115. Методи та техніки саморегуляції.

комплекс методів і навчальних програм, спрямованих на формування адекватних внутрішніх засобів діяльності людини з управління власним станом. М. п. с. орієнтовані на навчання людини спеціальним прийомам довільної зміни власного стану, які в подальшому житті можуть використовуватися ним самостійно. До числа основних груп М. п. с.відносяться: техніки нервово-м'язової релаксації, аутогенне тренування, ідео-моторна тренування (див. ідеомоторика), прийоми сенсорного репродукування образів, езотеричні методи зміни стану свідомості, самогіпноз. Як правило, сучасні програми навчання М. п. с. мають комплекснийхарактер і включають елементи різних методів. В якості додаткових прийомів, що сприяють більш ефективному оволодінню М. п. с, використовуються сугестія {навіювання), світломузичні впливу, різні види спеціалізованої гімнастики (дихальної, общеукрепляющей). Навчання М. п. с.найбільш успішно здійснюється в рамках спеціально організованих циклів занять. Форма організації занять з навчання М. п. с. може істотно варіювати в 3 основних напрямках: індивідуальні самостійні заняття за допомогою спеціальної методичної літератури, групові або індивідуальні заняття під безпосереднім руководствомпсіхолога (гетеротренінга), групові заняття з використанням аудіовізуальних засобів. Останні 2 форми широко використовуються в практиці роботи т. н. кабінетів психологічної релаксації, організованих на виробництві, в медичних, навчальних та виховних закладах.

116. Сутність поняття «стиль педагогічного спілкування».

СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

   Унікальність особистісних якостей, комунікативних можливостей вчителя, його творча індивідуальність, характер стосунків з учнями, специфіка учнівського колективу виявляються у стилі педагогічного спілкування.

   Стиль педагогічного спілкування — усталена система способів і прийомів, які застосовує вчитель під час взаємодії.

117.Характеристика стилів педагогічного спілкування.

У наші дні виділяють багато стилів спілкування, але зупинимося на основних. 1.Авторитарний При авторитарному стилі характерна тенденція на жорстке управління і всеосяжний контроль виражається в тому, що викладач значно частіше за своїх колег вдається до наказовому тоні, робить різкі зауваження. Впадає в очі велика кількість нетактовних випадів на адресу одних членів групи і неаргументоване вихваляння інших. Авторитарний викладач не тільки визначає загальні цілі роботи, але і вказує способи виконання завдання, жорстко визначає, хто з ким буде працювати, і т. д. 2.Попустітельскій Головною особливістю попустітельского стилю керівництва по суті справи є самоусунення керівника з навчально-виробничого процесу, зняття з себе відповідальності за те, що відбувається. Попустітельскій стиль виявляється найменш кращим серед перелічених. Результати його апробації - найменший обсяг виконаної роботи та її найгірша якість

.3.Демократичний Що стосується демократичного стилю, то тут в першу чергу оцінюються факти, а не особистість. При цьому головною особливістю демократичного стилю виявляється те, що група бере активну участь в обговоренні усього ходу майбутньої роботи та її організації. У результаті в учнів розвивається впевненість у собі, стимулюється самоврядування.

4. Спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю. В основі цього стилю - єдність високого професіоналізму педагога та його етичних установок. Адже захопленість спільним з учнями творчим пошуком - результат не тільки комунікативної діяльності вчителя, але більшою мірою його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. 5.Спілкування-дистанція Цей стиль спілкування використовують як досвідчені педагоги, так і початківці. Суть його полягає в тому, що в системі взаємин педагога і учнів як обмежувача виступає дистанція. Але і тут потрібно знати міру. Дистанція повинна існувати в системі взаємовідносин вчителя і дітей, вона необхідна. Але вона повинна випливати із загальної логіки відносин учня і педагога, а не диктуватися вчителем як основа взаємин.

6.Спілкування-залякування Цей стиль спілкування, до якого також іноді звертаються вчителі-початківці, пов'язаний в, основному з невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захопленості спільною діяльністю. Адже таке спілкування сформувати важко, і молодий вчитель нерідко йде по лінії найменшого опору, обираючи спілкування-залякування або дистанцію в крайньому її прояві. 7.Загравання знову-таки характерне, в основному, для молодих вчителів і пов'язане з невмінням організувати продуктивне педагогічне спілкування. По суті, цей тип спілкування відповідає прагненню завоювати помилковий, дешевий авторитет у дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Поява цього стилю спілкування викликано, з одного боку, прагненням молодого вчителя швидко встановити контакт з дітьми, бажанням сподобатися класу, а з іншого боку - відсутністю необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь і навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності

118. Сутність поняття «ділове спілкування».

Ділове спілкування — це процес взаємозв’язку і взаємодії, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, що передбачає досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми чи реалізацію певної мети .

Ділове спілкування вимагає від людини високої психологічної культури, а також постійного вивчення і врахування емоційного боку ділових відносин.

У принципі, будь-яке спілкування партнерів, що спрямоване на вирішення ділових питань, можна назвати діловою комунікацією.Ділове спілкування можна умовно розділити на пряме (безпосередній контакт) і непряме (коли між партнерами існує просторова або часова дистанція). Пряме ділове спілкування має більшу результативність, силу емоційного впливу і навіювання, ніж непряме; у ньому безпосередньо діють різні соціально-психологічні механізми.

Основна відмінність ділового спілкування від повсякденного (неформального) полягає у тому, що в його процесі ставляться мета і конкретні завдання, які вимагають свого вирішення. У діловому спілкуванні ми не можемо припинити спілкування з парт­нером (принаймні без утрат для обох сторін).

Співрозмовник не завжди правий, але часто нам вигідно признати його правоту, особливо в дрібницях. Зауваження і возражения – природні явища в будь-якій бесіді, тому не слід почувати себе обвинуваченим, котрий повинен захищатися.

До позиції і думки співрозмовника потрібно ставитись з повагою, навіть якщо вони помилкові і для вас неприємлеві.стриманість в особистих оцінках,лаконічність відповіді, недопускання превосходства, контролювання реакцій.

119. Форми ділового спілкування (нарада, збори, переговори, бесіда, дискусія та інші).

У самому загальному сенсі під діловою бесідою розуміється вербальне, невербальне рольове спілкування з усвідомленим прагненням однієї людини чи групи людей за допомогою слова спонукати іншу людину чи групу людей до дії; яка змінить ситуацію чи встановить нові стосунки між учасниками бесіди.

Форми ділової бесіди різноманітні, але кожна з них традиційно проходить ряд етапів:

1) початок бесіди і встановлення контакту;

2) передача інформації;

3) аргументування (висловлення своїх аргументів, вислуховування доводів співрозмовника, прийняття чи спростування цих доводів);

4) підведення підсумків, ухвалення рішення.

Нерідко в діловому спілкуванні в інтересах підвищення якості прийнятих рішень використовуються наради та збори.

Наради — це форма ділового спілкування, що передбачає обговорення ділових ситуацій і проблем з метою колективного пошуку найбільш доцільних шляхів їх вирішення. Збори мають схожі ознаки з нарадами, але краще проаналізувати їх відмінності (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 - Основні відмінності між зборами і нарадами.

Перелік ознак	Наради	Збори
Коло учасників	Фахівці або зацікавлені особи	Весь колектив або його представники
Коло питань	Конкретні поточні питання	Загальні питання, що накопичилися за певний період
Мета	Оперативні рішення	Підведення підсумків, прийняття планів на майбутнє

Наради мають ряд помітних переваг порівняно з іншими формами ділового спілкування:

дозволяють різнобічно розглянути проблему із залученням різних фахівців;

наради забезпечують оперативну підготовку альтернативних варіантів рішення проблем;

наради дають додаткову можливість для пізнання особистих і ділових якостей партнерів, що беруть участь у них;

проведення нарад дає певний психологічний ефект: на кожного його учасника впливає атмосфера колективного обговорення, емоційна поведінка учасників, підтекст висловлювань та ін.

Розрізняють три основних види нарад: проблемна, інструктивна й оперативна (диспетчерська).

У середньому представник ділового світу впродовж дня вимовляє більше десяти тисяч слів. Іншими словами, публічні виступи - це краща щохвилинна реклама роботи менеджера. Перед будь-яким виступаючим стоїть ряд послідовних задач:

привернути увагу аудиторії (цитата, історія, посилання на Біблію, міфи, риторичне питання, історичний епізод, парадокс);

запалити людей своєю енергією і донести до них головну думку вашої промови (утягнути кожного в розмову, показати важливість проблеми, весь виступ повинен бути чітко спланованим, зваженим, мати ясну спрямованість і логіку; розкладіть весь матеріал на елементи; добре усвідомте ту ключову думку, що лежить в основі вашої промови);

завоювати своєю ідеєю розуми слухачів (факти, ілюстрації, приклади, порівняння, логічні висновки, наочні матеріали, статистичні дані);

розвинути і закріпити успіх, перенести його на прозу життя (позначте перспективність доповіді, ще раз підсумуйте основні висновки).