51. Цілі, предмет, об`єкт та зміст курсу “Методика викладання економіки”.

Специфіка курсу «Методика викладання економіки», який є заключним у психолого-педагогічному блоці підготовки бакалаврів з економіки до педагогічної діяльності, полягає в тому, щоб навчити студентів творчо та психологічно виправдано використовувати різні методичні прийоми для засвоєння учнями різних економічних дисциплін, тобто відкрити в собі своєрідне «педа­гогічне око».

Згідно з цим завданням курс МВЕ складається з трьох модулів:

І модуль		формування економічного мислення та поведінки як мети економічної освіти.
ІІ модуль		вивчення методики проведення різних форм навчальних занять з економічних дисциплін, контролю та оцінки знань, засобів активізації методики навчання.
ІІІ модуль		психолого-педагогічна не­повторність кожного викла­дача.

При розробці курсу МВЕ були поставлені такі спеціальні цілі:

— дати вступні відомості з базових понять і принципів методики викладання;

— створити умови для виявлення можливостей студентів щодо розробки методичних посібників з економіки;

— ознайомити студентів з передовим педагогічним досвідом.

Усе це, образно кажучи, можна назвати так — «відкрити педагогічне око». Методичне мистецтво — це і є розробка системи практичних занять, наочних посібників, вправ, ситуацій, рольових ігор, тестів тощо, тобто різних форм діяльності з навчальним матеріалом.

Об’єктом методики викладання економіки є процес формування е знань, умінь і навичок з викладання економічних дисциплін у студентів. Предметом вивчення МВЕ – є організація навчання з економічних дисциплін у навчальних закладах різних рівнів і типів залежно від мети економічної освіти

52. Економічні знання як складова наукового світогляду людини та предмет навчання. Специфіка економічних знань, особливості їх використання. Вплив економічних знань на формування економічної поведінки особистості.

Ек знання нова особлива галузь знань молоді необхідних для розвитку екмислення та ек культури. Вони складають основу ек виховання і забезпечують можливість гармонійного співіснування у майбутньому людини з природою та суспільством.Сьогодні ек знання можна розглядати як знання про те що і як необхідно робити в економіці.

Серед основних властивостей ек знання можна виділити наступне:

- Сприяння осмисленню великої кількості інформації із різних джерел та засвоєнню накопичених знань

- Стимулювання вибору адекватних моделей поведінки у суспільстві

- Можливість швидкої адаптації до нових соціально економічних умов

- Розширення кругозору та свободи ек дій у повсякденному житті

- Висока конкурентна спроможність в умовах ринкової економікиЕкон освіта являє собою сформоване та високорозвинене соціально-культурне та освітнє середовище. Складається з: економічна культура; економічне мислення та поведінка; економ грамотність; творча активність, підприємливість.

Механізм економічної системи освіти включає три етапи: засвоєння економічних знань; перетворення економічних знань у переконання та установки; набуття вмінь реалізовувати знання в економічній дійсності. Ефективність економічного виховання залежить від раціонального здійснення кожного етапу окремо.

Засвоєння економічних знань визначається рівнем теоретичної розробки економічної теорії, правильним відбором знань для засвоєння, рівнем теоретичної та методичної підготовки викладачів, інтересом учнів до економічної теорії, поєднанням різних ефективних форм навчального процесу.

Базові знання – це ті інструменти економічного мислення, якими ми користуємося при аналізі й вирішенні економічних проблем, закономірності, а також способи розрахунків та розкриття різних економічних питань.

стратегія і тактика викладання економічних дисциплін передбачає розробку рекомендацій щодо обсягу та послідовності викладання навчального матеріалу, вироблення критеріїв оцінки ступеня його засвоєння, організації навчального процесу та його методичного забезпечення.

Функції ек. освіти :

1)освітня – отримання учнями знань з основ економіки, знань та вмінь застосовувати їх на практиці; 2)розвиваюча – розвиток в учні пізнавальних можливостей, формування вміння самостійної діяльності; 3)виховна – формування активної громадської позиції молоді.

53. Економічна культура – результат трансформації економічних знань. Особливості формування економічної культури України. Роль економічної освіти в процесі формування економічної культури суспільства.

Економічна культура – характеристика економічних відносин як способу і форми результату творчої діяльності людей в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Є основною складовою економічної освіти (процесу, спрямованого на формування економічних знань, умінь, навичок госп-ня, економічного мислення).

Економічна культура – відображення в свідомості людей стану економічного життя, сукупність засвоєних економічних знань та вмінь, набутий соціально-економічний досвід суспільства.

Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю культуру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через

освіту й виховання.

Кожна нація бажає щастя своїм дітям. Кожне економічне підне­сення супроводжувалося змінами в освіті. У цьому плані цікаво зве­рнути увагу на особливості підготовки економічної еліти в розвине­них країнах. Актуальним є не тільки усвідомлення культурних осо­бливостей, а й розробка методології добору позитивного іноземного досвіду в галузі освіти і виховання. У розробці концепції економіч­ної освіти в Україні слід вивчати відповідний досвід інших країн. Але в кожній справі треба виходити зі своїх національних можливо­стей, бути патріотами своєї Батьківщини.

Ми мусимо довести, на що спроможні, тільки тоді нас у світі сприйматимуть серйозно. Вислів «ніколи нікого не наслідуйте, будьте самим собою» можна вживати в багатьох випадках. Але осо­бливо він слушний у методиці викладання.

Від того, наскільки ефективною буде допомога дітям та підліткам щодо поглиблення їхніх економічних знань, багато в чому залежить майбутнє України.

Проте вивчення економічних понять і категорій — це лише один бік шкільної економічної підготовки Ми абсолютно впевнені, що процес реформування постсоціалістичної економіки доводить необхідність вирішення відповідних морально-етичних проблем. Поєднання етики й економіки може здаватися неможливим поєднанням протилежностей Але в українській, російській, англійській, німецькій (може й в інших мовах) слово «добро» може бути як матеріальним (майно), так і моральним терміном. У всіх економічних формаціях економічна поведінка людини дуже жорстко регулювалася її матеріальними потребами, але нині на перший план виходить і дещо інше, наприклад, питання взаємозв'язку економіки та екології. Для створення в Україні економічно організованого сус-пільства необхідно, щоб система економічної освіти як складо-ва культури була адекватна вимогам управління за умов ринкових відносин. Всі ці елементи мають бути між собою в певній гармоніїПри цьому треба підкреслити, що культура і мораль створюються в суспільстві дуже довго, але, на жаль, надто швидко руйнуються Завдання економічної освіти полягає в перетворенні потрібних економічних знань в економічне мислення, а далі в економічну поведінку та економічну дисципліну як окремої людини, так і суспільства в цілому.

54

Економічна освіта на сучасному етапі розвитку України визначається завданнями переходу до демократичної і правової держави, ринкової економіки, необхідності наближення її до світових тенденцій економічного і суспільного розвитку. Розвиток освіти відбувається в контексті загального процесу трансформації різних сторін суспільного життя, у тісному взаємозв'язку з перебудовою в інших сферах, одночасно виступаючи для них джерелом забезпечення необхідним кадровим ресурсом.

Загальноекономічна освіта охоплює комплекс соціально-економічних знань, умінь і навичок для забезпечення розвитку економічної культури і свідомості як особи, так і суспільства загалом.

Особливості змісту професійно-економічної освіти обумовлюються вимогами до її кінцевого результату — формування гармонійної, різнобічно розвиненої особистості, для якої професійні знання, уміння, навички і їх постійне оновлення становлять основу самореалізації в економічній сфері суспільства.

Головною парадигмою економічної освіти є розуміння того, що розвиток економічної сфери суспільства значною мірою зумовлений характером життєдіяльності людини, її світоглядом, соціально відповідальною поведінкою. Професійна підготовка сучасних економістів передбачає розуміння ними закономірностей формування та розвитку відтворювальних процесів на макро- та мікрорівнях, у взаємозв'язку з розвитком політичних, культурних та інших суспільних процесів.

Економічна освіта охоплює чотири блоки дисциплін, які формують сучасний світогляд і зумовлюють потребу в постійному оновленні соціально-економічних знань, умінь, навичок: загальноосвітній, фундаментальний, інноваційно-практичний і блок дисциплін спеціальної підготовки. Дисципліни, що входять в названі блоки, забезпечують комплексне багатоаспектне вивчення закономірностей економічної сфери суспільства.

Формування економічних знань реалізується через поєднання пізнавальних, теоретичних і практичних компонентів навчання. Причому пізнавальні компоненти створюють не тільки систему фінансових, технологічних, технічних, економічних і правових знань, а й визначають внутрішню культуру молоді, формують її готовність до свідомої гармонізації стосунків «Людина — суспільство - природа — економіка». До теоретичних компонентів навчання належить світогляд і вміння творчо мислити, які створюють підґрунтя економічно доцільних і водночас соціально відповідальних рішень, дослідницьких навичок; практичних умінь.

Практичні компоненти економічно освіченої людини становлять мотивації та вміння постійно підвищувати компетентність і практично використовувати нові знання для вдосконалення та розвитку технічного, технологічного, фінансового, соціально-економічного, правового та іншого забезпечення організаційно-економічних і управлінських процесів; розвивати особистісний і колективний потенціал економічної діяльності на засадах соціального партнерства і соціальної відповідальності.

Стан сучасної економічної освіти в Україні зумовлений: необхідністю переходу до нових засад формування та розвитку економічних знань, які базуються на історико-культурних і духовно-моральних традиціях українського народу, орієнтовані на поглиблений аналіз економічних процесів, що сприяють формуванню основ соціально орієнтованої економіки; формуванням сучасних економічних поглядів у майбутніх економістів, що сприятиме розвитку гуманізації та соціалізації суспільних процесів, національній само-ідентифікації, спрямуванню економічної діяльності на підвищення рівня життя і добробуту українського народу; інтеграцією процесів навчання і виховання як складових освіти, що створюють духовно-моральні засади для формування сучасного світогляду фахівців економічного спрямування.

Концепція розвитку економічної освіти визначає місію, кінцеву мету, завдання і заходи її досягнення з урахуванням принципів та відповідних положень.

Місія економічної освіти — розвиток і використання економічних знань для формування творчої особистості, підвищення якості життя українського народу і прогресивного розвитку суспільства.

Метою розвитку системи економічної освіти є інтенсивне накопичення соціально-економічних знань і оптимізація їх використання як головного потенційно необмеженого ресурсу розвитку українського суспільства і його соціально орієнтованої економіки.

Ціннісні орієнтири економічної освіти: розвиток творчого потенціалу особистості та її соціалізація; виховання самостійності наукового економічного мислення, формування економічного світогляду, впевненості у власних силах; розвиток здібностей до самореалізації, самоосвіти, саморозвитку особистості.

Поняття „неперервна освіта" – це філософсько-педагогічна категорія. Відповідно до цього освіта розглядається як:

• процес, що охоплює все життя людини;

• аспект освітньої практики, що представляє її як цілеспрямоване засвоєння людиною соціокультурного досвіду, який не призупиняється з використанням усіх ланок наявної освітньої системи;

• принцип організації освітньої політики.

Провідними тенденціями розвитку неперервної освіти в Україні є:

• орієнтація на особистість (у розумінні діяча суспільного розвитку, свідомого індивіда, який посідає певне становище у суспільстві та виконує певну громадську роль);

• відкритість та доступність цієї системи не тільки кожній людині, але й на зрізі кожного ступеня освіти;

• гнучкість освітньої системи у виборі стилю, типу набуття людиною знань, умінь і навичок (наявність таких форм, як заочна, вечірня тощо);

• створення цілісного „освітнього простору" (через мережу засобів масової інформації, бібліотек і т. і.)

Зокрема, у проблематиці неперервної освіти умовно виокремлюють два основні аспекти:

- соціально-освітній, що безпосередньо пов'язаний із побудовою системи неперервної освіти як частини соціальної практики;

- психолого-педагогічний пов'язаний із процесом освоєння людиною життєвого, соціального, професійного досвіду.

Реалізація неперервної освіти в освітній системі спирається на такі два чинники:

• „вертикальну інтеграцію" – наступність ступенів формальної освіти – дошкільної, початкової, середньої, після середньої (вищої, післядипломної), - за якої кожен рівень освіти припускає можливість переходу на наступний;

• „горизонтальну інтеграцію" – співвіднесеність освіти, отримуваної поза формальною освітньою системою (неформальна освіта), з освітною у межах навчальних закладів і спеціально організованих програмах (формальна освіта).

Державний стандарт освіти (ДСО) - це сукупність норм, що визначають зміст вищої освіти, обсяг навчального навантаження, засоби діагностики якості освіти та рівня підготовки студентів, а також нормативний термін навчання. ДСО визначає обов'язковий мінімум змісту навчальних програм, обсяг навчального навантаження студентів, вимоги до рівня підготовки випускників ВНЗ і є основою нормативних документів (навчальних планів, навчальних програм тощо). ДСО - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітньо-кваліфікаційних (освітніх) рівнів студентів.

Науково-методичне забезпечення навчального процесу передбачає: державні стандарти освіти, навчальні плани, навчальні програми з усіх нормативних і вибіркових навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої та інших видів практик; підручники і навчальні посібники; інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальні навчально-дослідні завдання; контрольні роботи; текстові та електронні варіанти тестів для поточного і підсумкового контролю, методичні матеріали для організації самостійної роботи студентів, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт.

55

Важливою метою економічної освіти можна вважати формування економічного мислення, а її результатом — економічно обґрунтовану практичну діяльність громадян України.

У цій темі варто наголосити, що процес викладання економіки передбачає не лише передання певних знань, умінь та навичок, а й формування певних якостей особистості, необхідних для ефективної економічної діяльності.

Це відбувається шляхом реалізації виховних функцій економічної освіти. Дуже важливо, щоб людина від механічного накопичення економічної інформації перейшла до глибокого розуміння, усвідомлення важливих закономірностей економічного життя, щоб вони почали визначати модель її економічної поведінки. Для цього методику викладання економіки треба поповнити методичними прийомами розв’язання економічних завдань, сучасними методиками прийняття економічних рішень, застосуванням оригінальних прийомів активізації творчого мислення.

Коли викладач, який має власний світогляд, економічне мислення та поведінку, оволодіє методами економічного виховання, він зможе сформувати це у тих, кого він навчає, для кого він має бути носієм економічної культури.

Типи економічного мислення

Часто люди у своїх міркуваннях виходять із простої й природної передумови, що пряме призначення лекції — це поінформовування слухачів, студентів або просто допитливих про стан нашої економіки, темпи економічного розвитку. У цьому зв’язку свідомість слухачів логічно порівняти з чистою магнітофонною стрічкою, на якій фіксується лекційний матеріал. Але водночас виникає сумнів в істинності настільки спрощеного уявлення. Чи так це відбувається насправді? Чи достатньо самого лише загального міркування, щоб виникло глибоке розуміння стану економіки?

Ясна річ, усе набагато складніше. Головна ускладнювальна обставина полягає в тому, що люди, по-перше, приходять на лекцію із цілком сформованими поглядами на нашу економічну дійсність. По-друге, вони нерідко не мають чіткого уявлення про нормальне функціонування економіки. І якщо продовжити порівняння, то свідомість слухачів можна уподібнити такій магнітофонній стрічці, на якій ще до лекції з’явилися «записи». Що це за «записи»? Звідки вони виникли? Як тоді лекційний матеріал, тобто нові «записи», «накладаються» на попередні? Такі питання потребують пояснення.

Як відомо, досконалі механізми легко виявляють несправності в побутовій техніці або в автомобілях, бо знають, як вони мають працювати. Багато людей вважають економічні проблеми складними тому, що вони не знають, як працює нормальна економіка. Адже складне тим і відрізняється від простого, що просте нам відоме, зрозуміле, натомість складне — недоступне, невідоме й незрозуміле. Оскільки сказане для нас — річ звичайна, непогано було б, за висловом відомого американського економіста Пола Хейне, «почати вивчення економічної теорії з того, щоб спробувати здивуватися тій спритності, з якою ми щодня беремо участь у суспільному співробітництві».

Ми виходимо з того, що всі громадяни наділені певним економічним мисленням — сукупністю поглядів на нашу економіку, її сутність і закономірності розвитку, форми та методи управління, позаяк кожна людина прямо чи побічно пов’язана і господар-

ською діяльністю, й особливо — з її результатами.

Звідси випливають завдання викладача: вкрай важливо вже до лекції чітко уявляти, яким є економічний кругозір студентів. Тоді можна визначити міру розбіжності у розумінні економіки з боку слухачів і лектора. Але для цього треба обов’язково зважати на наявні рівні розвитку економічного мислення.

Розбіжності між типами економічного мислення

1. Повсякденний погляд на економіку найчастіше дуже суб’єктивний і властивий людині, яка розглядає навколишню дійсність лише крізь призму своїх особистих цілей та інтересів. На такий погляд нерідко накладають відбиток сформовані в народі звичаї, традиції, а іноді навіть забобони. Припустімо, що перед людьми із повсякденною свідомістю ми ставимо таки непрості питання — про збільшення внесків населення в Ощадбанк, про зростання акцизів на бензин, про продаж легкових авто зі страховим полісом, про розвиток особистих присадибних господарств тощо. У відповідь ми почуємо вельми суперечливі думки, що відбивають суто особисті, життєві позиції людей, їхні вподобання й прагнення.

Науковий погляд на економіку має характер об’єктивної істини, тобто відбиває зовнішній світ таким, яким він існує у дій-

сності — незалежно від думок чи бажань. А це передбачає вміння викладача спростовувати різні суб’єктивістські тлумачення розглянутих питань і висвітлювати справжній стан справ.

2. Повсякденне мислення ґрунтується на уривчастих і однобічних знаннях про економіку, доволі природних для обмеженого світогляду однієї людини. Утім, знаючи всі аспекти й реальні параметри економічних процесів, людина часто надає таким знанням загального значення. І тоді ми можемо почути, наприклад, категоричні судження якого-небудь слухача, котрий ознаки відомого лише йому явища безпідставно поширює на всі без винятку явища такого штибу. Скажімо, побувавши на якомусь занедбаному підприємстві, слухач безпідставно переносить побачене там на решту підприємств.

Наукове мислення відображає економіку всебічно, у її цілісності. Отже, викладач має критично ставитися до однобічних поглядів, а також чітко окреслювати загальну панораму подій. Ключовою проблемою, що охоплює весь комплекс пізнавальної діяльності, є розуміння процесів розвитку.

3. У повсякденному мисленні багато подій відбиваються перекручено, немов у скривленому дзеркалі. Це багато в чому визначається тим, що в центрі уваги людей нерідко перебувають швидкоплинні й незначні — із суспільної точки зору — господарські явища, що, можливо, мають велике значення лише для якоїсь окремої особистості. На її свідомість часом справляють істотний вплив поточні, повсякденні потреби та інтереси. Саме їм така людина надає перебільшеного значення. І тоді, як то кажуть, за окремими деревами людина не бачить лісу. А це нерідко веде до помилок як у сприйнятті навколишнього світу, так і в практичній діяльності, слугуючи однією з причин конфлікту між особистими й суспільними інтересами.

Тим часом наукове економічне мислення здатне виявити істинний зв’язок між:

а) минулим, сьогоденням і майбутнім;

б) перехідним і постійним;

в) головним і другорядним;

г) необхідним і випадковим, загальним і частковим.

Звідси випливають такі завдання для викладача: допомогти людям позбутися перекрученого сприйняття економічних явищ, побачити їх у правильному плані, схарактеризувати головні й провідні тенденції та закономірності соціально-економічного розвитку, показати правильне співвідношення особистих і суспільних інтересів. Зрештою саме завдяки науковому мисленню можна навчитися розуміти процеси економічного розвитку.

За умов переходу країни до економіки ринкового типу економічне мислення органічно поєднує низку головних взаємозалежних моментів:

а) економічну теорію як підґрунтя всіх економічних галузевих наук, яка виявляє закономірності економіки, включно з ринковою;

б) економічну політику як науку й мистецтво;

в) учення про практичне господарювання й управління економікою (сюди належать положення та висновки кількох міжгалузевих і галузевих економічних наук, економіки, організації промислового виробництва, торгівлі, зв’язку, транспорту, менеджменту, маркетингу). Як завжди, стисло й виразно зазначав А. Чехов: «Нам потрібно лише те, що нам потрібно».

Викладати наукову економічну теорію на рівні новітніх даних викладач може за умови, якщо всебічно враховує історичний характер економічного мислення.

Історичний характер економічного мислення

Немає нічого хибнішого, ніж уявляти наукове економічне мислення як суму якихось догм і незмінних положень, нібито придатних для всіх часів і обставин. Навпаки, як одна з форм суспільної свідомості, наукове мислення прагне адекватно відбивати мінливу об’єктивну дійсність.

Із цього випливає низка наслідків, що мають важливе значення для викладацької діяльності, для практики викладання економіки взагалі, маркетингу й бізнесу зокрема.

Перший наслідок. Зміна одного суспільного устрою веде до серйозної модифікації економічного мислення. Саме така зміна відбулася під час переходу нашої країни від командно-адміністративної системи економіки до ринкової. Зрештою формується новий історичний тип економічного мислення, що явно тяжіє до ринкового типу економічного мислення. Він відображає такі докорінні зміни в економіці, як свобода підприємництва, багатоманіття форм власності, включно з приватною власністю, тощо.

Другий наслідок. У процесі становлення й подальшого прогресу ринкових відносин, формування змішаного типу економіки в нашій країні зазнають послідовного розвитку його матеріальні й економічні засади. Завдяки цьому зберігається наступність у змісті й характері економічного мислення. Його основні риси не лише не втрачають свого значення, а й дістають підтвердження під час становлення ринкової економіки, водночас збагачуючись новим змістом.

Третій наслідок. Кожній історичній стадії розвитку нашого суспільства відповідає свій тип економічного мислення. Так, у колишньому СРСР розрізняли три етапи в еволюції економічного мислення, що відповідають, по-перше, перехідному періодові від капіталізму до соціалізму; по-друге, побудові в основному соціалізму; по-третє, розвиненому, зрілому соціалізмові. Визнаючи сьогодні ці етапи штучно створеними, ризикнемо припустити, що тоді попри все переважало економічне мислення, властиве командно-адміністративній системі управління централізованою, ієрархічною економікою. Тому, як відзначалося раніше, необхідно формувати в студентів новий, ринковий тип економічного мислення, без якого наші перетворення з перебудови суспільства, наші реформи у цій сфері приречені на поразку або принаймні дуже загальмуються.

Четвертий наслідок. Продуктивні сили, як відомо, розвиваються швидше, ніж виробничі відносини. Економічна свідомість, тісно пов’язана з останніми, також має тенденцію запізнюватися з осмисленням сформованих нових реалій. Отже, перехід від однієї історичної стадії суспільного устрою до іншої (зараз точиться полеміка стосовно того, що в нас формується: номенклатурний капіталізм, народний капіталізм чи соціально зорієнтована ринкова система господарювання або просто громадянське суспільство зі змішаною економікою?) означає, що розв’язано суперечність між новими потребами виробництва й застарілим, таким, що не відповідає цим потребам, типом економічного мислення. Відбувається звільнення від такого типу мислення, яке гальмує перебіг перебудови господарського організму.

56

Економічне мислення — категорія, котра постійно перебуває в «русі», у розвитку, що визначається як внутрішніми потребами індивіда, так і соціально-економічними обставинами, що його оточують. Формування економічного мислення, будучи опосередковане теоретичним і емпіричним рівнями пізнання, визначається, як уже було підкреслено, взаємодією суб’єкта й об’єкта економічної дійсності, і чим складнішим є останній, тим нагальнішою виявляється потреба його (економічного мислення) розвитку.

У сьогоднішніх умовах, коли йдеться не просто про певні локальні соціально-економічні перетворення, а про становлення нової економічної системи, що зберігає все нагромаджене позитивне і добудовує себе належними елементами сучасного світового устрою, потрібне адекватне економічне мислення, а отже — і відповідна економічна поведінка.

Орієнтація країни на ринкові взаємини не відкидає, а, навпаки, загострює проблему соціальної визначеності в трансформаційних змінах. Причому, загальна соціальна спрямованість економіки визначає не тільки розробку соціальної програми розвитку суспільства, а й додає процесу перебудови й функціонування механізму господарювання такої ж соціальної спрямованості.

Як у цілому механізм господарювання, так і кожна його форма прояву повинні нести, крім цільового економічного навантаження, соціальне, що в сучасних умовах виступає вирішальним чинником реалізації трудової і соціальної активності суб’єктів господарювання. Поглянемо на цю проблему крізь призму демографічного становища. Наша країна наприкінці радянського періоду посідала 45-те місце серед 173-х країн світу за індексом людського розвитку ООН; сьогодні вона посідає 102-ге місце, а рівень ВВП на душу населення у 30 разів менший, ніж у середньому по Європейському Союзу. Такий різний «спад» країни прямо відобразився на демографії — за останнє десятиліття кількість населення України скоротилася на 4,5 млн осіб. Якщо у 2003 р. населення країни сягало 48 млн, то у 2050 р. воно становитиме, за оцінками експертів ООН, 30 млн осіб. Головна причина — бідність. У цілому ж зазначимо, що загальна тенденція — соціалізація економічного життя — органічно охоплює адекватні зміни в економічному мисленні.

Сучасний стиль мислення повинен орієнтуватися на соціальну оцінку і здобутки науково-технічної революції, а не на традиційне уявлення про те, що її наслідки повинні бути оцінені з суто економічних позицій. Останнє є завданням другорядним, залежним від завдань значно вищого рівня, пов’язаним зі збагаченням праці, її змісту й умов, задоволеності нею, тобто — проблемою соціального порядку, котра, головним чином, формує всебічно розвинену особистість не тільки як суб’єкта господарювання, але і як кінцеву мету, що є основною закономірністю майбутнього людського суспільства. На жаль, у галузі технологічного поступу наша країна може похвалитися лише окремими прикладами, у цілому ж наука перебуває в занепаді.

Формування науково зумовленого економічного мислення, так необхідного суспільству, що трансформується, потребує значно тіснішого взаємозв’язку теоретичного й емпіричного рівнів пізнання, що, у свою чергу, неможливий без оптимального співвідношення між економічною теорією і практикою. Так, Н. Шехет вказує, що необхідною умовою посилення реального відображення політичною економією господарської практики є досягнення такої глибини абстракції, котра дає змогу проникати в природу досліджуваних економічних явищ, пізнавати їх усебічно для того, щоб пропонувати цілком переконливі й оптимальні рішення вузлових питань господарського розвитку.

Теоретичний рівень економічної свідомості й визначається насамперед тим, наскільки вона увібрала в себе систему економічних знань, особливо економічної теорії. Тільки за цієї умови економічне мислення може охопити всю найскладнішу систему зв’язків і залежностей в економіці, виокремити в ній глобальні цілі та похідні, залежні від них, локальні. Прикро, що ця думка не реалізується в нашому реальному житті. З кількісного погляду на сьогодні приблизно 20 % усіх випускників навчальних закладів країни — студенти економічних факультетів. Кожен п’ятий спеціаліст з вищою освітою — економіст. При цьому кількість кандидатів і докторів наук — приблизно 7,9 % їхньої загальної кількості.

57

Для організації «навчання економіці через діяльність» викладач має вміти розробляти програми навчання (в межах загальних програм) і вести ці програми, користуючись набором методичних засобів та прийомів Це робить викладача творцем, підвищує якість викладання, впливає на економічне мислення і поведінку учнів

Логіка кожного навчального предмета повинна відображати зміст науки, оптимальну логіку викладання навчального матеріалу, напрямки практичного використання знань; проблемність викладання, реалізацію міжпредметних зв'язків тощо.

Раціональна організація навчального процесу потребує керування міжпредметними зв'язками через розробку навчальних програм курсу та їх взаємного узгодження.

Робота будь-якого педагога починається з визначення його власної позиції щодо змісту, програми, методики викладання, учнів.

Викладач сам собі має відповісти на запитання:

1.Яка його основна стратегічна мета?

2.На чому він сконцентрує свої зусилля?

3.Навколо чого він об'єднає різноманітну інформацію з ринкової економіки, бізнесу та менеджменту?

4.Які економічні, етичні та правові особливості кожної навчальної теми?

5.На який максимальний результат він розраховує?

6.Якими мінімальними знаннями він буде задоволений?

Систематична робота з добору матеріалу для вивчення економічної дисципліни втілюється насамперед у розробці навчальної програми курсу.

Ці програми є обов'язковим документом, що використовується викладачами і учнями як база для вивчення даної дисципліни.

У програмі формулюються мета і завдання вивчення навчальної дисципліни, подається її стисла характеристика, короткий зміст тем лекційного курсу, зміст практичних та семінарських занять, форми самостійної роботи і контролю знань, науково-методична література. Розробляється також сітка розподілу навчальних годин за всіма видами робіт.

Складання навчальних програм — справа дуже складна і трудомістка. Тому варто спинитися на цьому питанні докладніше. Звичайно, викладачу-початківцю досить важко розробити навчальну програму з економічних дисциплін самостійно. Тому створюються творчі колективи викладачів.

Крім того, дуже допомагають хороші підручники, навчально-методичні посібники та досвід інших навчальних закладів та викладачів.

Як видно головне — це сформулювати мету як довгостроковий результат навчання, а потім визначити загальні й конкретні цілі окремих періодів.

При розробці методичної концепції курсу треба добре знати зміст наукової дисципліни за такими принциповими моментами:

1.Необхідний студенту (учню) мінімум знань з кожної теми.

2.Педагогічні засоби і методи викладання цього мінімуму.

3.Форми спілкування зі студентами (учнями).

4.Форми контролю, закріплення знань та навичок.

Загальнодидактичні вимоги до програми курсу передбачають:

1) виділення вступної, тематичної, заключної, а також оглядової та установчої лекцій (уроків);

2) добре продуману систему взаємодії викладача і студента (учня) на лекції (уроці);

3) активізацію пізнавальної діяльності студента (учня) на основі принципу проблемності.

Викладач має дуже чітко усвідомлювати, що він розповідатиме, як розповідатиме, що учні мають зробити, що вивчити, як закріпити і проконтролювати засвоєння матеріалу. Такий самоаналіз треба здійснювати постійно і намагатися подолати недоліки безпосередньо в ході навчального процесу.

Кожна проблема навчальної дисципліни трансформується в лекцію або урок з конкретної теми. При цьому весь курс можна уявити у вигляді куба або багатогранника, що складається з окремих навчальних тем — модулів.

Важливе значення має врахування міжпредметних і внутрішньо-предметних взаємозв'язків. Розробляючи конкретну тему курсу, викладач повинен визначити її внутрішньо-предметну вагомість та практичне застосування.

Викладач має вміти:

— дати розгорнуту перспективу вивчення курсу в цілому (а також кожної теми) і зв'язаних з ним питань із суміжних дисциплін;

— визначити психолого-педагогічну та методичну значущість кожної теми щодо курсу в цілому;

— дати розгорнутий перспективний план вивчення кожної теми та пов'язаних з нею питань;

— вибрати раціональну структуру заняття та визначити його композиційну побудову;

— чітко спланувати навчальний матеріал і роботу учнів для його засвоєння.

При підготовці кожної навчальної теми дуже важливою є її структуризація. На наш погляд, найлогічнішою є така структура:

— схема основних понять,

— тези навчальної інформації,

— завдання різних видів,

— тести.

58

Відомо,що урок – це така організаційна форма навчальної роботи в школі, за якою вчитель в рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання.

Вважається, що мінімально необхідними дидактичними матеріалами для викладання теми є такі, що забезпечують: 1. Ефективне використання часу 2. Ефективне засвоєння матеріалу 3. Ефективний зворотній зв’язок

Будь-яке заняття з учнями на думку педагогів передбачає наявність таких елементів: організація, визначення мети заняття, мотивація, актуалізація опорних знань, подача матеріалу теми, закріплення засвоєнного, завдання для самостійної роботи, контроль засвоєного. Найбільшу увагу викладач має приділити визначенню мети конкретного уроку в контексті навчальних цілей всього курсу. Основні теміни і поняття в економіці сприймаються та засвоюються досить легко, якщо наявні чітка наукова аргументація, доступний виклад, добре продуманий розподіл за розділами і темами, зручний та інформативний ілюстративний матеріал. Для закріплення знань в кінці кожної теми можна дати комплекс основних питань данної теми, навчальні завдання і тести. Краще писати тези уроку короткими фразами і давати якнайбільше цікавих життєвих пррикладів.

Готуючи урок, дуже важливо правильно вибрати його вид і форму. У зарубіжних методиках велику увагу приділяють альтернативним моделям навчальної діяльності або спробам поступового виведення дільності учнів за межі репродуктивного засвоєння.

Урок, спрямований на досягнення чітко визначених цілей, повинен мати таку структуру:

1. організацію увагу учнів 2. Інформування про дидактичну мету 3. Стимулювання пригадування необхіднинх знань, умінь 4. Повівдомлення навчального матеріалу 5. Стимулювання реакції учнів 6. Забезпечення зворотнього зв’язку 7. Керування розумовою діяльноістю 8. Стимулювання закріплення отриманих знань та вміння їх використовіати за інших обставин 9. Оцінкаі дій учнів

Сучасний зміст освіти та закономірності процесу навчання в цілому та засвоєння, зокрема, визначають ряд неодмінних вимог до уроку, які необхідно враховувати.

1. Урок повинен передбачати не тільки виклад матеріалу, змісту, а й завдання, що припускають застосування засвоєння навчальної інформації на практиці.

2. Частина цих знань повинна бути отримана учнями у процесі самостійного пошуку шляхом рішення пошукових задач наскільки пошук таких знань доступний для учнів відповідного віку, настільки важливі способи діяльності, які учень опановує у процесі пошуку.

3. Виклад навчального матеріалу на уроці може і повинен бути варіативним за своєю структурою. В одних випадках викладається готова інформація у формі пояснення та за допомогою ілюстрацій. В інших випадках матеріал вивчається шляхом постановки вчителем проблеми та розкриття шляхів її доказового рішення.

Виклад навчальної інформації можливий у формі розповіді, лекцій, читання підручника, перегляду діафільмів тощо. Характер викладу визначається внутрішньою структурою, способом побудови цілісного уроку - від пояснювально-ілюстративного до проблемного.

Одна з основних вимог до уроку передбачає його науковість, неодмінною умовою науковості змісту уроку є ознайомлення учнів із доступними для них методами науки.

Істотною стороною уроку є індивідуалізація навчання. Сполучення індивідуалізації навчання із класно-урочною формою колективної роботи - досить нелегка задача. Це, по-перше, використання навчального матеріалу різного ступеня складності, що враховує інтереси та можливості різних категорій учнів, оскільки складний матеріал може виявитись не під силу деяким учням для активного засвоєння, але повинен бути зрозумілий усім. Це, по-друге, доручення учням завдань для самостійної роботи різного ступеня складності, але в такій системі, щоби слабкі та середні учні могли поступово переходити від менш важких завдань до більш складних. Це, по-третє, повернення учнів зі слабкою навченістю до більш складних завдань попередніх тем після вивчення наступних, коли завдання можуть бути вирішені на новому рівні підготовки.

4. Жоден урок не може вирішувати всіх задач навчання, розвитку та виховання учнів. Він є частиною теми, курсу, навчального предмета та взагалі процесу навчання, освіти. Важливо завжди усвідомлювати, яке місце він займає в системі навчального предмета, які його дидактичні, виховні та розвивальні цілі. Урок повинен бути логічною одиницею теми, розділу, курсу. Урок - це педагогічний здобуток, і тому він повинен відрізнятися цілісністю, внутрішнім взаємозв'язком частин, єдиною логікою розгортання діяльності вчителя й учнів.

Дотримуючись основних вимог до уроку, учитель вносить як у здійснення цих вимог, так і у сполучення компонентів уроку своє педагогічне мистецтво, свій методичний почерк, що залежить як від характеру класу, так і від власних індивідуальних рис.

Структура кожного уроку відповідно до його логіки повинна бути чіткою, із суворим переходом від однієї частини уроку до іншої відповідно до спектра цілей і задач уроку та закономірностей процесу навчання. Але цими частинами є не традиційне опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення засвоєного і т. д., а кроки, що обумовлюють рух до мети уроку, тобто засвоєння його змісту.

5. На уроці повинен здійснюватись розвиток навчальних компетентностей учнів за допомогою відтворення академічних знань учнями, вправ у вміннях і навичках, шляхом виконання завдань на застосування академічних компетентностей у нестандартній ситуації.

6. Навчальний процес тупиковий без кількоразового повторення змісту академічних знань і навчальних умінь. Форма повторення може бути різною, у залежності від цілей уроку та його змісту.

7. На уроках повинно проводиться систематичне та планомірне оцінювання рівня навчальних досягнень учнів. Головний критерій якості уроку - не застосування тих чи інших видів роботи учнів чи використаних учителем методик, а навченість учнів, досягнення цілей уроку. Культура вчителя, його інтелектуальний і моральний рівень є однією з головних умов ефективності уроку.

59

Інноваційний урок - як сучасна форма організації уроку.

У педагогіці класно-урочна система передбачає різні форми організації навчально-виховного процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття і виробнича практика, семінарські заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, заліки, іспити. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

У педагогічній літературі переважає точка зору, згідно з якою урок - це варіативна форма організації цілеспрямованого взаємодії (діяльності та спілкування) певного складу педагогів і учнів, систематично застосовується (у певні відрізки часу) для колективного та індивідуального вирішення завдань навчання, розвитку та виховання. Сутність і призначення уроку як цілісної динамічної системи зводиться, таким чином, до взаємодії педагога та учнів, метою якого є засвоєння учнями знань, навичок і вмінь, розвиток їх здібностей, досвіду роботи і спілкування.

Ефективність і результативність уроку багато в чому визначаються його структурою, під якою розуміється дидактично обумовлена ​​внутрішня взаємозв'язок основних компонентів уроку, їх цілеспрямована впорядкованість і взаємодію. Структура традиційного уроку включає чотири основних елементи: опитування, пояснення, закріплення та домашнє завдання. Такий урок формує знання, але не обумовлює загальний розвиток учнів, оскільки елементи традиційної структури не відображають процесу їх самостійної навчальної діяльності.

З іншого боку, такий урок відображає лише зовнішні ознаки навчального процесу (організувати, запитати, пояснити, закріпити і т.д.) і не відображає внутрішню його бік (закономірності навчального пізнання, структуру навчальної діяльності та ін.) Тому традиційний урок не може служити для педагога керівництвом до дії [1].

Більша увага сьогодні приділяється людині як особистості - її свідомості, духовності, культури, моральності, а також високо розвиненому інтелекту і інтелектуальному потенціалу. Відповідно, не викликає сумніву надзвичайна важливість, гостра необхідність такої підготовки підростаючого покоління, при якій закінчували б навчальні заклади освічені інтелектуальні особистості, що володіють знанням основ наук, загальною культурою, вміннями самостійно та гнучко мислити, ініціативно, творчо вирішувати життєві і професійні питання. Тому повинен відбуватися постійний пошук, мета якого - знайти нові форми і прийоми, що дозволяють злити в єдиний процес роботу по освіті, розвитку і вихованню учнів на всіх етапах навчання. Колективу викладачів необхідно реалізувати концепцію, яка передбачає необхідність забезпечення учнів міцними знаннями матеріалу програми з одночасним здійсненням різноаспектне розвитку і формування особистості кожного учня - з урахуванням його індивідуальних здібностей і можливостей.

Шляхи та способи реалізації цих принципів мають бути в значній мірі творчими, нетрадиційними і в той же час ефективними.

Інноваційні уроки, реалізуються, як правило, після вивчення будь-якої теми чи кількох тем, виконуючи функції навчального контролю і оцінки знань учнів. Такі уроки проходять в незвичайній, нетрадиційних умовах. Подібна зміна звичної обстановки доцільна, оскільки вона створює атмосферу свята при підведенні підсумків зробленого, знімає психологічний бар'єр, що виникає в традиційних умовах через боязнь зробити помилку. Такі уроки здійснюються за обов'язкової участі всіх учнів, а також реалізуються з неодмінним використанням коштів слухової і зорової наочності (комп'ютерної та відео техніки, виставки, буклети, стенди). На таких уроках вдається досягти самих різних цілей методичного, педагогічного і психологічного характеру, які можна підсумувати таким чином:

1) здійснюється контроль знань, умінь і навичок учнів з певної теми;

2) забезпечується ділова, робоча атмосфера, серйозне ставлення учнів до уроку;

3) передбачається мінімальне участь на уроці вчителя [6].

Природно, що інноваційні уроки більше подобаються учням в силу їх незвичайності за задумом, методикою організації та проведення, відсутність жорсткої структури, наявності умов для самореалізації і т.д. Тому такі уроки повинні бути в арсеналі кожного викладача. Разом з тим слід враховувати, що на подібних уроках, як правило, відсутній серйозний пізнавальний працю учнів, невисока їх результативність. У силу цього вони не повинні переважати в загальній структурі навчання, викладачеві необхідно визначити місце нетрадиційних уроків у своїй роботі.

Методика підготовки та проведення семінарських занять з економіки.

Семінарські заняття є ефективною формою організації навчальних занять, з якими органічно поєднуються лекції.

Семінар (від лат. “seminarium” – “розсадник”, переносно – “школа”) – це

особлива форма навчальних практичних занять, яка полягає у самостійному

вивченні студентами за завданнями викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням навчального матеріалу у вигляді рефератів, доповідей, повідомлень тощо.

Методика підготовки і проведення семінарських занять передбачає:

􀂽 повідомлення студентам теми, плану семінарського заняття та рекомендованої літератури

􀂽 опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу відповідної теми

відповідно до плану семінарського заняття та рекомендованої літератури;

􀂽 підготовку до обговорення питань інформаційного блоку у формі діалогу,

дискусії, диспуту, конференцій тощо (за планом заняття);

􀂽 підготовку, проведення фрагментів навчальних занять, на яких

використовуються традиційні форми організації навчання, їх аналіз;

􀂽 підготовку та проведення фрагментів навчальних занять, на яких

використовуються інноваційні форми організації навчання

􀂽 виконання індивідуальних практичних завдань різних рівнів

􀂽 написання рефератів (з метою відпрацювання пропущених лекційних чи

семінарських занять);

􀂽 виконання завдань науково-пошукової роботи (написання рефератів за

тематикою проблемного характеру, розробку доповідей для публічного

виступу, підготовку тестів, анкет, бесід, інтерв’ю тощо).

Визначають такі види семінарських занять:

1.просемінари-це своєрідні практикуми для підготовки студентів для самостійної роботи з першоджерелами, складання конспектів тощо

2.семінари, які мають безліч різновидів, тобто розгорнута бесіда, коментоване читання, дискусія, конференція, вирішення проблемних завдань, заняття на виробництві і т.д.

Традиційно вже склалося, що шкільну систему навчання називають «класно-урочною», а вузівську — лекційно-семінарською. Але нині семінари, як і лекції, все більше впроваджуються в шкільну практику з її традиційною класно-урочною системою. І це дуже корисно для розвитку учнів.

Добре організований семінар не тільки закріплює знання та вміння учнів, а й розвиває в них творчі здібності, вміння слухати іншого і самому аргументовано висловлювати свої думки, розвиває логічне мислення й комунікативні здібності учнів і студентів.

Розробка елементів навчальних занять з економіки (моделі засвоєння бази знань з економічних тем, методичної карти заняття, плану проведення занять) для різних вікових груп.

Модель засвоєння бази знань навчальної теми — це пе­релік елементів бази знань з визначенням рівня засвоєння кожного елемента.

До елементів бази знань ми відносимо такі:

1. Поняття, терміни, факти, символи, судження.

2. Тенденції, властивості, теорії, критерії, закони.

3. Правила, принципи, норми, методи, процеси, алгоритми, засоби.

Засвоїти знання — це, щонайменше, бути здатним:

1. Відтворювати елементи бази знань.

2. Застосовувати елементи бази знань для розв'язання типових задач предметної галузі.

3. Використовувати базу знань для здобуття нових знань і роз­в'язання нових задач в нових умовах, в нестандартних ситуаціях.

Послідовність дій для створення моделі засвоєння бази знань теми може бути такою:

— скласти перелік елементів знань з теми;

— викреслити ті елементи, які розглядалися на попередніх етапах;

— виділити елементи знань, без активного володіння якими важко засвоїти поточну тему;

— розподілити по групах елементи знань та спрогнозувати не­обхідний рівень їх засвоєння;

— скласти модель засвоєння бази знань з теми.

Використання моделі за­своєння бази знань з теми, як одного з найважливіших елементів інформаційно-методичного забезпечення процесу навчання, дає змогу вирішити кілька завдань:

1. Конкретизувати й стандартизувати вимоги до знань студентів з певного обсягу навчального матеріалу.

2. Усвідомлено обрати форми, методи, засоби, прийоми навчан­ня відповідно до поставленої мети.

3. Обрати темп і рівень засвоєння навчального матеріалу з ура­хуванням індивідуальних особливостей тих, хто навчається.

4. Відповідно обирати форми і методи контролю успішності нав­чання на різних рівнях засвоєння знань.

Методична карта – модель навчального заняття, матриця, яка показує співвідношення між окремими частинами і елементами навчального процесу.

В методичній карті заняття відбиваються основні наробки по розробці навчального заняття. Методична картка складається з:

- опорної блок-схеми основних понять уроку;

- основних знань які потрібні для розуміння теми;

- основних умінь учнів при вивчені цієї теми;

- основних труднощів, на які можна натрапити при вивчені даної теми;

- понять, які необхідно згадати при вивчені теми;

- нових понять яких необхідно вивчити;

- цілей та задач уроку;

- структури уроку за часом:

підготовчий етап - 2 хв.;

мотиваційний етап - 3, 5 хв.;

інформаційний етап - 23 хв.;

закріплюючі моменти - 15 хв.;

домашнє завдання - 1, 5 хв.

План заняття – це документ, який містить інформацію, потрібну викладачу для проведення навчального заняття, посібник і ресурсний матеріал, який дає змогу раціонально й організовано провести заняття. Дотримуючись плану, викладач гарантує собі можливість подати доречний матеріал повністю, у логічній послідовності.

Графічно план можна складати в послідовний лінійний спосіб, записуючи всі

необхідні пункти один під одним поспіль.

Послідовність розробки плану заняття:

1.Відбір змістовних матеріалів заняття, їх загальний опис у потрібній послідовності.

2.Відбір методів для кожного компоненту заняття.

З.Визначення часу викладання кожного компоненту заняття, установлення

часових меж цілісного заняття у загальній тривалості тренінгу.

4. Передбачення часу на початку кожного заняття для аналізу основних досягнень, відповідей на запитання та пояснення нез'ясованих питань попереднього заняття.

5.Передбачення часу наприкінці кожного заняття для запитань та зауважень учасників, відповіді на які даватимуться наступного.

Методики стимулювання та мотивації до ефективної навчальної діяльності з економічних дисциплін.

Будь-яка діяльність передбачає наявність компонента мотивації. Це стосується і навчальної діяльності, яка буде успішною за умови позитивного ставлення учня до навчання, наявності пізнавального інтересу, потреби у здобутті знань, почуття обов'язку й відповідальності.

Методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на підгрупи: методи формування пізнавального інтересу та методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні.

Метод формування пізнавального інтересу

До основних методів формування пізнавального інтересу належать: дискусія, диспут, включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху в навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової гри та ін.

Стимулювання навчання можна досягти за допомогою методів проблемного навчання, дидактичних ігор. Вони сприяють створенню проблемних ситуацій, обміну знаннями, організації розумової діяльності.

Дидактичні ігри класифікують на рольові, ділові, організаційно-діяльнісні, комп'ютерні. У рольових іграх учні грають різних персонажів. При цьому відбувається збагачення їх уявлень про трудові, професійні чи особистісні взаємини з іншими людьми, підготовка до реальних життєвих ситуацій. Рольові ігри допомагають розв'язувати проблему мотивації в навчанні.

Ділова гра полягає в імітації прийняття управлінських рішень в різних виробничих ситуаціях, організованих за певними правилами. В таких умовах дії учнів набувають якості вчинків, що формують соціальні риси і характер майбутньої особистості.

Організаційно-діяльнісні ігри зазвичай використовують для професійної підготовки фахівців, підвищення їх кваліфікації, оптимального розв'язання завдань особистісного самовизначення в професійних ситуаціях.

Методи стимулювання і мотивації надають словесним, наочним, практичним та іншим методам додаткового спонукального впливу.

Метод формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні

До них належать: переконання, позитивний приклад, практичне привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативний контроль за виконанням вимог, осуд, подяка, нагорода та ін. Методи і прийоми стимулювання обов'язку і відповідальності взаємодіють з методами виховання, що пов'язує процеси навчання і виховання.

Серед причин низької мотивації учіння найвагомішими є невиправдане спрощення змісту навчального матеріалу, повільний темп його вивчення, багаторазові повтори. Важливим завданням діяльності вчителя є систематичне і послідовне формування в учнів мотивів навчальної діяльності.

Особливості викладання економічних дисциплін для різних вікових груп навчання (учні молодшого, середнього, старшого шкільного віку, студенти вищих навчальних закладів).

Навчання молодших школярів з методичного боку, мабуть, справа найскладніша. В сучасних школах, щоб навчити дитину думати, кращим засобом є гра, під час якої дитина привчається виконувати розумові операції і завдання. Для молодших школярів наслідування праці дорослих – це також цікава гра. Відтак стає можливим перехід до “розігрування” конкретних життєвих ситуацій. Не варто забувати, про те, що діяльність, якій притаманна внутрішня мотивація , має завжди залишатися тільки грою, яка подобається гравцям і вільно вибрана ними. Всі “педагогічні” висновки з гри мають випливати ніби самі по собі, без примусу і нав’язливої дидактики. Дуже корисним є тематичне та ситуаційне навчання молодших школярів. Поняттям і формулюванням не слід навчати ізольовано, у відриві від реальності. Школяр повинен мати досвід дій з поняттями і категоріями. Крім того, треба навчати школярів умінню слухати і висловлювати свої думки. Викладачу треба користуватися простими і зрозумілими реченнями, намагатися усвідомити цілі самого школяра, менше критикувати, але привчати до самостійності і необхідності робити вибір. Вчителю необхідно поважати індивідуальність учнів, не підштовхувати, а вести дитину до конкретних реальних навчальних цілей. Викладач повинен керуватися такими принципами:

так організувати навчання, щоб учень діяв активно, залучався до процесу самостійного пошуку та “відкриття” нових знань, вирішував питання проблемного характеру;

зробити навчальну працю цікавою, корисною та різноманітною;

гранично чітко пояснити учню користь знання;

якомога більше зв’язувати новий матеріал з уже засвоєним;

зробити навчання важким, але підсильним;

частіше перевіряти та оцінювати роботу школяра, збільшуючи мотивацію до праці;

зробити яскравим, емоційним як навч матеріал, так і сам фон уроку.

Основна відмінність навчання у вузі від шкільного полягає в тому, що чим старша людина, тим більшою має бути в її освіті частка самопідготовки та самоосвіти, тим більше в її освіті має бути ступенів свободи (наприклад, самостійний вибір дисциплін для вивчення). Метою вузівського навчання можна вважати появу професійного світогляду. Центром навчального процесу є модель професійної дія-сті, що визначає послідовність і зміст вивчення окремих дисциплін, рівень проф. знань та вмінь, яким треба опанувати майбутньому фахівцю. Аналіз існуючих у практиці роботи вузів форм активізації навчання дозволяє виділити серед них найбільш придатні для економічної підготовки фахівців. Це - логічне синтезування навчального матеріалу в формі конспектів-схем, проблемне викладання на лекціях, розбір виробничих ситуацій, навчальні ігри, творчі студентські ігри і т.д. Активізація форм і засобів навчання в вузі повинна працювати як цілеспрямована система управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Слід наближати навчальний процес до дослідницького це дає більшу зацікавленість і активність студентів. Педагогічні заклики до логічного мислення не здатні автоматично сформувати у студентів таке мислення, на це повинні бути спрямовані методика читання лекцій, методика проведення практичних і семінарських занять, форми навч. контролю та самостійна робота. Особливу увагу слід приділяти формуванню вміння вирішувати проблеми, використовуючи творчий підхід.

Характеристика системи інформаційно-методичного забезпечення процесу вивчення економіки.

Інформаційно-методичне забезпечення – це система необхідних і достатніх умов навчання, що гарантують задоволення потреб в інформаційних джерелах і приписах, тобто в сукупності документації, в якій накоплені певні знання.

Інформаційно-методичні матеріали є:

-основні(учбові видання)

-додаткові (інф. мат-ли, приписи, учбова документація)

Учбова документація релізує допоміжні функції і скорочує час на виконання дій, які не складають мету навчання.

До навчально- методичного комплексу економічної дисципліни входять:

=робочі програми курсів

=підручники або навчальні посібники

=практикуми та тренінги з самостійної роботи

=тести для навчання та контролю засвоєння предмета

=наочний та роздатковий матеріал

=ситуаційні та навчальні ігри

Для забезпечення навчальної дисципліни складають таку методичну документацію:

1) програма дисципліни

2) робоча навчальна програма дисципліни

3) плани занять

4) конспекти лекцій

5) інструктивно-методичні вказівки до семінарських і практичних робіт

6) тексти варіантів контрольних робіт

7) тести

8) екзаменаційні білети

9) тематика індивідуальих завдань

10) методичні мат-ли по організації сам роботи

11) методичні рекоменд до виконання курсових робіт

12) методичні розробки викладачів

13) критерії оцінки знань студентів

Аналіз навчального заняття, його основні компоненти.

Аналіз навчального заняття розвиває вміння: спостерігати за окремими елементами заняття та давати кожному з них характеристику; вести записи вражень та систематизувати їх письмово.

При аналізі навчального заняття рекомендується використовувати критерії, які розроблені провідними дидактами і є загальноприйнятими в освітянській практиці.

Основні критерії аналізу діяльності викладача на навчальному занятті:

1. Організаційний аспект — готовність викладача до заняття: наявність методичної розробки; наявність навчально-методичної карти; готовність матеріалів контролю; наявність книг, конспектів, ілюстративного матеріалу; своєчасність початку заняття, його кінця, своєчасність перевірки.

2. Програмно-цільовий аспект: відповідність теми заняття програмі, її тематичному плану; правильність визначення навчальних цілей з урахуванням рівнів засвоєння; усвідомленість цілей учнями; забезпечення мотиваційної сторони при засвоєнні теми; способи мотивації (розкриття значення теми для майбутньої діяльності; актуальність і новизна змісту; емоційне забарвлення викладання; застосування методу порівняння та аналогії; наочність та ілюстративність; ефект парадоксальності й здивування; приклади з власної практики; застосування методів активізації навчання); реалізація міжпредметних зв’язків; розподіл часу на занятті.

3. Виховний аспект: соціально-економічний аспект, екологічний аспект, патріотичний аспект, аспект професійної відповідальності, правовий аспект, етичний, моральний аспекти.

4. Контрольно-корекційний аспект: забезпечення доаудиторної самостійної підготовки студентів до заняття (конспект, розширений список літератури, методичні вказівки для самопідготовки); відповідність методів контролю певному рівню засвоєння знань, вмінь, навичок; різноманітність методів контролю та вміння їх правильно поєднувати; рівень об’єктивності та вимогливості викладача в оцінці знань студентів.

5. Науково-змістовний аспект: відповідність змісту заняття цілям; науковість змісту; зв’язок теорії та практики; професійна спрямованість; володіння викладача предметом.

6. Методичний аспект: різноманітність методів навчання й контролю, їх відповідність типу заняття й цілям; методичне забезпечення заняття; ступінь активізації учнів на занятті; реалізація індивідуального підходу до учнів; оволодіння учнів прийомами самостійної роботи; методична завершеність заняття (обґрунтування, наявність цілей і методичних акцентів, забезпечення ефективності економічного навчання).

7. Риторико-комунікативний аспект: вміння пояснювати матеріал; зрозумілість, правильність, чистота, логічність, виразність, образність, емоційність, наявність логічного наголосу й смислових акцентів, техніка мовлення; культура записів і коментаріїв на дошці; стиль спілкування з учнями, оптимістичність стилю, динамічність; знання індивідуальних особливостей учнів; ступінь порозуміння.

8. Висновки, пропозиції, рекомендації: ступінь досягнення мети; основні позитивні й негативні сторони; узагальнена оцінка заняття та визначення шляхів підвищення ефективності навчальних занять.

66. Визначення поняття „самостійна робота”. Особливості організації самостійної роботи в процесі вивчення економічних дисциплін

Самостійна робота - це форма організаціїіндивідуальноговивченнянавчальногоматеріалу в аудиторний та позааудиторний час.

Організаціясамостійноїроботизнавчальногопредметаповинназдійснюватисьіздотриманнямрядувимог: 1)обгрунтуванняметизавданьуціломуіконкретногозавданнязокрема, щовимагаєвиявленнятастимулюванняпозитивнихмотивівдіяльностістудентів; 2)відкритісьізагальнаоглядовністьзавдань; 3)наданнядетальнихметодичнихрекомендаційщодовиконанняроботи (уякійпослідовностіпрацювати, зчогопочинати, якперевірятисвоїзнання); 4)наданняможливостістудентамвиконуватитворчіроботи, щовідповідаютьумовно-професійномурівнюзасвоєннязнань, необмежуючиїхвиконаннямстандартнихзавдань; 5)здійсненняіндивідуальногопідходупривиконаннісамостійноїроботи; 6)нормуваннязавданьдлясамостійноїроботи, якебазуєтьсянавизначеннізатратчасуітрудомісткостірізнихїхтипів, щозабезпечуєоптимальнийпорядокздійсненнянавчально-пізнавальноїдіяльностістудентіввідпростихдоскладнихформроботи; 7)можливістьведенняоблікутаоцінюваннявиконаннязавданьіїхякості, щовимагаєстандартизаціївимогдоуміньмайбутніхспеціалістівтарозробкикомплексупрофесійноорієнтовнихзнань; 8)підтриманняпостійногозворотньогозв’язкуізстудентамивпроцесіздійсненнясамостійноїроботи, щоєфакторомефективностінавчальногопроцесу.