42, Диференціація доходів та методи її аналізу: Крива Лоренца, децільний коефіцієнт, коефіцієнт Джині.

Доходи домогосподарств формуються на ринку ресурсів. У загальному контексті особистий дохід можна визначити за такою формулою: Особистий дохід=З/п найм. працівників+Змішаний дохід+Дохід від активів+Соціальні трансферти

Перші два елементи особистого доходу є доходами від трудової діяльності, а дохід від активів — це дохід від власності. Соціальні трансферти охоплюють незароблені доходи, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу (пенсії, стипендії, субсидії тощо). Трансфертні виплати в переважній більшості надаються державою та рештою світу, що виходить за межі приват­ної закритої економіки.

Слід ураховувати, що не весь особистий дохід спрямовується на споживання. Безпосереднім джерелом споживання є особистий наявішй дохід, У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залишається після сплати податків і може бути використана лише на споживання та заощадження. весь дохід приватної економіки, тобто ВВП, є її наявним доходом, який складається з двох частин. Левову частину ВВП приватної економіки становить особистий наявний дохід. Іншою частиною ВВП є наявний дохід підприємств. Останній складається з амортизації та нерозподіленого прибутку.

Розподіл особистого наявного доходу на споживання і заощадження залежить не лише від бажання домогосподарств, а й від рівня їхніх доходів, який має суттєву диференціацію. Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовуються кілька методів. Серед них слід виділити криву Лоренца.

43, Кейнсіанська функція споживання. Середня та гранична схильність до споживання і заощаджень.

Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником споживання є поточний наявний дохід домо господарств. Спираючись на розширене тлумачення корпоративної власності на капітал, згідно з яким домогосподарства безпосередньо є власником робочої сили, а опосередковано — як акціонери основного капіталу. Тому в підсумку всі приватні підприємства і весь дохід приватної економіки, тобто ВВП, належить домогосподарствам. За цих умов кейнсіанська функція споживання трансформується до такого вигляду: С = С+с*Y.

Поточний дохід спрямовується на споживання згідно з граничною схильністю до споживання (с). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється споживання в разі зміни доходу на одиницю: с=∆ С/∆ Y

Усі чинники, від яких залежить гранична схильність до споживання, Кейнс поділив на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних чинників він відносив зміни у рівні зарплати, податковій політиці, співвідношенні між поточним і майбутнім доходом, ставки процента тощо, до суб'єктивних — бажання людей створювати грошові резерви, заощаджувати гроші на старість, залишити дітям спадщину тощо.

Оскільки дохід розпадається лише на споживання та заоща­дження (Y = С + S), то решту приросту свого доходу домогоспо-дарства спрямовують на приріст заощаджень: ∆ S < ∆ Y. Це озна­чає, що оберненою стороною граничної схильності до споживан­ня є гранична схильність до заощаджень (s). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюються заоща­дження в разі зміни доходу на одиницю: S=∆S/∆Y

У процесі обгрунтування функції споживання Кейнс велику увагу приділяв середній схильності до споживання, яка відоб­ражає відношення обсягу споживання до величини доходу: c=C/Y

44, Індуційоване та автономне споживання. Чинники автономного споживання: багатство, запозичення.

Споживання, яке фінансується за рахунок поточного доходу, називається індуційовапим споживанням, тобто залежним від цього доходу (с * У). Але рівняння кейнсіанської функції споживання свідчить, що, крім індуційованого, існує автономне споживання (С). Його іс­нування Кейнс пов'язував виключно зі зменшенням доходів до-могосподарств, викликаним падінням рівня зайнятості. На його думку, якщо внаслідок падіння рівня зайнятості скорочення до­ходу є суттєвим, то це може негативно вплинути на рівень поточ­ного споживання. У таких випадках для підтримання звичного рівня споживання люди можуть використовувати фінансові резер­ви, створені за рахунок доходів, зароблених у минулих періодах. Протилежним джерелом фінансування споживання у таких випад­ках є позика, яка може бути повернена за рахунок майбутніх до­ходів. Тому та частина споживання, яка фінансується не за раху­нок поточного доходу, є автономним споживанням, а чинники, що впливають на його величину, можна назвати чинниками авто­номного споживання. Чинники автономного споживання не пов'язані з поточним до­ходом.

Багатство. Під багатством домогосподарств розуміють всі активи, якими вони володіють. Багатство як чинник поточ­ного споживання дом о господарств а формують на основі заоща­джень, здійснених за рахунок доходів попередніх періодів. Тому його величина залежить від рівня доходу в попередніх періодах, а також від того, як вони його розподіляють між споживанням і за­ощадженням.

Запозичення. Іншим чинником автономного споживання у по­точному періоді є позики. За рахунок позик домогосподарства ма­ють можливість покривати дефіцит особистих доходів у поточному періоді за рахунок доходів або від'ємних заощаджень у май­бутньому періоді.