109. Політика центрального банку щодо обов’язкового резервування.

Політика обов’язкового резервування має неоднакове значення для центрального банку і для підприємств: 1) для центрального банку вигідні високі норми обов’язкового резервування, оскільки вони зменшують ліквідність банків і змушують їх звертатися до самого ж центрального банку за отриманням кредитів в порядку рефінансування; 2) оскільки для підприємств така ситуація є діаметрально зворотною, то доводиться говорити, що політика рефінансування і обов’язкових резервів взаємно доповнюють і в той же час суперечать одна одній. Політика обов’язкового резервування, таким чином, значно підвищує залежність комерційних банків від центрального банку. Заходи, спрямовані на підвищення ліквідності банків (зменшення норм обов’язкових резервів, збільшення рефінансування) розширюють можливості кредитування економіки і навпаки – підвищення норм обов’язкових резервів і, відповідно, зменшення ліквідності банків зменшують їх кредитні можливості. В економічній літературі таку ситуацію навіть називають "фінансовою санкцією". Але обов’язкові резерви мають ще одну властивість вони є гарантією інтересів вкладників. Таким чином, обов’язкові резерви врешті-решт впливають на грошову масу в обігу. Однак різкий конфлікт інтересів примушує ще раз ставити питання про необхідність змістовного, причому зовнішнього контролю за діяльністю Національного банку України.

110. Міжнародний кредит та характеристика міжнародних операцій.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами, фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.

Мета міжнародного кредиту — фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів тощо.

Суб’єкти міжнародного кредиту — державні структури, банки, міжнародні та регіо нальні фінансові організації, юридичні та фізичні особи. Серед міжнародних кредитних організацій центральне місце посідають МВФ — Міжнародний валютний фонд, МБРР — Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЄБРР — Європейський банк реконструкції і розвитку.Об’єктами міжнародного кредиту є грошовий і товарний капітал.Види міжнародного кредиту:

 державний, банківський та комерційний.Основна вимога до міжнародного кредиту — ефективне його використання. У разі

невиконання цієї вимоги загострюється проблема зростання зовнішнього боргу й навіть виникнення дефолту. Дефолт — це непогашення в строк зовнішніх зобов’язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які менш сприятливі для іноземних інвесторів, ніж попередні.

111. Недоліки у використанні міжнародних кредитів в Україні.

Негативна роль міжнародного кредиту полягає в поглибленні та загостренні диспропорцій в економіці. Міжнародний кредит сприяє перевиробництву товарів, перерозподіляє позиковий капітал між країнами та сприяє стрибкоподібному розширенню виробництва в періоди підйому та періодичним його спадам. Міжнародний кредит посилює диспропорції суспільного відтворення, полегшує розвиток найбільш прибуткових галузей та затримує розвиток галузей, в які не залучається іноземний капітал; міжнародний кредит є важелем спекуляції та фактором загострення економічних та валютних криз. Має місце посилення конкурентної боротьби за ринки збуту, сфери застосування капіталу, джерела сировини. Монополії активно використовують кредит для придбання джерел сировини, розширення ринків збуту, сфер застосування капіталів. По каналах світового ринку позикових капіталів відбувається переміщення “гарячих” грошей, яке посилює нестійкість грошової сфери та кредиту, валютної системи, платіжних балансів та економіки в цілому.

При цьому виявляються межі міжнародного кредиту, які залежать від закономірностей процесу матеріального виробництва та розподілу сукупного суспільного продукту, постійного поновлення кругообігу капіталу, що визначає джерела та споживання іноземних позикових коштів, забезпечення повернення кредиту в строк.

У разі неефективного використання кредитів загострюється проблема зовнішнього боргу, який представляє собою фінансові зобов’язання держави стосовно іноземних кредиторів, міжнародних валютно-фінансових організацій. Зростання зовнішнього боргу спонукає державу до оголошення дефолту, тобто непогашення в строк зовнішніх зобов’язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, що є менш сприятливим для іноземних інвесторів, ніж попередні.