112. Сутність поняття «соціальна перцепція»

Під час взаємодії людей велике значення має той факт, як сприймається партнер по спілкуванню, іншими словами, процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов’язкова складова спілкування й умовно може бути назв перцептивною стороною спілкування.

Соціальна перцепція – це взагалі процес сприйняття так званих соціальних об’єктів, під якими маються на увазі люди, соціальні групи, великі соціальні спільноти.

Крім того, сприйняття в соціально-психологічному плані має деякі специфічні риси.

Зокрема ряд феноменів що мають місце у формуванні уявлень один про одного у партнерів по спілкуванню, не вкладаються в рамки традиційного опису перцептивного процесу, тому що відбувається не тільки формування образу – сприйняття, але і розуміння, пізнання іншої людини. У цьому плані перцептивна функція спілкування не зводиться тільки до сприйнятт, а містить ряд інших когнітивних процесів: розумові, операції, пам’ять, а також емоції. Прагнучи пізнати, зрозуміти іншу людину, суб’єкт спілкування прагне скласти уявлення про її думки, наміри, здібності, переживання, настанови, а також про ті відносини, що пов’язують їх як партнерів. У цей процес включаються також властивості особистості суб’єкта спілкування: його минулий досвід, цілі спілкування, настанови, у зв’язку з чим образ, що формується, проходить певну селекцію. \

Отже, соціальна перцепція – процес з активним зворотним зв’язком, що неодмінно включає в себе розуміння. Образ людини, що формується в процесі сприйняття, несе інформаційне навантаження і відіграє регулюючу роль у процесах взаємодії, допомагає формувати лінію поведінки стосовно людини, яку сприймають.

113. Психологічні механізми соціальної перцепції.

Людина усвідомлює себе через іншу людину за допомогою певних механізмів міжособистісної перцепції, до яких належать:

1.пізнання і розуміння людьми один одного ( ідентифікація, емпатія, атракція)

2.пізнання себе в процесі спілкування (рефлексія)

3.прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузальна атрибуція)

Ідентифікація – це спосіб пізнання іншої людини, за якого припущення про її внутрішній стан будується на основі спроб поставити себе на місце партнера по спілкуванню. Це неусвідомлений процес ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком. Особистісна ідентифікація – природний процес формування особистості. Вона надзвичайно важлива для нормального інтелектуального і фізичного розвитку людини, є найпростішим механізмом засвоєння міжособистісного досвіду взаємодії, є основою набуття досвіду в будь-якій сфері життя, а без такого досвіду неможлива активна адаптація до навк серед.

Емпатія – емоційне співпереживання іншому. Це розуміння іншої людини без допомоги слів, не спираючись на мислення їх, прояв емоційної чуйності. Емпатія заснована на умінні правильно уявити собі, що відбувається в душі іншої людини, що вона переживає, як оцінює навколишній світ.

Механізм емпатії включає два етапи. Спочатку особистість, спираючись на виразні рухи, міміку партнера, ніби вживається в нього. Знання про те, що він переживає, досягається постановкою себе на його місце. На другому етапі здійснюється аналіз переживань партнера. Якщо другого етапу немає, емпатія неповна. Тоді спостерігається зараження чужим станом, але не відбувається ясного усвідомлення переживань співрозмовника.

Атракція (залучення) – являє собою форму пізнання іншої людини, засновану на формуванні стійкого позитивного почуття до неї. У даному випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього чи більш глибокого інтимно-особистісного ставлення.

Рефлексія – це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню. Це вже не просто знання чи розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзеркальних відображень один одного. Складний процес рефлексії включає, як мінімум шість позицій, які показують взаємне відображення осіб, що вступили у спілкування: сама особистість, яка вона є в дійсності; як ця особистість сприймається партнером; як вона бачить сама себе і ставлення до цих трьох позицій іншого партнера.

Каузальна атрибуція – механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини ( прагнення до з’ясування причин поведінки суб’єкта) .

114. Здатність регулювати власні емоції одержали в психологічній науці назву саморегуляції, хоча слід зазначити, що поняття „саморегуляція” у різних психологічних дослідженнях трактується по-різному. Широкий діапазон розбіжностей пояснюється перш за все, різним ступенем спільності процесів, які описуються цими поняттями. Зокрема Л.В. Чуніхіна зазначає, що серед основних підходів до пояснення сутності саморегуляції  в науковій літературі називаються такі.

Саморегуляція – це:

-       особливий рівень програмування діяльності на основі процесів передбачення;

-       управління людиною своїми емоціями, почуттями, переживаннями;

-       цілеспрямована зміна як окремих психофізіологічних функцій, так і нервово-психічних станів в цілому;

-       цілеспрямований свідомий вибір характеру і способу дії;

-       „внутрішня” регуляція поведінкової активності людини;

-       взаємодія зовнішнього і внутрішнього поведінці і діяльності індивіда та ін.

В сучасних дослідженнях виділяється багато видів і рівнів саморегуляції, які є об’єктом аналізу і вивчення: соціальна, біологічна, фізіологічна, психологічна, усвідомлена і неусвідомлена, вольова, виконавча, пряма і опосередкована, пізнавальна, особистісна, мотиваційна, інтелектуальна, емоційна, установочна, рефлексивна, скрита, жорстка і гнучка, індивідуальна та ін.