у приріст продукту.

Залишок Солоу: ∆A/A=∆Y/Y- a*∆K/K+(1-a)* ∆L/L

67, Економічний цикл: сутність та структура. Характеристика фаз економічного циклу.

Економ.цикл – це послідовність піднесень і спадів активності протягом кількох років, тобто це рух сусп. вир-ва.від одного криз.явища до іншого, який постійно повторюєтьсяФази ек-х циклів:

1) Криза; перевир-во товарів порівняно з платоспр-м По; падіння рівня цін внаслідок перевищ-ня Пр товарів над платосп-м По; скороч-ня обсягів вир-ва; масове банк-во фірм; зрост-ня безроб-тя і скороч-ня номін-з/п; потрясіння кредитної системи.

2) Депресія: скороч-ня вир-х інвест-й; збільш-ня запасів; скороч-ня По на роб силу; різке падіння чистого приб; падіння обсягу продажу; скороч-ня кільк-ті нових заказів; скороч-ня По на кред-ні рес-си.

3) Пожвавлення: перехід до стійкого розширеного вир-ва; зрост-ня По на активні елементи засобів вир-ва; зрост-ня По на сировину, роб силу; зрост-ня з/п.

4) Піднесення: значний приріст вир-чих інвестицій; скороч-ня запасів; різке зростання По на роб силу; значний приріст загального рівня цін.

Bсі економ.цикли поділяються таким чином:

1) Цикли Кондратьєва, або ж довгохвильові цикли, тривалість яких дорівн. 40-60 років.Їхня головна руш.сила – радикал.зміни в технолог.базі сусп.вир-ва, його структур.перебудова. 2) Цикли Кузнеца – тривалість 20 років, а руш.силами є зрушення у відтворюваній структурі вир-ва. 3) Цикли Джаглера – з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредит.факторів. 4) Цикли Китчина – тривалість 3-5 років, що обумовлюється динамікою відносн.величини запасів товарно-матер.цінностей на підприємствах. 5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1-12р. та існують у зв’язку з коливаннями інвест.активності. До найбільш значних причин цикл.коливань. можна віднести: 1) великі техн.нововведення, які з’яв.нерегулярно і зумовл.коливання в діловій активності. 2) політ.перевороти, різка трансформація соц.-економ.системи, війна та інші випадкові проблеми системного характеру. 3) помилкові рішення в грошово-кредит.політиці, які супроводж.появою надмірної кількості грошей або надмірним вилученням грошей з обігу. 4) різкі зміни в зовн.умовах функціонування нац.економіки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торг.партнерів тощо).

68, Модель мультиплікатора-акселератора.

Окремої уваги заслуговує модель мультиплікатора-акселератора. Згідно з цією моделлю економічні коливання породжуються певним співвідношенням між мультиплікатором інвестицій та ак­селератором. Основне рівняння цієї моделі можна записати так: Y= I+(c+a)Tt-1-a*Yt-2

де I — автономні інвестиції, с — гранична схильність до спожи­вання, а — коефіцієнт акселерації, У—дохід (ВВП).

Залежно від співвідношення мультиплікатора витрат, який пря­мо залежить від граничної схильності до споживання, і акселерато­ра, дохід може змінюватися рівномірно або циклічно. Циклічні ко­ливання виникають за умови, коли (с + а)² < 4 • а, тобто якщо квадрат суми граничної схильності до споживання і коефіцієнта ак­селерації менший суми чотирьох коефіцієнтів акселерації. Проти­лежне співвідношення цих величин, тобто (с + а)²> 4а, відобра­жає умови, за яких забезпечується рівномірна динаміка доходу.

69. Основні теорії економічного циклу.

Усі теорії економічних циклів можна об'єднати за двома на­прямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками, інші — внутрішніми чинниками. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім чинниками, - До таких імпульсів відносять війни, рево­люції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття но­вих родовищ корисних копалин, великомасштабні науково-технічні нововведення тощо. Прихильники теорій, які спира­ються на внутрішні чинники, Серед усієї палітри теорій економічних коливань можна виді­лити найважливіші. Такими є:

1. Інноваційні теорії — пов'язують економічні цикли з вели­кими технічними нововведеннями, які з'являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активності.

2. Монетаристська теорія — її прихильники вважають, що го­ловною причиною циклічних коливань в економіці є нестабільні темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокува­ти спад виробництва.

3. Теорія рівноважного ділового циклу — пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб'єктами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає найманих праців­ників до прийняття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а підприємців — щодо зміни обсягів виробництва.

4. Теорія реального економічного циклу — передбачає, що номінальні чинники, такі як пропозиція грошей та ціни, не впли­вають на реальні зміни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. За цією теорією, циклічні коливання в економіці 5. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора, економіч­ні коливання виникають за умов певного співвідношення між му­льтиплікатором інвестицій та акселератором. відносять нера­ціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, не­гнучкість цін і заробітної плати, коливання продуктивності пра­ці тощо.

70. Модель економічного кругообігу з урахуванням держави. Доходи і видатки держави. Перерозподільча та стабілізаційна функції держави.

Податки є основним джерелом доходів державного бюджету і стягуються із суб'єктів приватної економіки: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, продуктові (не­прямі) податки тощо. Сума податкових платежів до державного бюджету — це валові податки. Але поряд із цим уряд має справу зі зворотними платежами приватному сектору економіки, які приймають форму трансфертних платежів. До них належать пен­сії, стипендії, виплати безробітним, дотації, субсидії тощо. Валові податки за мінусом трансфертних платежів назвемо чистими по­датками: Т=АТ-ТR,

де T— чисті податки; АТ— валові податки; ТR — трансфертні платежі.

У наведеній моделі економічного кругообігу доходи уряду подано за допомогою чистих податків, оскільки лише вони хара­ктеризують дійсну величину коштів, які надходять у розпоря­дження уряду від приватного сектору економіки. Іншими слова­ми, чисті податки — це наявний дохід уряду. Державні видатки в моделі економічного кругообігу виступають у формі державних закупівель. Вони охоплюють платежі уряду за товари та послуги, які закуповуються у приватних підприємств на відповідних рин­ках (вертикальні стрілки) і надаються суб'єктам приватного сек­тору економіки (нижні горизонтальні стрілки).

Згідно з моделлю економічного кругообігу держава виконує в економіці дві функції. По-перше — перерозподільну функцію. Змінюючи рівень податків і трансфертів, вона перерозподіляє до­ходи між приватним сектором і виробництвом суспільних благ, між заможними і незаможними домогосподарствами. По-друге, вона виконує стабілізаційну функцію в економіці. Так, в умовах циклічного безробіття уряд може збільшити державні закупівлі. Це збільшить сукупний попит і ВВП, що зменшить безробіття. Цього ж ефекту можна досягти за рахунок зниження податків та збільшення трансфертних платежів. В умовах високої інфляції уряд може вдатися до протилежних заходів: зменшити державні закупівлі, підвищити податки або зменшити трансфертні платежі.

71. Вплив держави на економічну рівновагу. Модель економічної рівноваги за методом "витрати-випуск" для змішаної закритої економіки.

Держава вносить суттєві зміни в параметри економічної рівноваги. Почнемо з моделі «видатки - випуск». В ме­жах приватної закритої ек-ки сукупні видатки = сумі приватного спож-ня та приватних інвестицій: Е = С + I . З появою держави сукупні видатки доповнюються державними закупівлями: Е = С + І + G. Тому економічна рівновага визначає­ться за формулою: Y=C+I+G

З появою держави суттєво трансф-ся ф-я спож-ня.У межах приватної закритої економіки DІ = У. Тому функція споживання визначається так: ֿС = С +сУ. З урахуванням держави з'являються, з одного боку, податки та інші прирівнені до них відрахування державі(зменш.наявний дохід приватної ек-ки), з іншого — державні трансферти приватно­му сектору(збільшують його). Оскільки податки переважають трансферти, то у підсумку наявний дохід зменшується на вели­чину чистих податків: DІ = У-Т. =>За цих умов трансформується функція споживання: С =ֿС + сDІ = ֿС + с(У - Т).

Функц.чистих податків : Т = t • У, де t — коефіцієнт податків (середній або граничний), - відображ.віднош-ня між чистими податками і доходом (T/У або ΔT/ΔY). Звідси функція споживання модифікується:

С = ˉС + с(У-t•У) = =С +с•У(1-t) => поява податків і транс­фертів зменшує споживання за будь-якого рівня доходу.

72. Модель економічної рівноваги за методом "вилучення-ін'єкції" для змішаної закритої економіки.

Тепер перейдемо до моделі економічної рівноваги за методом «вилучення — ін'єкції». В умовах відсутності держави економічна рівновага за цим методом визначається як тотожність між приват­ними заощадженнями та інвестиціями: S=I .3 урахуванням держа­ви вилучення із економічного кругообігу доповнюються чистими податками, а ін'єкції — державними закупівлями. Унаслідок цього формула економічної рівноваги як тотожність між сумою вилучень та ін'єкцій набирає вигляду: S+T=I+G.. Одночасно трансформу­ються заощадження.

У спрощеній моделі економічної рівноваги, тобто за умов при­ватної економіки закритого типу, заощадження зводяться до при­ватних і визначаються як величина доходу, яка залишається після приватного споживання: S=Y-C. З появою держави в економіч­ному кругообігу приватні заощадження зменшуються на величину вилучень у формі чистих податків: S=Y-T-C. Але також виник-ть держ. заощ-ня, які згідно із заг.принципом визначаються як різниця між доходами держави у формі чистих податків і державним споживанням: Sg=T-Cg.

Крім того, з'являються державні інвестиції (Іg), які разом із дер­жавним споживанням формують державні закупівлі: G=Cg+Ig.

Вирішальну роль в економіці відіграють приватні інвестиції.

73. Дискреційна фіскальна політика. Мультиплікатор витрат і податків. Вплив фіскальних інструментів на ВВП і державний бюджет.

Дискреційна фіскальна пол-ка - свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі держ.рішень(парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг вир-ва, безробіття та інфляцію. Ця пол-ка застосовує 2 інструменти:

1. держзакупки, які є інструментом прямої дії (збільшуючи або зменшуючи держзакупки, держ безпосередньо впливає на сукупний попит і реал. ВВП)

2.чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і трансфертів і впливають на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту.

Мультиплікатор витрат.me= 1/1-c*(1-t) або me= 1/s+c*t

Формула показує, що мультиплікатор витрат у зміша­ній закритій економіці є величиною, оберненою до суми вилу­чень з економічного кругообігу, що охоплюють заощадження та податки. Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є нижчим, ніж у приватній закритій еконо­міці. Тому збільшення автономних витрат на 1 грн у змішаній закритій економіці викликає менший приріст доходу, ніж збі­льшення автономних витрат на 1 грн у приватній закритій еко­номіці.

Мультиплікатор податків. mt= c/1-c*(1-t)

Мультиплікатор показує, на скільки оди­ниць обернено змінюється ВВП у разі зміни чистих податків на одиницю. мультиплікатор податків можна подати таким рівнянням: mt=c* me

Використовуючи мультиплікатори витрат і податків, вплив окремих інструментів фіскальної політики на ВВП можна визна­чити за такими формулами: ∆Y=∆G*me; ∆Y=-∆T*c*me; ∆Y=∆TR*c*me