I-лекція

Філософія: коло проблем та місце в культурі

План

1.Філософія і світогляд. Особливість філософського знання

2. Єдність і багатоманітність форм і способів буття філософії

3. Філософія в системі культури. Роль особистості в розвитку філософії

Філософія немає свого предмету, але має свій зміст, за яким прагне до всеохопленості і єдності світу, тобто розглядає світ як цілісність.

При теоретичному осмисленні цілісності світу і місця людини в ньому ставляться питання смислу життєвого характеру.

За своїм методом філософія передбачає раціоналістичний (розумовий) спосіб пояснення світу, вдаючись до логічної аргументованості і обґрунтованості (саме за своїм методом вона наближається до науки, виступає як науково-теоретичне знання).

Філософія

• 1.Науково-теоретичне знання (концептуальна форма викладу,обґрунтованість, послідовність)

• 2.Світогляд(розгляд смислу життєвих і цінністно-орієнтаційних підвалин людського буття)

Філософія – це світогляд на теоретичному рівні з її рефлексивно-практичною здатністю.

Рефлексія – це свідомість, звернена на саму себе, здатність до критики, аналізу власних знань, власної діяльності.

Людина – світ і онова філософії.

Світогляд – це погляди на світ і усвідомлення свого місця в цьому світі.

Світогляд має структури:

• Компонентна

• Рівнева

• Функціональна

Компонентна структура світогляду.

1. Норми – певний взірець, елементарна форма вимоги, яка є обов’язковою для виконання.

2. Цінності – це значимість певних об’єктів, матеріальних або ідеальних для людини. Існують індивідуальні та загальнолюдські(надають смислу людському існуванню, які підвищуються на суб’єктом і розвивають його позитивні якості). Вищі цінності: добро, краса,істина.

3. Оцінка – це виявлення значимості світу в залежності від уявлення про належне і неналежне

4. Знання – це певна сукупність інформації про властивості, характеристики і ознаки предметів, процесів і явищ.

5. Переконання – це такі погляди людини, які вона активно сприймає, які є складовою її внутрішнього світу і визначають її буттєвість.

Рівнева структура світогляду:

• Рівень світовідчуття – світ і ставлення до нього відбувається в чуттєво-емоційній формі. Складається з чуттєвості і емоційності. На цьому рівні формується ставлення людини до світу (буває оптимістичне, песимістичне та нейтральне).

• Рівень світосприйняття – світ розглядається як впорядкований і організований. На цьому рівні формується образ світу.

• Рівень світорозуміння – ставиться питання: чому цей світ такий? І що лежить в його основі? На цьому рівні формується картина світу.

За ступенем зрілості світорозуміння поділяють на життєво-практичне і теоретичне (базується на знаннях, які потребують теоретичного обґрунтування). На цьому рівні виникає філософія.

Функціональна структура світогляду:

• Віра

• Надія

• Любов

Історичні типи світогляду

• Міфологічний

• Релігійний

• Філософський

Міфологічний світогляд – це первісна світоглядна форма, спрямована на забезпечення умов існування людини в світі.

Головні риси міфологічного світогляду:

• Синктеризм людини і природи

• Одухотвореність – обожнення навколишньої дійсності

• Соціоморфізм – ототожнення людини і колективу

• Відсутність чітких знань і перевага художньо-емоційного ставлення до світу

• Магія – проблеми магічності, впливу надприродними засобами на природний стан. Мораль не набуває загальнолюдського значення, тут діє табу.

Релігія – благоговійний союз між людиною і Богом.

Головні риси релігійного світогляду:

• Поділ світу на небесний та земний, матеріальний та духовний, вищий і нищий

• Релігійна віра – бездоказове сприйняття існування вищих на природніх сил

• Догматизм – основні положення віровчення, які виступають як вічні і незмінні істини, що не потребують доведення. Мораль набуває загальнолюдського значення

• Гріховність, усвідомлення гріховності, роль каяття

Філософський світогляд, головні риси:

• Проблемність

• Свобода

• Філософування – це мислительські зусилля людини щодо певних проблем

• Рефлексія

• Діалогічність – внутрішня полеміка

• Єдність і плюралізм

II-Лекція

Способи буття філософії:

Епістемний – орієнтований на знання, науку.

Софійський.

Епістемний - раціональне осмислення, обґрунтування і логічне розгортання філософських ідей.

Представники: Арістотель, Лейбніц, Гете.

Софійський – орієнтація на мудрість, що виражає універсальний спосіб осягнення світу, поєднуючи і раціонально-логічні з художнім, етичним і естетичним, релігійним. Основою постає людина.

Сократ, Аврелій Августин, Керне Гора.

Структура філософських знань:

1.Онтологія – вчення про буття.

2. Антропологія – вчення про людину.

3. Аксіологія – вчення про цінності.

4.Гносеологія – вчення про пізнання.

5. Праксеологія - вчення про практику.

6. Соціологія - вчення про суспільство.

7.Естетика - вчення про прекрасне.

8. Етика - вчення про мораль.

9.Логіка - вчення про закономірності людського мислення.

Рівні організації філософських знань:

1.Філософська ідея – поєднання смислом певних понять.

2. Філософське вчення - послідовне розгортання філософських ідей.

3. Філософська школа – спорідненість між філософськими вченнями.

4. Філософська течія – спільність ідейного джерела і способу його розгортання.

5. Філософський напрямок – певна смислова єдність, яка забезпечується спільністю небагатьох принципів світорозуміння.

Матеріалізм – первинність матерії

Ідеалізм – первинність духу і його визначальної ролі в світі

Гностицизм – впевненість в пізнанні світу

Агностицизм – світ не можна пізнати

Раціоналізм : розум – основа пізнання світу

Ірраціоналізм – воля, переживання, почуття

Сцієнтизм – орієнтація на науку (вона може все обгрунтувати)

Антисцієнтизм – орієнтація на людину

Місце філософії в культурі. Філософія поєднує і синтезує досвід, який нагромадила культура.

Наука – така сфера людської діяльності, яке спрямована на вироблення і теоретичне обґрунтування об’єктивних знань та дійсність.

Спільне філософії і науки: теоретичність, логічність, послідовність, концептуальність.

Відмінність філософії від науки:

Будь-яка наука є об’єктивною, а філософія є суб’єктивною.

Наука вдається до підтвердження своїх даних експериментально, а філософія орієнтована на смисл без експериментального підтвердження.

Для філософії характерно певне розширення знань і не спростовуються попередні знання, а в науці - послідовне.

Спільне між філософією та мистецтвом - здатність до творчості.

Роль особистості філософії:

Від філософа залежить вибір проблеми.

Стиль філософування, який обирає філософ:

Дискурсивний - логічний, послідовний (Арістотель, Декарт, Гегель)

Аформістичний – діалоги, афоризми, поетичне мислення (Платон, Ніцше)

Сюжетний - романи ,повісті (Достоєвський, Камю)

Філософія вчинку (Сократ)

Функції філософії:

Світоглядна – формування і розвиток світоглядних ідей.

Методологічна – спосіб реалізації світоглядних ідей.

Виховна – виховує повагу до будь-якої думки.

Інтегративно-смислова (синтезуюча) – поєднує і синтезує досвід в культурі.

Пізнавальна.

Критично-рефлексивна – критичне ставлення до себе.

Гуманістична – утвердження людини на всіх рівнях буття.