16. Умови і принципи організації безготівкового платіжного обігу.

Сукупність платежів, що здійснюються без використання готівкових грошей, становить безготівковий грошовий оборот. В Україні правова база організації безготівкових розрахунків визначається рядом законів, які регламентують банківську діяльність («Про банки і банківську діяльність», «Про НБУ»).

В основі організації безготівкових розрахунків лежать принципи: 1) грошові кошти господарюючих суб’єктів підлягають обов’яз ковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків; 2) грошові розрахунки і платежі підприємства здійснюються, го ловним чином, через установи банків чи інші кредитні установи в без готівковому порядку за документами, передбаченими правилами роз рахунків; 3) розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності та пос луги виконуються після відвантаження товарів або надання послуг одночасно з ними або ж у порядку попередньої оплати. Платежі здій снюються в порядку, передбаченому умовами реалізації таких товарів; 4) розрахунки за товари та послуги виконуються, як правило, за згодою платника після перевірки виконання постачальником договірних умов; 5) платежі здійснюються лише за наявності достатньої кількості коштів на рахунках платника; 6) зарахування коштів на рахунок одержувача виконується, як правило, після списання відповідних сум з рахунка платника.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, установами можуть класифікуватися за рядом ознак: - за об’єктом розрахунків або залежно від призначення платежу (платежі до бюджету, за розрахунками з фондом соціального захисту населення тощо); - за місцем проведення розрахунків або характером економічних зв’язків — внутрішньодержавних чи міждержавних (якщо розрахунки здійснюються з контрагентами, які знаходяться на території інших держав); - за способом платежу; -гарантовані (що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонованих коштів) та негарантовані; - шляхом списання коштів з рахунка чи шляхом заліку взаємних вимог; - з відстрочкою;- за способом реалізації продукції, товарів, робіт, послуг — прямі розрахунки (безпосередньо між постачальником та покупцями) та транзитні (з урахуванням проміжних ланок).

17. Форми безготівкових розрахунків.

Міжбанківські розрахунки. Від ефективності міжбанківських розрахунків залежить безперервність нормального функціонування економіки.

Банки для здійснення платежів і розрахунково-касового обслуговування клієнтів установлюють між собою відносини, які одержали назву кореспондентських відносин.

Існує три основні види кореспондентських відносин:

— між комерційними банками і центральним банком країни;

— між комерційними банками (в тому числі банками з різних країн);

— між центральними банками різних держав.

Кореспондентський рахунок — це рахунок, на якому відображаються розрахунки, які зроблені одним банком за дорученням і за рахунок іншого банку.

Кореспондентські рахунки бувають двох видів:

— рахунок «ностро» («наш рахунок у вас») — якщо банк відкриває рахунок у банку-кореспонденті;

— рахунок «лоро» («ваш рахунок у нас») — якщо в даному банку відкриваються рахунки банків-кореспондентів.

Міжбанківські розрахунки через центральний банк. Комерційні банки від кривають рахунки в установах центрального банку — роз рахунково-касових центрах (РКЦ). За суттю РКЦ — це підрозділ цент рального банку, який відповідає за проведення розрахунків між банками. РКЦ створюється в містах, районних центрах.

На коррахунках комерційних банків в РКЦ зберігаються кошти банку; за суттю, цей коррахунок виконує ті самі функції, що й розрахунковий рахунок у підприємства, але з урахуванням специфіки діяльності банків.

Розрахунки через кореспондентські рахунки, які відкриваються в інших банках. Існує також схема міжбанківських розрахунків «напряму», обминаючи РКЦ. Це прямі кореспондентські відносини, які встановлюються між комерційними банками. У всьому світі цей спосіб розрахунку використовується досить широко. Так, один з

найбільших банків Німеччини — «Дойче Банк АГ» працює через мережу, яка складається з чотирьох тисяч банків-кореспондентів у 184 країнах світу.

18. Грошова маса та її структура. Показники вимірювання грошової маси.

Грошова маса — це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних за собів, яка обслуговує економічні зв’язки, належить фізичним та юридичним осо бам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

Структура грошової маси за агрегатним методoм:

Агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах).

Агрегат М1 складається з агрегату М0 і засобів на поточних та ощадних рахунках банків до запитання.

Агрегат М2 містить агрегат М1, термінові та заощаджувальні депозити в комерційних банках.

Агрегат М3 містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами.

Близько третини грошової маси в Укр. припадає на готівкові гроші.

На грошову масу впливають два фактори:

— кількість грошей; — швидкість обертання грошей.

Кількість грошової маси визначається державою — емітентом грошей, а сааме його законодавчою владою. Збільшення емісії зумовлене потребами товарного обороту і держави.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиниця готівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера МV = PQ, ве ли чину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою

V = РQ/M, де V — швидкість обігу грошей;

Р — середній рівень цін на товари (індекс цін готових товарів та послуг); Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номінальний національний продукт); М — середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період (статистична кількість грошей).

Показник швидкості обігу грошей (V) називають — показником ділової активності в державі, тому що величина V залежить від:

- частоти і обсягів товарних операцій (трансакцій) між усіма суб’єктами господарювання;

- рівня розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відт ворення;

- збалансованості попиту і пропозиції на ринку

Показник V показує, скільки разів у середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг, тобто відоб ражає інтенсивність руху грошей.

У банківський практиці швидкість обігу грошей розраховується як відношення номінальної величини ВВП (P Q) до агрегату М0 або М1.

З показником швидкості обігу грошей обернено пропорційно по в’язаний коефіцієнт монетизації ВВП — відношення грошової маси до номінальної величини вало вого внутрішнього продукту: К_м = М/ВВП, де КМ — коефіцієнт монетизації; М — маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М2;

ВВП — річний обсяг, виробленого валового внутрішнього продукту (за поточними цінами); V — швидкість грошей (кількість обертів грошової одиниці).