5. Структура кримінального закону. Структура кримінально-правової норми

Чинний Кримінальний кодекс України структурно поділяється на дві частини - Загальну та Особливу. У Загальній частині - 15, а в Особливій - 20 розділів.

У кінці кодексу розміщено «Прикінцеві та перехідні положення», які складаються з двох розділів і регулюють порядок введення в дію КК, діяльність суду та правоохоронних органів у зв'язку із введенням в дію нового кримінального закону.

Кожний розділ об'єднує відповідну сукупність правових інститутів, які, в свою чергу, складаються із статей.

Стаття може складатись з однієї або кількох правових норм.

Кримінально-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлено державою і є обов'язковим для виконання під страхом застосування кримінального покарання.

Практично кожна стаття складається з частин. В окремих випадках частина поділяється на пункти.

Структура кримінально-правової норми

Гіпотеза - це частина кримінально-правової норми, яка вказує на умови застосування норми. Текстуально гіпотеза в більшості випадків починається зі слова «якщо» (напр, ст. 241 ч. 1 КК «...якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля»). У разі відсутності цього слова воно може бути умовно вставлено в текст, що не приведе до зміни його змісту. У кримінальному законодавстві гіпотези у своїй більшості включені в диспозиції правових норм, будучи одночасно їх складовими. Загальною гіпотезою для кожної правової норми Особливої частини КК України виступає норма ст. 2 КК, яка встановлює загальні підстави кримінальної відповідальності.

Диспозиція в нормах Загальної частини - це дефініція, яка описує відповідні правові явища, що є спільними для всіх або більшості складів злочинів, визначає ті чи інші кримінально-правові інститути, порядок їх застосування. В нормах Особливої частини КК диспозиція називає заборонене правило поведінки І залежно від форми та виду поділяється на просту, описову, відсильну та бланкетну (рис. 2).

Санкція - частина кримінально-правової норми, яка визначає вид та розмір покарання, які можуть бути застосовані до винного

6. Види диспозицій і санкцій в кримінальному законі

Види диспозицій норм особливої частини КК

ПРОСТА Визначає злочин, не розкриваючи його ознак

ОПИСОВА Визначає, розкриває основні ознаки злочину

БЛАНКЕТНА Для визначення ознак злочинного діяння відсилає до іншого нормативного акта

ВІДСИЛЬНАНазиває злочин і, не визначаючи його ознак, відсилає для їх усвідомлення до іншої кримінально-правової норми

Санкції кримінально-правової норми поділяються за ступенем визначеності виду та розміру покарання на абсолютно невизначені, абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні та посильні (рис. 3).

Абсолютно невизначені санкції не існують в чинному законодавстві. Вони застосовувались у перші роки Радянської влади за відсутності кримінально-правового регулювання.

Абсолютно визначені - санкції, які вказують лише один конкретний вид та розмір покарання. У чинному законодавстві такі санкції також відсутні хоча ще нещодавно існували в кримінальному законі i960 р. (санкція ст. 190-1 КК України в редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 10 вересня 1962 p., яка передбачала

Види санкцій норм Особливої частини КК

ВІДНОСНО ВИЗНАЧЬШ Встановлюють вид та вищу і нижчу межі покарання або лише нижчу або вишу межу

АБСОЛЮТНО ВИЗНАЧЕНІ Встановлюють лише один вид та розмір покарання. У чинному кримінальному законодавстві не передбачаються

АЛЬТЕРНАТИВНІ Встановлюють два або більше видів покарання

ВІДСИЛОЧНІ не визначають виду та розміру покарання, а відсилають до іншої норми КК

У чинному кримінальному законодавстві України не передбачаються

У чинному кримінальному законодавстві України більшість санкцій - альтернативні, відносно визначені

Відносно визначені санкції встановлюють покарання відповідного виду, вказуючи на його межі (з нижньою межею - не існують в чинному законодавстві; з вищою та нижньою межею - напр., санкція ст. 115 ч. 1 КК «Умисне вбивство», яка передбачає позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років; з вищою межею -напр.. санкція ст. 390 ч. І. КК «Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі», яка передбачає позбавлення волі на строк до трьох років).

Альтернативні санкції передбачають можливість застосування кількох видів покарання (напр., санкція ст. 135 ч. 1 КК «Залишення в небезпеці», яка передбачає можливість застосування покарання у виді обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк).

Посильні санкції (в чинному законодавстві відсутні) - для визначення їх посилались на санкції інших норм кримінального закону.

7.За своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Це обумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з'ясування їх змісту. У певних випадках виникає потреба в їх роз'ясненні — тлумаченні. Тлумачення закону, в тому числі кримінального, — це з'ясування та визначення

Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб'єкта, способів та обсягу тлумачення.

За суб'єктом (тобто, хто, який орган чи особа дає тлумачення), а також по обов'язковості його застосування тлумачення поділяють на офіційне та неофіційне.

Офіційне тлумачення, тобто обов'язкове для використання пра-возастосовуючими органами, в свою чергу підрозділяються на:

а) аутентичне;

б) судове;

в) легальне.

Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) — це тлумачення чинних законів або їх окремих положень Конституційним Судом України. Згідно зі ст. І47 Конституції України "Конституцій-ний Суд України вирішує Питання про відповідність законівта інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Кон-ституції України та законів України".

Судове тлумачення підрозділяється казуальне та нормативне.

Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня за-стосовує по кожній справі певні кримінально-правові норми, з'ясува-вши їх зміст та відповідність Конституції України. У разі невідповід-ності кримінального закону Конституції суд повинен застосувати норму Конституції як норму прямої дії.

Легальне (делеговане) тлумачення дає орган, що в силу закону правий давати таке тлумачення.

Судове тлумачення кримінального закону може здійснюватися і Пленумом Верховного Суду України у вигляді його постанов щодо певної категорії кримінальних справ. Таке тлумачення іноді називають нормативним. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст.

Неофіційне тлумачення підрозділяється на:

- доктринальне;

- професійне;

- повсякденне (побутове).

Доктриналъне тлумачення кримінального закону — це наукове тлумачення, яке дають фахівці в галузі права — вчені та практичні працівники — в монографічних роботах, наукових статтях, комента-рях тощо. Доктринальне тлумачення не мае обов'язкової сили, однак, впливає на формування законодавства та кримінально-правової полі-тики в державі, а також і на свідомість правозастосовувачів та ін.

Професійне тлумачення кримінального закону здійснюють посадов! особі правозастосовуючих та інших органів у повсякденній робо-ті по кваліфікації злочинів.

Повсякденне (побутове) тлумачення дають люди без юридичної підготовки.

За способами тлумачення поділяються на:

- філологічне;

- логічне;

- системне;

- історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із ви-користанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації.

Логічне тлумачення полягає в застосуванні категорій логіки при з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації, визна-ченні моменту закінчення злочину тощо. Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку застосування (звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні інди-відуалізації відповідальності (покарання), оскільки всі склади злочинів у Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конс-трукцій, що містить загальне поняття складу злочину.

Системне тлумачення — це з'ясування змісту відповідного положения кримінального закону шляхом співставлення його з іншими положениями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юри-дичної природи та місця цього положения всистемі кримінального права, а інколи — і в усій національній правовій системі.

Історичне тлумачення — це з'ясування змісту закону в різних аспектах: з урахуванням ретроспективного та сучасного обсягу кримі-нально-правового регулювання однойменним інститутом.

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільне не-безпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються на:

- буквальне;

- поширювальне;

- обмежене.

Буквалъне тлумачення є основним серед таких видів. Воно поля-гає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповід-ності до тексту закону.

Поширювалъне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримі-нально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння розумі-ються контекстуально. До того ж, певні аспекти криміналізованого да-яния можуть виникати реально і після прийняття закону.

Обмежене тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми.

8.Кримінальний закон діє у відповідній системі просторово-часових координат і поширює свою силу на відповідну сукупність злочинних діянь залежно від їх вчинення відповідними категоріями осіб. У теорії кримінального права це визначається як принципи чинності кримінального закону в просторі, часі, національний принцип та універсальний принцип. Чинність кримінального закону у часі визначається ст.4 КК: «…злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння» (ч.2). Питання про набрання чинності законом врегульовано ст.94 ч.5 Конституції Укр., яка встановлю є, що «Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування». Для конкретного випадку може бути застосований тільки той кримінальний закон, який діяв на момент скоєння особою злочину. Недопустиме застосування закону, який не діяв у момент вчинення злочину. Закон припиняє свою дію у випадках: скасування; заміни новим законом; призупинення дії; припинення дії умови, для яких його було прийнято; закінчення терміну, на який його було прийнято. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність. Згідно з чинним законодавством (ст.5 КК) закон, «...який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість». І навпаки, закон, який встановлює злочинність або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної сили, тобто не поширюється на діяння, вчинені до його вступу в силу. Закон, який частково пом'якшує кримінальну відповідальність, а частково посилює, має зворотну силу лише в частині пом'якшення відповідальності. При застосуванні правила про зворотну дію кримінального закону у випадках скасування злочинності діяння всі кримінальні справи, які порушені за ознаками вчинення діяння, передбаченого скасованим законом, повинні бути припинені в зв'язку з відсутністю події злочину (КПК Укр.). Відносно осіб, засуджених за діяння, злочинність яких скасована, то вони повинні бути звільнені від покарання. У випадку пом'якшення покарання новим законом його застосування до осіб, які відбувають покарання, здійснюється на підставі ст.74 ч.2,3 КК у порядку, передбаченому КПК.

Час вчинення злочину - певний проміжок часу (та чи ін. частина року, місяця, тижня, доби), протягом якого особа вчиняє передбачену крим. законом дію або бездіяльність (незалежно від моменту настання суспільно небезпечних наслідків). Є факультатив, ознакою об'єктивної сторони злочину. Крим.-прав, значення Ч. в. з. має лише у випадках, коли він передбачений у диспозиції статті Особливої частини КК України. в деяких випадках цей час виступає як необхідна ознака осн. складу злочину (напр., умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів — ст. 117 КК; час виконання робіт з підвищеною небезпекою — ст. 272), в інших — як кваліфікуюча ознака (напр., самовільне залишення військ, частини або місця служби карається більш суворо залежно від тривалості відсутності військовослужбовця строк, служби — ч. 2 і З ст. 407).

Ч. в. з. може впливати на ступінь сусп. небезпеки посягання. Так, учинення хуліган, дій (ст. 296) під час проведення масових заходів підвищує ступінь сусп. небезпеки вчиненого, і ця обставина повинна враховуватися при індивідуалізації покарання. Поряд з такими обставинами, як місце і раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фіз. дані тощо, Ч. в. з. має значення для: встановлення наявності або відсутності ознак перевищення меж необхідної оборони (пост. Пленуму ВС України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26. IV 2002); оцінки факту сприйняття потерпілим погрози як реальної (пост. Пленуму ВС України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27.III 1992); оцінки хуліган, дій як особливо зухвалих чи винятково цинічних (пост. Пленуму ВС України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 28.VI 1991). У статтях Особливої частини КК Ч. в. з. згадується рідко. Проте встановлення його у кожній справі має важливе значення для вирішення питання про чинність крим. закону в часі (ст. 4, 5).

Ч. в. з. визначається незалежно від часу настання суспільно небезпеч. наслідків злочину. Якщо, напр., убивство було вчинено шляхом отруєння, то Ч. в. з. буде конкр. час доби, коли винним введена отрута в організм потерпілого, а не момент смерті потерпілого, що настала кілька діб потому. У випадках, коли закон описує злочин як ряд взаємопов'язаних дій, Ч. в. з. буде день вчинення останньої з необхідних дій. Якщо злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного (напр., його затримав гр-нин під час замаху на злочин), момент невдалого злочин, посягання і буде Ч. в. з. Для співучасників злочину (виконавця, організатора, підбурювача, пособника), котрі діяли в різний час, Ч. в. з. визначається окремо з урахуванням часу виконання ними своїх ролей у спільно вчиненому злочин, діянні. У крим. процесі України Ч. в. з. є обставиною, яка поряд з ін. обставинами вчинення злочину підлягає доказуванню в крим. справі (ст. 64 КПК). Він має бути зазначений у постанові про притягнення особи як обвинуваченого (ст. 132), а також в описовій та резолют. частинах обвинувального висновку, мотивувальній частині вироку (ст. 223, 334).

9.Згідно зі ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність діяння ви-значаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв підчас вчинення цього діяння. Ч. 3 ст. 4 КК зазначає: "Часом вчиненнязлочину визнається час вчинення особою передбаченої законом прокримінальну відповідальність дії або бездіяльності".

Закон, що скасовує злочинність діяння або пом'якшує криміналь-ну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється наосіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинно-сті, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули пока-рання, але мають судимість (ч. 1 ст. 5 КК). Закон, що встановлює зло-чинність діяння або посилює кримінальну відповідальність не маєзворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Чинним визнається закон, що набув законної сили до його скасу-вання чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на пев-ний строк — до закінчення такого строку.

Питання набрання законної сили законом врегульовані ч. 5 ст. 94Конституції України так: "Закон набирає чинності через десять днів здня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самимзаконом, але не раніше дня його опублікування". Офіційними джере-лами, в яких публікуються закони, є:

Відомості Верховної Ради України;

газета "Голос України";

Офіційний вісник України;

Відомості Верховної Ради України;

газета "Урядовий кур'єр".

Як правило, розглядаються три моменти набрання чинності зако-ну про кримінальну відповідальфність у часі:

з моменту опублікування, якщо це прямо вказано в законі;

з дня, прямо вказаного узаконі, але не раніше ніж закон будеопублікований;

після 10-тиденного терміну з моменту опублікування в офі-ційному виданні ( з 0 годин 00 хвилин наступної доби).

Припинення дії кримінального закону означає, що його норми незастосовуються у відношенні дій, скоєних після втрати чинності зако-ну. Припинення дії кримінального закону може бути здійснено :

шляхом відміни цього закону;

шляхом заміни кримінального закону іншим законом по тому жпитанню;

при закінченні строку, на який було видано певний закон, або іззакінченням умов, на які він розрахований.

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом'як-шення або посилення покарання здійснюються шляхом законодавчоговиключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспо-зиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин,що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певногозлочину.

Зворотну силу має і закон, який пом'якшує покарання. Пом'як-шення покарання визначається шляхом порівняння санкцій поперед-нього та нового закону, який набув чинності, як щодо основних, так іщодо додаткових покарань, а також і поєднання цих покарань. Якщоновий закон пом'якшує покарання, то застосовується саме він щодо ді-янь, вчинених до набрання ним чинності. Особам, засудженим за да-ний злочин на підставі раніше чинного закону, міра покарання, що пе-ревищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальноїмежі покарання, встановленого новим законом, на підставі ч. З ст. 74КК у порядку ст. 405' КПК.Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання,зворотної сили не має. Особа, яка вчинила злочин до набрання чинно-сті цим законом, відповідає за законом, який діяв під час вчинення да-ного злочину.

10. Просторова юрисдикція закону про кримінальну відповідальність - це поширення його дії на відповідну територію країни. Згідно із КК: «Особи, які вчинили злочинина території Укр., підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом».  Територією держави розуміється її: • суходольний простір — земна територія; • водний простір — внутрішні води і територіальні в межах 12 морських миль; • повітряний простір над державними межами — на висоті до 35 км.; • надра; • військові і торговельні судна у відкритому морі; • повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України;

• космічні об'єкти під прапором і гербом держави; • трубопроводи; • підводні кабелі і нафтові морські вишки; • території дипломатичних представництв і консульств за кордоном. Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширеннязаконодавства даної держави за межами її території. Особи: громадяни держави, іноземці;особи без громадянства (апатриди);  особи з подвійним громадянством (біпатриди); усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності. Злочин вважається вчиненим на території Укр., коли:  ¦ він початий, продовжений, закінчений або припинений на території Укр.; ¦ він початий за межами Укр., а дії, що утворюють його об'єктивну сторону, здійснені на території Укр.; ¦ дії, що характеризують об'єктивну сторону злочину, вчинені за межами України, а суспільно небезпечний наслідок настав на території Укр.; ¦ коли виконавець злочину або хоча б один з його співучасників діяв на території Укр.

11.Ст. 10 КК регулює питання екстрадиції.

Екстрадиція — передача особи, що вчинила злочин або підозрюється в його вчиненні, однією державою іншій державі для притягнення її до кримінальної відповідальності або для виконання щодо неї обвинувального вироку.

Як зазначалося вище, видача громадян України або осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин на території іншої держави, для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду на території цієї держави, неможлива (ч. 1 ст. 10 КК).

Водночас згідно з міжнародними договорами у певних випадках злочинці можуть бути передані іншій державі.По-перше, такими є іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України. Вони можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 10 КК).

По-друге, такими є іноземці і особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території. Вони можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України (ч. 3 ст. 10).Наприклад, видачу злочинців передбачає Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

16 січня 1998 р. Верховна Рада ратифікувала з певними застереженнями Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 року і Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. з додатковими протоколами.

12. "Злочин" - ключове поняття кримінального права, своїм змістом відображає соціальну суть законодавства, його головні інститути, а також кримінально-правову політику держави у протидії злочинності (ч. 1 ст. 11) КК.

Давньоримський правник Ульпіан одним з перших визначив загальне поняття злочину. Він вважав злочином таке порушення закону, яке поєднується з насильством чи обманом.

Злочин за ст. 11 КК - "це передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину".

Основні ознаки злочину: суспільна небезпечність, протиправність, винність, діяння, вчинення діяння суб'єктом злочину.

Суспільна небезпека злочину виражається втому, що він посягає на існуючі та гарантовані державою певні суспільні відносини, а саме суспільний устрій, права і свободи людини, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та ін.

У теорії кримінального права суспільна небезпека визначається двома критеріями: характером і ступенем.

Характер суспільної небезпечності - це якісний показник, що визначається групою соціальних цінностей, на які посягає злочин, а також сггівставленням у межах одного і того ж об'єкта окремих складів злочину. Якраз за характером суспільної небезпеки злочинів і побудована Особлива частина Кодексу.

Ступінь суспільної небезпечності - це кількісне вираження порівняльної небезпеки діянь одного й того ж характеру. Наприклад, зґвалтування, вчинене групою осіб ч. 3 ст. 152 КК, становить більшу небезпеку, ніж зґвалтування, вчинене однією особою ч. 1 ст. 152 КК.

Ступінь суспільної небезпечності злочину визначається сукупністю істотних ознак діяння, що впливають не лише на його юридичну оцінку (кваліфікацію), але й дають можливість відрізнити один злочин даного виду від іншого злочину того ж виду. Він залежить від тяжкості наслідків, що настали, їх характеру: загибель людей, матеріальна чи моральна шкода; способу, яким було скоєно посягання; форми вини: умисел чи необережність у тому чи іншому вигляді; мотивів, якими керувався винний під час вчинення злочину, стадії розвитку злочинної діяльності, якщо остання не була доведена до кінця, та інших обставин.

Протиправність діяння. Особа, яка вчинила правопорушення, відповідатиме за нього як за злочин тільки в тому випадку, якщо він передбачений кримінальним законом.

Винність виражається утому, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння умисно (ст. 24 КК) чи необережно (ст. 25 КК).

Діяння - вольова усвідомлена поведінка особи, спрямована на заподіяння шкоди суспільним відносинам.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

У теорії кримінального права злочин визначають як протиправне, винне, суспільно небезпечне і каране діяння.

Під караністю, як ознакою наукового поняття "злочину", слід розуміти передбачення в КК можливості призначення покарання за будь-який злочин.

В теорії кримінального права називається ще одна ознака, характерна для поняття злочину. Мова йде про те, що за вчинення злочину в КК завжди передбачене покарання.

Більшість вчених (В. Сташис, П. Матишевський та ін.) це визначають як караність діяння. При цьому підкреслюється, що кримінальний закон, забороняючи певні діяння, передбачає за порушення цих заборон застосування покарання. Це не означає, що передбачені в кримінальному законі покарання обов'язково і в усіх випадках повинні застосовуватись за вчинення суспільно небезпечного діяння. Якщо таким чином визнавати караність, то вона не може бути ознакою будь-якого злочину (П. Михайленко). Тому, що цілий ряд статей КК передбачає можливість звільнення особи, винної у вчиненні злочину, від кримінальної відповідальності або покарання (ст.ст. 44-49, 74 КК). Покарання не може існувати без вчинення злочину і в зв'язку з цим може бути наслідком тільки реально вчиненого особою злочину. Вказана ознака логічно виводиться з ознаки протиправності, яка передбачена в понятті злочину за КК.

Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпеки, суб'єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, що передбачаються за їх скоєння, суб'єкт правопорушення.

Уперше на законодавчому рівні проблема співвідношення понять злочину й адміністративного правопорушення визначилася після прийняття в 1791 р. КК Франції. Цей законодавчий акт пропонує такий розподіл правопорушень: злочин, проступок, порушення. Ознакою, котру законодавець поклав у основу такого поділу, є тяжкість покарання, встановленого за відповідне правопорушення.

На основі аналогічної ознаки законодавець Норвегії, Італії, царської Росії визначив два види діянь: злочин і проступок.

У ч. 2 ст. 11 передбачено положення, згідно з яким за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані малозначні діяння, в яких: - формально містяться ознаки діяння, передбаченого КК, тобто формальна ознака злочину присутня;- відсутня матеріальна ознака злочину, тобто діяння або зовсім не містять суспільної небезпеки, або вона є незначною. У зв'язку з тим, що чинний КК декриміналізував ряд діянь із 1 вересня 2001 р., вони не можуть розглядатись як малозначні, тому що відсутня їх кримінально-правова заборона. Малозначність діяння у зв'язку з відсутністю суспільної небезпеки не містить складу злочину, але може містити склад іншого правопорушення, наприклад, адміністративного чи дисциплінарного. У такому випадку до особи, яка його вчинила, можуть застосовуватися заходи адміністративного чи дисциплінарного впливу, які не є кримінальним покаранням.

Водночас вважається неточним ужитий законодавцем в ч. 2 ст. 11 КК термін "істотна шкода", адже цей термін уживається в деяких кримінально-правових нормах Особливої частини КК, що призводить до колізії між нормами. Якщо незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації не заподіяло істотної шкоди, дії винної особи слід кваліфікувати за ч. 1 чи ч. 2 ст. 359 КК, якщо була загроза завдання істотної шкоди - за ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 359 КК, а якщо істотна шкода завдана - за ч. 3 ст. 359 КК. Виходячи з цього, дії передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 359 КК можуть визнаватися малозначними, згідно з ч. 2. ст. 11 КК не є злочином дія чи бездіяльність, які хоча формально й містять ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, тобто не заподіяли та не могли заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству чи державі.