50. Сучасна грошова система України та її характеристика.

Грошова система України є регульованою системою ринкового зразка. Цьому сприяли істотні ринкові перетворення в економічній системі України: демонополізація економіки, приватизація, яка відбувалася в усіх галузях економіки, тощо. Активно розвивається грошовий ринок в усіх його складових: ринок грошей, валютний ринок, ринок цінних паперів, а також його інфраструктура (дворівнева банківська система, мережа небанківських фінансово-кредитних установ, валютна та фондова біржі).

Щоб досягти ринкового зразка, грошова система України прой шла багато етапів свого розвитку. Після отримання в 1991 р. незалежності перед Україною постало завдання створити власну грошову систему. Становлення грошової системи почалося з рішення уряду про випуск у грудні 1991 р. купоно-карбованців багаторазового використання за умови його паралельного обігу з рублем. Наступним етапом став Указ Президента про введення купоно-карбованців у безготівковий обіг і вилучення з обігу рубля в листопаді 1992 р., а з 2 вересня 1996 р. —введення постійної діючої національної грошової одиниці — гривні. До того часу її введення декілька разів відкладалося через загальну економічну нестабільність й потужні інфляційні процеси.

Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією ЦБ держави — НБУ.

Основними складовими елементами грошової системи України стали: види грошових знаків, що мають законну платіжну силу; розмінна монета (копійка); офіційний валютний курс гривні до інших валют світу встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями на Укр. міжбанківській валютній біржі; порядок організації готівкового й безготівкового обігу; орган грошово-кредитного і валютного регулювання — НБУ. Він є незалежним фінансово-економічним органом для здійснення самостійної грошово-кредитної політики в Україні та координації діяльності комерційних банків.

51. Особливості функціонування об’єднаної грошової системи.

52. Класифікація розрахунків.

Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через установи банків, але завжди у грошовій формі.

Розрахунки готівкою — це платежі готівкою підприємств і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію, товари, виконані роботи, а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, послуг) та іншого майна. Такі розрахунки готівкою здійснюються, як правило, з каси підприємств, установ, організацій.

У господарському обороті сфера застосовування готівки обмежена. Готівку використовують в основному для розрахунків з працівниками підприємств — виплати заробітної плати, пенсій, допомоги, а в окремих випадках — для розрахунків за товари та послуги.

Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через установи банків.

Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі за товари та послуги, а також інші перерахування здійснюються не готівкою, а шляхом перерахування грошових коштів з рахунка платника на рахунок постачальника або одержувача коштів відповідною установою банку.

Ця форма розрахунків призначена для заміни готівки у платіжному обороті.

Сисиеми міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих раїнах з ринковою економікою функціонують відповіднj до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:

1) розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками. їх називають лоро-ностро;

2) розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах Центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна ха-

рактеризувати, як платежі брутто;

3) Розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі нетто.