86. Кодифікація права в срср в 60-ті, 70-ті рр.. XX ст.

У жовтні 1961 р. відбувся XXII з'їзд КПРС, який прийняв нову Програму партії, в якій намічався перехід суспільства до ком- мунізму. Перші десять років (1961-1971) відводилися на створення «Матеріально-технічної бази комунізму», подальші (1971 - 1981) - на вступ в комунізм. Передбачалося сформувати безкласове суспільство і передати функції держави органам само- управління трудящих. У новому партійному Статуті закладався механізм, покликаний забезпечити оновлення та омолодження партійних кадрів. Однак на практиці партійна реформа зміцнила відносини особистої відданості в верхах партапарату і не змогла залучити на бік реформаторів нижчих партаппаратчиков. Протистояння консервативного керівництва і ліберальної интел- лігенціі (у сфері ідеології і культури) закінчилося поразкою пос- Ледней. Скорочення числа раднаргоспів та освіта Вищої Ради народного господарства при Раді Міністрів СРСР завершили процес відтворення централізованої економічної структури (1963). У жовтні 1964 р. Н.С. Хрущов, з ім'ям якого асоціювалися почалися реформи, був зміщений з вищих державних і партій- них постів. Нестійкість ситуації, до якої приводили розпочинаються реформи, відновили проти Хрущова різні верстви суспільства: бюро- кратії, технократів, партноменклатуру, військових. Що прийшла до влади в 1964 р. угрупування намагалася поєднувати ідеологічний консерватизм з економічними реформами. З 1965 р. скасуванням раднаргоспів та від- становленням центральних промислових міністерств почалася нова адміністративна централізація. Со- Здаєтся ряд центральних комітетів: Держкомцін, Держпостач, Держкомітет по науці і техніці.

Разом з тим підприємствам була надана певна авто- номія: в жовтні 1965 р. прийняті постанови «Про поліпшення пла- вання і стимулювання виробничої економіки »та« Про го- Державному виробничому підприємстві при соціалізмі ». До мінімуму було зведено число обов'язкових показників, введені нові: вартість реалізованої продукції, загальний фонд заробітної плати, загальна сума централізованих капіталовкладень. Частина дохо- дов залишалася в розпорядженні підприємств. Фонди стимулювання поділялися на фонд матеріального заохочення- ня (контролювався загальними зборами трудового колективу), фонд соцкультпобуту і фонд самофінансування для потреб розвитку виробниц- ства. Серйозною перешкодою на шляху реформ був відомчий прин- цип у сфері управління і планування: вертикальна підпорядкованість господарських органів виключала їх горизонтальне взаємодія. Договори, укладені підприємствами один з одним, повинні були затверджуватися вищими органами (так, позиція Держпостачу не спо- собствовала полегшенню зв'язків між постачальниками і споживачами). Сталінську формулу про «побудову соціалізму в одній країні» Хрущов в 1959 р. доповнив тезою про те, що перемога соціалізму до цього моменту стала не тільки повної, а й остаточною. Далі відкривався шлях до комунізму. Доктрина загальнонародної держави формулювалася в контексті ідеології «Переходу до комуністичного гро- ву ». Вона передбачала істотну трансформацію соціальної бази радянського суспільства, розмивання меж між різними класами і шарами, а також містом і селом. Передбачалося розширити колегіальні і демократичні засади в державному управлінні з подальшим перетворенням його в «на- рідне громадське самоврядування ». Намітилася на цій основі технократична тенденція в керівництві економікою і державою прийшла в зіткнення з ідеологічною доктриною «партійності». Протиріччя розв'язалося до середини 70-х рр.., Коли ліберальні і технократичні тенденції (особливо яскраво проявилися в Чехосло- Вацко реформах і «празької весни» 1968 р.) були перервані. Ще в Наприкінці 60-х рр.. став формуватися жорсткий зовнішньополітичний курс, спирався на розвиток військово-промислового комплексу країни. Військово-політичним центром для проведення цієї політики став обра- зовано в середині 50-х рр.. Варшавський договір. В економічній сфері зовнішньополітичний контроль СРСР над країнами соціалістичного блоку здійснювався за посередництвом між-державних організацій, що координував роботу промисло- ності, транспорту і розподіл енергії. Реформаторські починання в соціалістичних країнах (Югославія з кінця 40-х рр.., Угорщина в 1956 р., Польща в 70-х рр.., Чехословаччина в 1968 р., Румунія в 1974 р.) наштовхувалися на жорсткий опір з боку СРСР аж до застосування збройної сили і введення в ці країни військ СРСР і його східно-європейських союзників. З 1972 р. консервативні тенденції, що орієнтуються в економіці на такі пріоритети, як важка і оборонна промисловість, сель- ське господарство та енергетика, взяли верх над реформаторським лібералізації мом і технократизмом. На XXV з'їзді КПРС (лютий 1976 р.) ця лінія остаточно перемогла. Одночасно відбувалися персоналізація влади та зміцненню- ня позицій партійно-державної бюрократії, функції розширював- шегося за складом ЦК все більше переходили до бюрократичних струк- турам його апарату.