65. Декларація прав трудящого та експлуатованого народу.

ЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ТРУДЯЩОГО ТА ЕКСПЛУАТОВАНОГО НАРОДУ 1918 - — конст. акт, схвалений ВЦВК 3(16).1 1918. Установчі збори 5(18).І 1918 не прийняли її на обговорення. 18(31).І 1918 документ було затверджено 3-м Всерос. з'їздом роб., солд. і сел. депутатів. Складалася з чотирьох розділів і восьми статей. У 1-му розділі Декларації Росія проголошувалася Республікою рад роб., солд. і сел. депутатів, заснованою на вільному союзі вільних націй як федерація радянських нац. республік. У 2-му розділі ставилися завдання знищення експлуатації людини людиною, повного скасування поділу сусп-ва на класи, нещадного придушення експлуататорів, перемоги соціалізму не лише у Росії, айв усьому світі. Декларацією скасовувалася приватна власність на землю, ліси, надра і води, вони ставали загально-нар. надбанням і безкоштовно передавалися трудящим на засадах зрівняльного користування. Встановлювався роб. контроль над фабриками, заводами, копальнями, залізницями; їх передано в управління Вищій раді нар. г-ва. Іноз. позики, надані Росії до 25.X 1917, оголошувалися недійсними. Були націоналізовані банки. Встановлювалася заг. трудова повинність. Декретувалося озброєння трудящих, створення Червоної армії та повне роззброєння імущих класів. Статті 3-го розділу стосувалися братання з робітниками і селянами воюючих країн, у них декларувалося анулювання таєм. договорів, досягнення на грунті вільного самовизначення націй дем. миру «без анексій і контрибуцій», рішуче засудження колоніалізму в усьому світі. Декларація вітала повну незалежність Фінляндії, виведення військ із Пруссії та свободу самовизначення Вірменії. В 4-му розділі було заявлено, що жодному представникові експлуататорів не буде надано місця у владних органах; ще раз підкреслювалося право всіх націй на самовизначення і на самостійне вирішення питання про входження до федерації. Про Україну в Д. п. т. та е. н. 1918 не згадувалося, хоч док-т затверджено у розпалі війни з Центр. Радою. Принципові положення Декларації відтворено у Конституції УСРР 1919. Сама Декларація у кін. 1918 стала 1-м розділом Конституції РСФРР.

65. Утворення вніс, робітничо-селянської міліції. Їх компетенція.

Міліція формувалася на засадах добровільних або на основі повинності зі збереженням оплати за місцем роботи. Міліцейську службу несли без відриву від виробництва. Тому ефективність роботи міліції була низькою. У серпні 1918 р. приймається постанова «Про радянську міліцію», яким визначалося, що керівними особами міліції є обираються відповідною радою народних депутатів начальники губернської, повітової та дільничної міліції; міліціонери призначалися і затверджувалися начальником повітової міліції за рекомендацією Рад і партійних організацій. Обумовлювалося, що в міліції не можуть служити колишні чини поліції, колишні жандарми ... і особи, незгодні з духом і принципами соціалістичного ладу [6]. У жовтні 1918 р. в НКВС РРФСР з'явилося Головне управління Робітничо-селянської міліції, в губерніях, повітах, волостях - підрозділи міліції. 10 червня 1920 ВЦВК був виданий Декрет про Робітничо-селянської міліції. У відповідність з ним до складу міліції увійшли: міська і повітова міліція; промислова, залізнична, водна (річкова, морська), розшукова міліція (ст.2). Служба в міліції носила добровільний характер (ст.5). У лютому 1918 р. був заснований кримінальний розшук. Його обов'язками були розкриття злочинів та розшук осіб, які їх вчинили, а також виробництво попереднього розслідування у формі дізнання. У 1919 р. була розроблена і розіслана на місця Інструкція Головного управління Радянської робітничо-селянської міліції по карному розшуку. У документі відбивалися організація і діяльність карного розшуку в цілому, а також роль його співробітників в зароджується радянському кримінальному процесі. Діяльність міліції у кримінальних справах отримує правову основу у зв'язку з введенням в дію кримінально-процесуальних кодексів на початку 1920-х рр..Перший УПК РСФСР вступив в силу з 1 липня 1922 р. У ст. 102 він відносив органи міліції та карного розшуку до органів дізнання, не даючи, в той же час, їм визначення. В обов'язки органів дізнання входило «порушення провадження у кримінальній справі» і дізнання. Дуже скоро, в КПК РРФСР 1923 р. діяльність міліції та карного розшуку впорядковується. Стаття 98 встановлювала, що «діяльність органів дізнання розрізняється залежно від того, чи діють вони у справах, в яких провадження попереднього слідства є обов'язковим, або де по справах, по яких акти їх можуть послужити підставою до судового розгляду без проведення попереднього слідства». У першому випадку органи дізнання обмежуються попередніми допитом підозрюваних осіб, очевидців злочину та інших свідків. У другому ж випадку слід керуватися правилами глави 9: 1) обов'язково встановити мають для значення справи обставини, 2) допустити публічного оголошення здобутих даних; 3) можливість з'єднати справи в одному провадженні. На початку 20-х рр.. статус міліції визначався у найзагальнішому вигляді «Положенням про Народному комісаріаті внутрішніх справ РРФСР [7], за яким вона була підрозділом НКВД. З даного документа випливало, що в своїй сукупності відділи міліції та карного розшуку складали міліцію в цілому. За положенням кримінальний розшук був частиною міліції, хоча в УПК РСФСР органи карного розшуку та органи міліції представлені як самостійні установи - органи дізнання.