82. Опорні конспекти, інтелект-карти та структурно-логічні схеми. Особливості їх розробки та використання при навчанні економіки.

Конспект-схема — це своєрідна координатна сітка, або «канва» знань, які студент (учень) вже має в даній галузі. Вона дозволяє, використовуючи одну методичну основу, варіювати (залежно від складу аудиторії) обсяг і характер навчального матеріалу.

Конспекти-схеми відображують логіку навчального предмета, тобто послідовність змісту, порядок вивчення, зв'язки елементів і частин курсу. Правильно розроблені конспекти-схеми встановлюють також зв'язок курсу з іншими предметами і, що дуже важливо, дають можливість зменшити обсяг формальних знань, наголошуючи на провідних ідеях і поняттях.

Розробляючи конспект-схему, треба завжди пам'ятати про встановлення оптимальних співвідношень між описовим матеріалом, теоретичними узагальненнями і конкретними прикладами з практики.

Конспекти-схеми як форму унаочнення навчання можна використовувати у вигляді роздаткового матеріалу як на лекції, так і до неї і після неї (а іноді і замість неї). Їх можна малювати на дошці або проектувати через епідіаскоп, зняти на слайди тощо. Крім схеми-конспекту, викладач має розробити відповідну методику опитування і проведення практичних занять залежно від мети використання конспекту: аби уникнути формалізму, конспекти потрібно переглядати та доповнювати. Дуже важливо уникати одноманітності у методиці користування схемами та диференціювати навчальні завдання студентам за складністю, що зростає.

Дуже важливо, щоб методика використання конспекту-схеми була щоразу новою, не давала студенту можливості звикнути до форм контролю й опитування.

Під час самостійної роботи студента конспект-схема й методичні вказівки з відповідної теми є орієнтиром у роботі з підручником та спеціальною літературою. Реферування наукових статей також можна виконувати у вигляді конспекту-схеми.

Перевіряючи знання студентів, можна дати завдання розкрити зміст окремого блоку конспекту, навести змістовний приклад тощо. Під час колоквіумів, заліків та екзамену користуватися конспектами-схемами забороняється.

Однак, якщо студенти користуватимуться лише конспектом-схемою, в них може виникнути спрощене розуміння питання. Але майстерність викладача в тому й полягає, щоб наповнити формальну схему живим змістом, фактами, проблемами тощо. За відповідної організаційної підготовки конспект-схема дає змогу виділити час для обговорення проблемних питань і вирішення практичних завдань. Досвід Це добрий допоміжний засіб для запам'ятовування й первісного засвоєння основ навчальних курсів.

83.Особливості використання технічних та комп’ютерних засобів в економічній освіті.

Засоби навчання — це різні види джерел знань і матеріалізовані знаряддя, які забезпечують організовану взаємодію учасників навчального процесу і використовуються з метою формування у студентів відповідних знань, умінь і навичок. Вони допомагають вивчати економічні об’єкти, процеси і явища, які недоступні для безпосереднього спостереження і сприйняття. Оптимальне поєднання засобів навчання є необхідною умовою формування наукових знань про суспільство і господарську діяльність людини. 

До технічних засобів належать: 1.Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші. 2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо. 3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео. 4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

Декілька слів про особливості застосування кожного з цих засобів.

Аудіальні — засоби для відтворення звуку й посилення мовлення викладача. У великих лекційних аудиторіях вони дають можливість зменшити навантаження на його голос, забезпечити добру гучність в аудиторії, коли відстань від викладача до останнього ряду перевищує 20 м.

Візуальні — засоби для передачі інформації за допомогою зображень. Це можуть бути статичні засоби (діапроектори, епідіаскопи) і класні дошки (кодоскопи та звичайні дошки — білі або булавкові).

Діапроектори та епідіаскопи призначено для отримання зображень на великому екрані зі слайдів, журналів, книг. Значним недоліком візуальних засобів є необхідність часткового або повного затемнення аудиторії, що ускладнює конспектування. Серед недоліків зазначимо часто неефективну конструкцію екрана, що вимагає альтернативного використання дошки або проектора.

Класні дошки найрізноманітніших видів досить розповсюджені та мають важливе значення, тому що вони є основним засобом евристичного навчання, створюють можливості для співучасті студентів у творчому процесі, яким є здобуття знань, та забезпечують використання такого потужного фактора впливу, як рух. Використання всіх видів дошок має суттєвий недолік: викладач пише, обернувшись спиною до студентів, що обмежує можливість коментування й пояснення записів. Розв’язання такої суперечності цілковито залежить від педагогічної майстерності викладача. Іншим недоліком є неможливість збереження записів на дошці, особливо у випадках мозкового штурму або за інших видів колективної творчої діяльності зі студентами. Цю технічну проблему можна розв’язати кількома шляхами: використанням дошки-блокнота (коли аркуші із записами зберігаються для подальшого аналізу й застосування ідей) та спеціальної дошки з можливостями копіювання записів (Panasonic) тощо.

Кодоскоп — оптична дошка з можливостями проектування на екран записів на спеціальних плівках (транспарантах). Такі записи викладач може зробити перед заняттям або під час пояснення. Дієвішим є перший варіант. Транспаранти успішно замінюють традиційні плакати і є ефективнішими з погляду можливостей використання і змісту, який вони передають. За змістом це можуть бути тези основних теоретичних положень, схеми, що розкривають сутність питання, статистичні матеріали (таблиці, графіки, діаграми), які допомагають проілюструвати практичні прояви економічних процесів, виявити тенденції та закономірності. Зображення на транспарантах можуть бути виконані за допомогою комп’ютера та віддрукувані через принтер або копір. 

Отже, володіння навичками користуватися засобами навчання й ефективно їх застосовувати є важливою складовою професійної компетентності фахівця й елементом професійної культури. Дискусія — слово латинського походження, що означає дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін дум­ками, ідеями між кількома учасниками.

Мета дискусії — виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної дум­ки. Дискусії можуть бути вільними та керованими. Дискусія є доцільною й ефективною тоді, коли вона виникає на базі знань учасників з теми, яка розглядається.

Методично правильно організована дискусія вимагає чіткого розуміння поняття дискусії, диспуту, полеміки, між групового обговорення тощо. Викладач повинен володіти вмінням вибирати тему дискусії та її мету; розв’язувати проблеми, що обговорюються і здійснювати аналіз і оцінку ефективності її проведення. Викладач дискусії повинен вміти «говорити так, щоб його почули».

Методика дискусії може проводитись 2 способами:

Спосіб організації діяльності реальних колективів з метою швидкого і вигідного рішення завдань, які стоять перед ними

Метод активного навчання та стимуляції групових процесів у природних і штучних групах

Розрізняють 3 тактики проведення дискусії:

Вільна – характеризується спонтанністю розвитку і невисокою організованістю

Запрограмована - має певний алгоритм дій, функціональне структурування групи. Раціональна спрямованість зусиль я позитивний чинник поєднується з певним обмеженням ініціативи учнів

Компромісна

Головні правила проведення дискусії

1.Сперечатися по суті, пам’ятаючи, що головне в дискусії — аргументи, факти, логіка, доказовість.

2.Не допускати образливих реплік, не давати виступам оцінку, не нав’язувати свою думку. Поважати погляди опонентів, прагнути до того, щоб добре їх зрозуміти, перш ніж критикувати.

3.Виявляти стриманість у суперечках, чітко формулювати власні думки.

4.Намагатися встановити істину, а не демонструвати своє красномовство.

5.Виявляти самокритичність, уміння з гідністю визнати недостатність своєї аргументації.

6.Постійно пам’ятати, що доблесть не в тому, щоб довести перевагу своєї ідеї, а в тому, щоб відкинути помилкові переконання, визнати істину.

Основними дидактичними завданнями, які вирішуються під час проведення навчальної дискусії є:

- усвідомлення студентами суперечностей, труднощів, пов'язаних з обговорюваною проблемою; актуалізація раніше отриманих знань; творче переосмислення можливостей їх застосування;

- узгодженість в обговоренні проблеми і виробітку загального, групового підходу;

-пом’якшення прихованих конфліктів;

-підвищення згуртованості групи;

-додаткова можливість підтвердження або підвищення власного статусу;

- визначення своєї позиції;

-уміння аргументувати свою точку зору;

-уміння ставити питання, розуміти підстави вислову опонента тощо.

1.Поглиблювати знання слухачів з теми, яка розглядається.

2.Виявляти заплутані питання.

3.Розвивати вміння учасників аргументовано обстоювати свою думку, уміння уважно та зважено вислуховувати думки опонентів.

4.Формувати й розвивати культуру обговорення спірних питань.

Дискусія як спосіб передачі знань у системі «вчитель — учень», «учень — учень» є методом зі сталими традиціями. Вона входить до групи проблемних методів і має кілька різновидів:

-дискусія, пов’язана з викладом;-дискусія круглого столу;-дискусія групова;-дискусія оглядова (загальна);-мозкова атака та ін.

Дискусія передбачає організований обмін думками й поглядами учасників групи з приводу даної теми, а також розвиває мислення, допомагає формувати погляди й переконання, уміння фор­мулювати думки та висловлювати їх, учить оцінювати пропозиції інших людей, критично підходити до власних поглядів, зважувати їхню істинність.

Метод дискусії близький за формою і змістом до бесіди. Він передбачає обговорення важливої теми з використанням опорних запитань, боротьбу поглядів, полеміку.

Цей метод застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Дискусія дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою. Ще однією важливою ціллю дискусії є з'ясування й порівняння різних точок зору;а також знаходження правильного рішення спірного питання.

Безпосередня мета дискусії — це досягення консенсусу між учасниками суперечки стосовно проблеми, що обговорюється.

Методика проведення дискусії полягає в тому, щоб зробити обговорення проблеми творчим. Для цього потрібні доброзичливі взаємини в колективі, повага до думки кожного, готовність винести будь-яке серйозне питання на колективне обговорення.

Для обговорення під час дискусії доцільно добирати актуальні питання, які мають практичне значення для студентів і за рівнем складності відповідають їхнім знанням.

Я пропоную такі вимоги до керівника дискусії:

- має бездоганно володіти навичками “творчого слухання”, -бути прикладом щодо цього для своїх студентів, -вміти говорити так, щоб його почули,-вміння відповідати на важкі запитання,-вміти активізувати генерування ідей,-вміти розв’язувати проблеми та сутички,-здійснювати аналіз тощо.