[Ред.]Земельне питання

Знищення ринкових відносин, яке становило центральний пункт комуністичної доктрини, вимагало цілковитої ліквідації приватної власності на засоби виробництва. Тобто йшлося не лише про експропріацію буржуазії та поміщиків, а й про ліквідацію дрібних власників, які використовували в основному родинну працю й обходилися без постійного використання найманої робочої сили^[4]. Десятки мільйонів таких власників (селян, кустарів, ремісників, дрібних торговців) більшовики називали «дрібною буржуазією». У прийнятій навесні 1919 року партійній програмі підкреслювалося, що РКП(б) розглядає організацію радянських і колективних господарств як єдино можливий шлях до підвищення продуктивності землеробської праці. Фактично же йшлося не про ефективність виробництва, а про перетворення селян на таких же працівників одержавлених підприємств, якими були промислові робітники. Тому під час перерозподілу землі влада прагнула як найбільше земель поміщицьких маєтків перетворити в радгоспи, комуни, артілі тощо, а не дати землю селянам.

Наприкінці 1918 року за безпосередньої участі В. Леніна було підготовано декрет «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Його основний зміст визначався однією фразою: «На всі види одноосібного землекористування треба дивитися як на скороминущі і відживаючі». Текст декрету було опубліковано лише 14 лютого 1919 року, після його апробації на Всеросійському з'їзді земельних відділів, комітетів незаможників і комун.

У другій половині 1920 року стала зримою небезпека колапсу виробництва внаслідок величезного недосіву. Недосів став безпосереднім результатом продрозкладки. Знаючи, що вироблену продукцію заберуть, селяни мали намір сіяти лише для власних потреб.

Щоб попередити таку небезпеку, В. Ленін вносить на VIII Всеросійський з'їзд Рад законопроект «Про заходи щодо зміцнення й розвитку селянського сільського господарства». Відмовляючись від негайного запровадження радгоспів і комун, держава тепер бажала доповнити розкладку селянської продукції розкладкою засіву землі. Вважалося, що подвійна розкладка дасть можливість запобігти очікуваному катастрофічному скороченню посівів.

З'їзд затвердив законопроект 23 грудня 1920 року. Державними «уроками», які мали бути доведені до кожного двору, селяни поверталися у становище, в якому перебували до скасування кріпацтва 19 лютого 1861 року.

65. Перші радянські кодекси (1917-1919 рр).

Для всіх післяреволюційних держав, яким і була РРФСР, характерна множинність джерел права. Була прийнята маса нових законодавчих актів. Виникали суперечності між актами, створюваними центральними і місцевими Радами, ВЦВК і Раднаркомом. Не склалося поняття закону. Багато законів приймав Раднарком.Конституція 1918 р. не дає чіткого визначення законодавчої практики. На околицях Росії діяли звичайні правові норми мусульманського права (шаріат), в селянському середовищі поширені були звичаї. До весни 1918 р. були дозволені посилання на дореволюційний законодавство. Досить рано оформилася система радянського права, а трохи пізніше система радянського законодавства. Уже в 1928 р. прийнятий перший радянський кодекс КЗпП, а трохи раніше закон "Про записи актів громадянського стану" (КЗАГС). Настільки пізніше прийняття зумовлено меншою політичної значимістю. Їх підготовка велася в Наркомюсте Тимчасового уряду, закони були демократичного змісту. В КЗАГС вперше зрівнюються в правах чоловіків і жінок, полегшений розлучення, реєстрація шлюбу відбирається у церкви, момент вступу в шлюб є ​​буржуазної процедурою. КЗпП, прийнятий в СРСР, був найдемократичнішим у світі. До революції такого не було, як і не існувало цілісного фабричного (робочого) законодавства. З моменту прийняття КЗпП була введена правовий захист працівника від експлуатації. Цей документ вводив загальну трудову повинність і загальне соціальне забезпечення (але це залишилося міфом). Система права на базі законодавства. Приймалися закони, які регулювали певну область суспільних відносин, на основі чого формувалися галузі права. Складніше було з долею окремих галузей, наприклад, різко обмежується сфера громадянського обороту в результаті націоналізації і введення державної монополії на виробництво багатьох речей (сірників, тканин, гасу і т.п.). Приватна власність зберігалася, але була юридично не захищена. Відбувається знецінення грошей, оскільки існувала ідея скасування грошей при соціалізмі, розрахунки між підприємствами ведуться безготівково або чеками. Багато послуги стають безкоштовними: комунальні послуги, телефони, транспорт. Прикладом масового одержавлення може послужити статут залізниць від 1920 року, за яким була відсутня відповідальність за втрату або псування вантажу. Обмежувався внутрішній і зовнішній борг, наприклад, Франції повинні були 7 млрд. золотих франків. Імперське уряд перебував у постійному вишукуванні коштів.Радянський уряд намагалося налагодити власне оподаткування, але до літа 1918 р. стягувалися старі податки. Податок на прибуток підприємства становив до 95%.В кінці 1918 р. була визначена загальна сума доходів - 10 млд рублів, яка за розрахунками радянського уряду потрібна державі для повноцінного функціонування. Ця спроба не вдалася, тому що почалася інфляція. Влітку 1919 р. було дозволено друкувати гроші без обмеження. Був посилений податковий прес на приватний сектор і введений разверточний принцип оподаткування. Кримінальну право. Вже в кінці 1917 р. була прийнята інструкція НКЮ, в якій міститься приблизний перелік покарань і поняття "злочину і його змісту". Вперше сказано про контрреволюційних злочинах: заколот, агітація, підготовка і здійснення терористичних актів, спекуляція і т.д. Вперше створено перелік покарань для революційних судів: не містить смертної кари, немає тюремного ув'язнення, був тільки штраф, висилка зі столиці чи країни, оголошення ворогом народу, громадські роботи тощо У 1919 р. вже в розпал громадянської війни приймається "Керівне початок з кримінального права". Це був перший джерело, в якому містилося теоретична частина, яка не мала ніякого відношення до кримінального права (про зміну суспільного ладу, зміні права і виникнення пролетарського права, давалося визначення права, визначалася мета кримінального права). Це джерело заснований на принципі революційної доцільності, якому відкрито протиставлено принцип законності. Виходячи з цієї тези, була відсутня особлива частина кримінального закону в джерелі. Укладачі вважали, що революційні суди на основі революційної свідомості, яке їм властиво інтуїтивно, будуть вершити правосуддя."Керівне початок з кримінального права" містило вичерпний перелік покарань та багато положень, які традиційно належали до загальної частини: про співучасті, про стадії злочину, про простір, час дії і т.д.