94. Ділові ігри та їх використання при вивченні економіки.

Ділові ігри можна побудувати по-різному: або кожен гравець перед грою отримує точні інструкції, або лише приблизний перелік того, що йому доведеться зробити. До опису навчальної гри мають увійти такі обов’язкові елементи:

Об’єкт імітації та його перетворення, яке досягається в результаті гри.

Мета і завдання гри.

Суть проблемної (конфліктної) ситуації.

Комплект ролей та функцій гравців.

Правила й умови гри, документальне забезпечення її.

Система ігрових оцінок.У ділових іграх має бути реальна конфліктна ситуація, елемент змагання і можливість використання різних сполучень економічних методів управління. Оцінювати треба не тільки дії гравців, а й якість моделювання економічних методів управління.

При розгляді інформації під час гри треба допомогти студентам спочатку знайти загальну основу для порівняння, зясувати структуру рішення, порівняти відповідні факти, знайти внутрішні зв’язки між ними й усвідомити систему залежностей відповідних економічних показників.

Діловагра – цевідтвореннядіяльностікерівників, управлінськихкадрів, ігровемоделюваннясистемиуправління. Діловіігриспрямовані на вироблення і розвитокпрофесійнозначущихякостей і вмінь, удосконаленнядіяльностіколективів. Градозволяєнібинасправдіпережитипевнуситуацію. Це один іздієвихспособівповернутинавчаннялицем до конкретноїлюдської практики.

Ділова гра – це відтворення діяльності керівників, управлінських кадрів, ігрове моделювання системи управління. Ділові ігри спрямовані на вироблення і розвиток професійно значущих якостей і вмінь, удосконалення діяльності колективів. Гра дозволяє ніби насправді пережити певну ситуацію. Це один із дієвих способів повернути навчання лицем до конкретної людської практики. Гра – це школа людських взаємовідносин, у ній нема особи, яка навчає, бо це школа соціального досвіду. Ігри засновані на методах активного навчання на базі імітаційних ігор називають управлінськими або діловими.

Ділову гру можна визначити як імітацію господарської чи іншої діяльності підприємства(організації, колективу)у навчальних, виробничих або дослідницьких цілях, яку група осіб виконує на моделі об’єкта. Цей метод вимагає від учасників визначення цілей заняття, передбачення розвитку ситуації, вибору стратегії дій, прийняття кількох оперативних рішень. В ділових іграх, ситуація, що розглядається, відбувається не в одному проміжку часу, а в її очікуваному розвитку. Сутність ділових ігор полягає у виконанні учасниками ролей. Вона базується на презентації власної думки, суджень з урахуванням умов, що виникають у даній ситуації. Характеристики цих умов залежать від базових знань учасників гри, їх інтелектуальних можливостей та професійної рефлексії. У підсумку гри потрібно прийняти рішення стосовно подальшої стратегії діяльності, а також кілька оперативних рішень. Проведення ділових ігор охоплює такі етапи:

Вступ

Формулювання проблеми викладачем – Опис викладачем умов ситуації – Визначення ролей для учасників та визначення умов ситуації.

Етап 1

Ознайомлення учасників з умовами гри відповідно до умов ситуації. – Обговорення учасників, аналіз аргументів, презентація ідей розв’язання проблем відповідно до компетенції ситуаційних ролей, які виконуються в грі.

Етап 2Прийняття рішення відносно подальшої стратегії діяльності. Прийняття кількох оперативних рішень щодо реалізації стратегії.

Етап 3Оцінка викладачем умов, дій і рішень, прийнятих у процесі навчання.

Розробимоділовугру на тему «Прибутокпідприємства»

Виділяютьтакіосновніетапипідготовки та проведенняділовоїгри:

1.Визначити об’єктімітації та загального кола проблем, які треба розв’язатипід час діловоїгри:Об’єктомімітації є підприємство. Під час діловоїгрипотрібнопрослідкуватиетапиформуванняприбуткупідприємства 2. Конкретизація мети діловоїгри, визначення складу й характеру очікуванихрезультатів: Мета гри - познайомитиучасниківізпроцесівформуванняприбуткувідпідприємницькоїдіяльності, розвинутивмінняскладатиТехнологічнікарти і вести елементарніфінансовірозрахунки, проводитиділові переговори й укладатиконтракти. Завдання кожного учасника - організувативиробництво, тобтопридбативсінеобхідніекономічніресурси за одним ізтипіввиробництва, зазначених у технологічнійкарті. Коженучасникмаєпрагнутимаксимізуватиприбуток. 3. Визначенняресурсів, необхідних для діловоїгри, призначенняїхрозпорядників: Коженучасник на початку гриотримує у ведучогостартовийкапітал. Учасникиодразузаносятьгроші на особистийрахунок, а економічніресурси – у балансовувідомість. 4. Визначеннясфериприйняттярішенняабоїхпереліку, якіможутьприйматипід час гриїхучасники:Учасникимають на власнийрозсудрозпоряджатисяотриманимстартовимкапіталом, та технологічною картою з метою максимізаціїприбутку.5. Формування блок-схем гри. 6. Установленнясистемиштрафів та заохоченьігровогозаохочення: за порушення правил діловоїетики, учасникамзнімаютьсявід 1 до 3 балів. 7. Генеральнарепетиціявиправленого й уточненоговаріантуділовоїгри. Граполягає у тому, щоучасникипід час активнихпереговорів і укладанняторговихугод, прагнутьмаксимізуватиодержанийприбуток. Граможетривативід 1 до 1,5 годин. Переможцемгристає той учасник, щомаєнайбільшу величину капіталу

Неімітаційні (символічні) ігрові методи: особливості розробки та застосування на заняттях з економіки.

Неімітаційні ігрові інтерактивні методи навчання представлені: дослідницькими діловими іграми; кейс-методами; проектними методами; організаційно-діяльнісними іграми (організаційно-розумові, моделюючі, проектні гри); аналізом конкретних ситуацій (аналіз мікроситуацій, аналіз ситуаций-илюстрацій, аналіз ситуацій-проблем, розбір і обговорення конкретного матеріалу, вивчення передового досвіду і обмін знаннями); тренінговими методами (тренінг сенситивності, комунікативний тренінг, відеотренінг).

Неімітаційні технології не припускають побудови моделей явища, процесу або діяльності студентів. Активізація досягається тут за рахунок відбору проблемного змісту навчання, використовування організаційної процедури ведення заняття, застосування технічних засобів організаційної процедури ведення заняття, а також технічних засобів і забезпечення діалогічних взаємодій викладача і слухачів.

До неімітаційних форм і методів відносять проблемну лекцію, семінар-дискусію з "мозковою атакою" або без неї, виїзне практичне заняття, програмоване навчання, курсову, дипломну роботу, стажування без виконання посадової ролі. Очевидно, що перераховані методи навчання створюють можливості не тільки передавати певну інформацію студентам, але і створювати передумови для розвитку деяких як загальних, так і професійних навичок і вмінь.