2. Проблема смерті, безсмертя та сенсу життя та її філософське вирішення.

Проблема смерті і безсмертя була і залишається предметом філософської, релігійної думки, наукових досліджень. Вона пов'язується з питанням про цінність і сенс життя.

У стародавньому світі смерть не сприймалася як трагедія, вона розцінювалася як завершення земного чи одного з тілесних циклів. Смерть і життя вважались рівноцінним, як 2 види буття в різних, але взаємопов'язаних світах. Іноді зустрічається навіть прагнення до смерті як вищого рівня буття.

Це можна пояснити тим, що індивідуальне буття не виділялось з колективного (родоплемінного), а рід продовжував існувати. У окремих людей ще не була розвинена індивідуальна самосвідомість власного „Я".

Цілком інакше смерть оцінюється у тих культура де індивід відокремлюється з роду, набуває певної автономії і починає усвідомлювати свою унікальність і самоцінність.

В таких умовах відчуття смертності людського індивідуума набуває трагічного забарвлення. Як прагнення подолати страх смерті виникають релігійні та філософські вчення про безсмертя душі, воскресіння людини. Особливо це характерно іудаїзму та християнству .

Умонастрої епохи Нових часів виразив Б. Спіноза, який казав: Людина вільна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумах не про смерть, про життя.

Але з другої половини XIX - XX ст.. в Некласичній філософії проблема смерті виходить на перший план. Наприклад А.Шопенгауер і Ф. Ніцше романтизують її і говорять, що очікування смерті, підготовка до неї - головна мета людини, що завдяки волі людина готова зректися життя, перемогти його.

Фрейд та його послідовники розглядаючи життя людини як боротьбу між двома основними інстинктами - (життя і смерті; Ероса і Танатоса), трактують смерть як „один з найсильніших стимулів життя", „каталізатор, без якого радість та ентузіазм життя втрачають інтенсивність і глибину".

В сучасному осмисленні мислителі намагаються зрозуміти смерть не тільки в негативному плані.

- Конечність надає людському існуванню сенсу, оскільки робить його завершеним, визначеним. Тому що перед обличчям смерті ми зобов'язані максимально використати відведений нам час, не втратити можливостей.

- Біологічна смерть не є абсолютною протилежністю життю; в людському організмі весь час відбувається процес оновлення, тобто народження і відмирання. Біологічна смерть організму передбачає його певне безсмертя через перехід в інші органічні стани, життя його роду.

Генетично ми безсмертні. Частково ми безсмертні у своїх дітях.

Проте такого роду безсмертя тішить нас мало. Нас хвилює, чи залишимося ми після фізичної смерті. В людині завжди було прагнення безсмертя, яке розуміється як безсмертя душі.

В більшості релігій розрізняють душу та дух. Духом називають частку вищої божественної сутності, що нам дарована ще при створенні людини і що є безсмертною.

Душа - це така сутність, що з'єднує дух та тіло. А тому безсмертя душі це безсмертя індивідуальної сутності людини.

Такі філософські течії як матеріалізм, атеїзм не визнають душі і можливості її існування поза тілом. Релігії, навпаки, наполягають на безсмертні душі і її відплати за попереднє життя.

Сьогодні, коли генна інженерія дійшла до клонування ідея безсмертя набуває конкретики. А ще на початку XX ст. виникла теорія, що атоми, з яких складається тіло людини, не зникають і не втрачають „пам'яті", тому відродження можливе. А сучасна інформатика може зберігати інформаційний еквівалент особистості, тому, можливо, згодом його відновити.