89. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Перебіг строку давності виконання обвинувального вироку може зупинятися і перериватися. Підставою для зупинення перебігу строку давності виконання обвинувального вироку є ухилення засудженого від відбування покарання. Під ухиленням слід розуміти дії засудженого, спрямовані на те, щоб уникнути приведення обвинувального вироку у виконання, наприклад, систематична зміна місця проживання, проживання за фальшивими документами, зміна місця роботи, зміна зовнішності, втеча з виправно-трудової установи тощо. Перебіг строку давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки давності в два, три і п'ять років подвоюються. Підставою для перерви перебігу строку давності є вчинення протягом цього строку нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого. При перерві давності обчислення строку починається з дня вчинення нового злочину. Час, який минув до вчинення нового злочину, не зараховується в строк давності. 4. У КК також вирішене питання про строки давності виконання обвинувального вироку, яким призначене додаткове покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 80 КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним вироком суду. Звільнення від покарання заст. 80 настає автоматично. Проте, якщо особа засуджена до довічного позбавлення волі, стосовно неї діє спеціальне правило, закріплене в ч. 5 ст. 80, відповідно до якого законодавець надає суду право вирішувати питання щодо того, застосовувати чи не застосовувати давність - залежно від ступеня суспільної небезпечності вчиненого раніше злочину і особи засудженого. Якщо суд не вважає за можливе застосувати давність, він зобов'язаний замінити довічне позбавлення волі позбавленням волі. Водночас за наявності достатніх підстав суд може і застосувати давність. У цьому разі ухвалений раніше вирок не приводиться у виконання. КК встановлює обмеження застосування давності виконання обвинувального вироку. Так, відповідно до ч. 6 ст. 80 КК давність не застосовується у разі засудження особи за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442 КК. Ця норма цілком відповідає положенням Лондонського статуту Міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945 р., резолюціям Генеральної Асамблеї 00Н, її конвенціям від 26 листопада 1968 р., до яких приєдналася Україна. 

90. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за таких умов: 1) особа відбуває основне покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбов­ців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі; 2) засуджений своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення; 3) він фактично відбув встановлену ч. З ст. 81 частину призна­ченого судом покарання.

Особи, яким покарання було замінено більш м'яким, можуть бути умовно-достро­ково звільнені і від цього більш м'якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не може бути застосоване до осіб, які відбувають основне покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт і арешту.

Однією з найважливіших підстав для застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є виправлення засудженого, яке він довів своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, участі у са­модіяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності по­рушень дисципліни, товариському ставленні до інших засуджених. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання. Про поняття сумлін­ного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання суди повинні враховувати поведінку засудженого за весь період відбування ним покарання, а також дані про його попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків.

За основу визначення мінімально необхідної частини строку, після відбуття якої можливе застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, по­кладено тяжкість вчиненого злочину, форму вини, рецидив злочинів, вид покарання, яке відбуває засуджений, а також той факт, що особа раніше звільнялася умовно-достроково від відбування покарання.

За вказаних вище умов особа може бути умовно-достроково звільнена і від відбу­вання додаткового покарання - повністю або частково. Таким додатковим покаранням,від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлен­ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Часткове звільнення від відбування додаткового покарання може відбутися, наприклад, у виді зменшення строку позбавлення права обіймати певні посади, застосованого як додаткове покарання.

При умовно-достроковому звільненні від відбування основного покарання засудже­ного, щодо якого було застосовано додаткове покарання, суд може вирішити питання про його повне або часткове звільнення від відбування і додаткового покарання не тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає виконанням покарання, а й за своєю ініціативою.

Якщо при умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування основного покарання суд відмовив у такому звільненні від додаткового покарання, повторний розгляд цього питання можливий лише після закінчення строків, передбачених ч. 5 ст. 407 КПК.

Коли питання про умовно-дострокове звільнення від відбування додаткового пока­рання виникло після повного відбуття засудженим основного покарання, суд за поданням зазначених у ч. 1 ст. 407 КПК органів може повністю або частково звільнити його від додаткового покарання після фактичного відбуття встановленої законом частини останнього та за наявності інших зазначених у законі умов.

3     Вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину тягне призначення судом покарання за сукупністю вироків (ч. 4 ст. 81).

      При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування пока­рання щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна об­числюватись виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду.

       Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовую­чи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч.З ст. 81 КК.

    Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати вимогам, передбаченим ст. 110 ВТК. Коли ці вимоги не виконано (характеристика не відображає процесу виправлення засудженого або стосується не всього періоду відбування ним покарання, немає даних про попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків, не подано витяг із рішення спосте­режної комісії або служби у справах неповнолітніх тощо) і заповнити ці прогалини в судовому засіданні неможливо, суддя на стадії підготовки справи до розгляду повертає матеріали для відповідного оформлення, а коли недоліки виявлено в судовому засідан­ні,- ухвалює відповідну постанову, в якій зазначає підстави для повернення матеріалів.

Відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудженого піс­ля умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не може бути підставою для відмови у задоволенні подання.

       Згідно зі ст. 407 КПК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за­стосовується суддею місцевого суду за місцем відбування засудженим покарання за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх. Суд має повідомляти ці органи про час і місце судово­го розгляду.

       При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочини до 1 вересня 2001 p., тобто до набрання чинності новим КК, слід керуватися п. 11 Прикінцевих та перехідних положень КК. Виходячи зі змісту зазначе­ного пункту умовно-дострокове звільнення від відбування покарання названих осіб здійснюється з урахуванням особливостей кожної кримінальної справи за правилами, встановленими статтями 81 та 107 КК 2001 p., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що були передбачені статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 p., і, навпаки, за правилами, передбаче­ними статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 p., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що встанов­лені статтями 81 та 107 КК2001 р.

91.

Ст.84

1. Освобождается от наказания лицо, которое во время его отбывания заболело психической болезнью, лишающей его возможности осознавать свои действия (бездействие) либо руководить ими. К такому лицу могут применяться принудительные меры медицинского характера в соответствии со статьями 92-95 настоящего Кодекса.