86. Зміни в трудовому праві в роки Великої Вітчизняної війни.

Для забезпечення безперервної роботи підприємств, заміни працівників, які пішли в збройні сили, для проведення оборонних, будівельних робіт, заготовок палива, відновлення транспорту, охорони військових об'єктів, боротьби зі стихійними лихами, епідеміями і т.д. вводилися надзвичайні заходи регулювання трудових відносин. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. "Про військовому становищі" надав право військовій владі залучати громадян до трудової повинності для виконання ряду перерахованих вище робіт. Указом від 26 червня 1941 року «Про режим робочого часу робітників і службовців у воєнний час» директорам підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства було дано право встановлювати з дозволу РНК СРСР як для всіх робітників і службовців підприємств, так і для окремих цехів, дільниць і груп, робітників і службовців (крім вагітних жінок, починаючи з шостого місяця вагітності, а також жінок, які годують груддю, - протягом шести місяців годування) обов'язкові понаднормові роботи тривалістю від 1 до 3 год на день. Особи, які не досягли 16 років, могли бути притягнуті до обов'язкових надурочних робіт тривалістю не більше 2 год в день. Оплата понаднормових робіт проводилася в полуторному розмірі. У всіх державних, кооперативних і громадських підприємствах і установах скасовувалися чергові й додаткові відпустки, за винятком відпусток працівника до 16 років, в разі хвороби, по вагітності та пологах. Вони були замінені грошовою компенсацією, яка переводилася в ощадні каси в якості заморожених на час війни вкладів робітників і службовців. Для забезпечення робочими руками найважливіших, які працювали на потреби оборони, підприємств, будівництв військової промисловості та інших галузей народного господарства Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 лютого 1942 визнавалася необхідною мобілізація працездатного міського населення на період воєнного часу для роботи на виробництві та будівництві. Мобілізації підлягали чоловіки у віці від 16 до 55 років, а жінки - від 16 до 45 років, не працювали в державних установах і підприємствах. Від мобілізації звільнялися особи чоловічої і жіночої статі у віці від 16 до 18 років, які підлягали призову в школи фабрично-заводського навчання, ремісничі і залізничні училища, згідно контингентам, що встановлюються РНК СРСР, а також жінки, що мали грудних дітей або дітей віком до 8 років, в разі відсутності інших членів сім'ї, що забезпечували догляд за ними; учні вищих і середніх навчальних закладів. Для виконання термінових невідкладних робіт допускалася трудова повинність громадян терміном до 2 місяців. Особи, які ухилялися від мобілізації, притягувалися до кримінальної відповідальності - до примусових робіт за місцем проживання на строк до 1 року. Для виконання тимчасових, невідкладних робіт постановою СНК СРСР від 10 серпня 1942 р. передбачав можливість залучення громадян до трудової повинності (крім стихійних лих, пожеж і т.д.) для оборонних робіт, заготівлі палива і т.д. на строк до двох місяців. Держава надавала пільги інвалідам Великої Вітчизняної війни, які за тимчасової непрацездатності отримували допомогу в розмірі повного заробітку незалежно від стажу роботи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 червня 1945 р. була заснована медаль "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр..".