8. Розподіл ролей у взаємодії за е. Берном.

У залежності від ступеня особистісної залученості в перетворення відносин виділяють три рівні спілкування: соціально-рольовий (чи короткочасне соціально-ситуаційне спілкування), діловий і інтимно-особистісний. Е. Берн запропонував розглядати шість способів структурування часу, що являють собою способи організації міжособистісної взаємодії: відхід від спілкування; ритуали; проводження часу; спільна діяльність; ігри; близькість.

На одному полюсі прикордонний випадок — замкнутість, коли явна комунікація між людьми відсутня. Людина фізично присутня, але психологічно — поза контактом, вона нібито обгорнута власними думками. Це буває у всіляких ситуаціях, наприклад, у купе залізничного потягу, у лікарняній палаті, навіть під час вечірки. Така поведінка може бути сприйнята з розумінням і не викликати проблем, якщо тільки вона не перетворюється в звичку.

Ритуали — звичні, повторювані дії, що не несуть значеннєвого навантаження. Вони можуть носити неформальний характер (вітання, прощання, подяка) чи бути офіційними (дипломатичний етикет). Ціль цього типу спілкування — можливість провести час разом, не зближаючися.

Проведення часу — напівритуальні розмови про проблеми і події, відомі усім. Вони не так стилізовані та не так передбачувані, як ритуали, але мають деяку повторюваність. Прикладами можуть служити: вечірка, де учасники недостатньо добре знайомі один з одним, чи розмови під час очікування яких-небудь офіційних зборів. Проведення часу завжди офіційно запрограмовано: говорити в цей час можна лише у певному стилі і тільки на припустимі теми (наприклад, світська розмова чи жіноча розмова). Основна мета цього типу спілкування — структурування часу не тільки заради підтримки приятельських відносин, але й, частково, соціальний вибір, коли людина шукає нові корисні знайомства і зв’язки.

Спільна діяльність — взаємодія між людьми на роботі, метою якої, насамперед, є ефективне виконання поставленої задачі.

Ігри — найбільш складний тип спілкування, тому що в іграх кожна сторона неусвідомлено намагається досягти переваги над іншою й одержати винагороду. Основна відмінна риса ігор — прихована мотивація їхніх учасників. На думку Е. Берна, важливі соціальні контакти найчастіше протікають як ігри, а самі ігри складають дуже значну частину людського спілкування. Пояснення цьому Берн бачить у наступному.

9. Моделі поведінки партнерів у взаємодії: асертивна, маніпулятивна, актуалізаторська та конфліктна.

Асертивна поведінка — це метод поведінки людей, заснований на повазі до себе та інших, який дає можливість гідно домагатися поставленої мети. Існують різні техніки асертивної поведінки, кожну з яких доцільно використовувати в залежності від конкретної ситуації. Асертивність однозначно відкидає усі форми маніпуляцій. Вона учить спокійно, без агресії протидіяти маніпуляторам, залишаючись на висоті положення, тобто асертивна поведінка припускає також відмову як від агресивної, так і від пасивної поведінки. Для асертивної поведінки характерним є спокій, складається враження, що людина розслаблена. Мовлення такої людини виразне і зрозуміле, погляд — відкритий.

Маніпулятивний вплив, незважаючи на його прихований та таємний характер, можна пізнати за трьома основними ознаками: 1) намагання оволодіти волею партнера; 2) обман та лицемірство в поведінці; 3) заклик до від’єднання. Провідним фактором у протистоянні зовнішньому тиску є особистісний потенціал людини. Значення маніпулятивної поведінки полягає у тому, щоб розпізнавати її в собі й інших, переборювати і не зловживати нею.

Актуалізатор (той, що рухається до оптимальності) відрізняється більшою незалежністю від нав’язаних схем, щирістю в почуттях, волею вираження, вірою в себе й інших і розумінням себе й інших.