2. Філософське осмислення світу: вихідні категорії. Проблема буття.

Вперше термін «буття « вживає Парменід . Для нього буття - це космічний розум, думка, мислення і є найбільш досконалим, справжнім. Людський розум пов'язаний з космічним розумом. Парменід заклав основні перші засади метафізики.

Питання про буття визначало світогляд і цінності західного світу:

• подолання неправди земного світу і наближення його до досконалого через бунти, революції та зовнішні перетворення;

• перетворення внутрішнього, а не зовнішнього світу через самозаглиблення, аскетизм, та медитацію.

Починаючи з ХVII ст. втрачається спорідненість між людиною і буттям. Буття виступає таким. Що протистоїть людині, а тому і використовується нею в будь-який спосіб , утверджується ідея панування людини над природою.

Філософія ХХст. відроджує проблематику людського буття. Головним питанням є «що таке буття» і як воно розвивається через людське існування.

Буття – це найперша і найзагальніша визначеність всього існуючого, передумова існування будь-яких властивостей і характеристик.

3. Розкрийте сутність поняття "культура".

Культура — увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтво­рений і «репрезентований" (штучний, поза природний) світ, що охоплює різ­номанітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності люди­ни, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.

Білет №15

1. Сутність філософських поглядів I.Канта, як основоположника німецької класичної філософії.

Фундатором німецької класичної філософії був Кант. У філософії Канта поєднані матеріалізм(визнання об'єктивного існування «речей у собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.

Звідси Кант робить висновок, що речі самі по собі не можна пізнати. Ні форми чуттєвості, ані категорії не становлять собою визначення "предметів самих по собі". Тим самим обґрунтовується теза про можливість пізнання "речей для нас" та неможливість пізнання "речей в собі", що стає основою нової форми агностицизму.

В його діяльності виділяють три періоди:

1. Докритичний – коли Кант захоплювався природничими науками, натурфілософією. Коли він пробував пояснити походження світу, виникнення небесних тіл та причини їх руху. Кант висунув версію, що сонячна система є продуктом поступового охолодження газової туманності.

2. але найважливіші ідеї Кант розробив у „ другому” критичному періоді (70 – 80 рр.). „ Критика чистого розуму”, „Критика практичного розуму”. В цей період Кант досліджував „здібності розуму”. До Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників, які людина просто пасивно сприймає. Кант „перевернув” цю філософію на 180 градусів. Він довів, що пізнання є результатом людської, насамперед розумової, активності, тобто людина пізнає лише стільки, скільки хоче пізнати. Канта називають Коперником у філософії, тому що Коперник ніби зрушив землю, яку до того розглядали нерухомим центром всесвіту, а Кант зрушив людину, поклавши край її пасивності.

В цей період Кант висловив дуку, що процес пізнання складається з таких трьох етапів: - чуття постачають матеріал для знання;

Ті, що людина може пізнати він назвав „речі для нас”, а ті, що не доступні – „речі в собі”. Таким чином Кант є агностиком.

3. Антропологічний період – це період, коли він займався проблемами людини. Людина у Канта постає творчою і діяльною. Чим вона буде активніша, тим більше її зв’язки з дійсністю і тим більше вона буде знати.