- •1. Педагогіка як наука, її предмет, об’єкт і сучасні напрямки розвитку. Місце в системі наук
- •3. Аналіз основних педагогічних категорій
- •4. Рівні та методи науково-педагогічних досліджень
- •5. Філософські основи педагогічного процесу. Цінності консерватизму та цінності розвитку у педагогічному процесі. Ідеологія виховання
- •6. Особливості використання понять «особа», «індивід», «особистість», «індивідуальність» у педагогіці
- •7. Закономірності розвитку особистості.
- •8. Фактори розвитку особистості
- •9. Поняття віку, теорії вікового розвитку особистості. Сенситивні періоди та психічні новоутворення у процесі розвитку особистості
- •10. Сучасні підходи до аналізу процесу розвитку особистості: описовий, психоаналітичний
- •11. Охарактеризуйте понятійний ряд «виховний ідеал – мета виховання – завдання виховання»
- •12. «Виховний ідеал» г. Ващенка
- •13. Зміст, мета і завдання виховання у нормативних документах та концептуальних проектах (національна доктрина розвитку освіти)
- •14. Психологічний зміст виховання – система відношень особистості. Традиційні напрями розгляду змісту виховання
- •15. Опірність вихованню, основні причини, моделі та способи запобігання їх проявам. Загальні наслідки, що супроводжують непродуктивний педагогічний процес
- •16. Закономірності виховного процесу. Принципи виховання та умови, що забезпечують їх реалізацію
- •17. Сучасні підходи до розгляду структури процесу виховання.
- •18. Психічні механізми процесу виховання – соціалізації, індивідуалізації, персоналізації
- •20. Моделювання поведінки. Програми внутрішнього і зовнішнього підкріплення
- •21. Когнітивна технологія виховання – особливості та акценти
- •22. Поняття зон розвитку і допомагаючи взаємин у організації виховання
- •24 І 25. Поняття методів виховання як способів взаємодії вихователя і вихованця. Класифікація методів виховання
- •26. Методи самоконтролю та самооцінки рівня вихованості. Поняття про два рівні вихованості психічної якості
- •28. Поняття і класифікація форми організації виховання.
- •29. Виховуюче середовище групи. Потенціал дитини у групі – «я», «Ми», «Інакший»
- •30. Інтеграція дитини у соціальний простір групи. Рівні взаємодії дитини із групою.
- •31. Педагогічні аспекти поняття малої групи, її основні ознаки
- •33. Закономірності та розвиток номінальної групи у високорозвинену
- •34. Етапи розвитку дитячої групи у авторській праці педагогічної діяльності. А. Макаренко
- •35. Актив як орган управління групою, їх функції і умови ефективної діяльності. Лідери у дитячих та юнацьких групах.
- •36. Педагог як професія. Функції педагогічної діяльності. Поняття і складові педагогічної майстерності.
- •37. Поняття педагогічного спілкування, його функції. Структура і параметри педагогічного спілкування.
- •38. Рівні, бар’єри та стилі у педагогічному спілкуванні
- •39. Типологія конфліктів.
- •40. Способи розв’язання конфліктних ситуацій у педагогічній діяльності
- •41. Загальне поняття дидактики як теорії освіти і навчання.
- •42. Понятійний апарат сучасної дидактики. Зміна поглядів на процес учіння.
- •43. Історія становлення основних рис сучасної дидактики
- •46. Зміст освіти в сучасній школі, його компоненти.
- •48. Навчальні підручники і посібники, вимоги до них.
- •49. Сучасні погляди на сутність процесу навчання.
- •50. Поняття про процес навчання як діяльнісний, його компоненти.
- •51. Види учіння. Мотив і мотивація учіння.
- •52. Поняття про процес навчання як пізнавальний, його структура.
- •53. Процес навчання як специфічна форма пізнання. Функції процесу навчання.
- •54. Етапи формування уявлень, методика формування наукових понять.
- •55. Поняття про закономірності, принципи і правила навчання.
- •60. Поняття методів навчання як способів взаємодії вчителя та учня у процесі навчання. Функції та обумовленість методів навчання.
- •61. Проблема класифікації методів навчання у педагогічній науці. Зовнішня і внутрішня сторона методу.
- •62. Класифікація методів навчання за: джерелом передачі і сприйняття навчального матеріалу:
- •63. Класифікація методів навчання на основі:
- •65. Історія розвитку форм організації навчання. Сучасні тенденції.
- •66. Форми організації навчання в сучасній середній школі. Урок як основна форма організації навчання.
- •67. Класифікація типів уроків. Структура типів уроку класифікованих за критерієм основної дидактичної системи.
- •68. Поняття діагностики і контролю як засобу регулювання навчально виховного процесу. Функції та основні вимоги до контролю. Види контролю, форми і методи контролю.
- •69. Оцінка і облік успішності учнів. Критерії і системи оцінювання. Дванадцятибальна система оцінювання. Критерії оцінювання у шкільному курсі історії.
15. Опірність вихованню, основні причини, моделі та способи запобігання їх проявам. Загальні наслідки, що супроводжують непродуктивний педагогічний процес
Опірність виховання – явище протидії вчителя, яке виражається у неприйнятті, ігноруванні, протистоянні виховним вимогам або виховній системі чи певній людині у цілому. Наслідки: - ранній прояв нервово-психічних захворювань; - специфічно психічні якості; - девіантна і деліквентна (злочинна) поведінка; - комплекс неповноцінності; - фазичне спілкування; - деморалізація. Форми опірності: 1)за характером вираження: невербальні, емоційно-вольові, поведінкові.2)за кількістю учасників: внутрішня опірність, індивідуальна опірність, духова опірність. Моделі опору: 1)безпорадність, коли збоку відчувається тиск дорослого; 2)Захисна маскувальна реакція від агресивних до переляканих масок; 3)Стабільне порушення взаємин; 4)стабільне ігнорування прослуханого; 5)реакція протесту. Основна причина опірності – суперечність між активно природою людини і нормативними впливами на неї.
16. Закономірності виховного процесу. Принципи виховання та умови, що забезпечують їх реалізацію
Закономірності виховання – стійкі, повторювальні, об’єктивно-існуючі зв’язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості. Закономірності особливо важливі у процесі виховання: 1.Органічний зв’язок виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. 2.Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Найголовнішим чинником є людський. 3.Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів. 4.Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. 5.Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність – головний фактор єдності, свідомості і поведінки. Принципи виховання – керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації, методів. Процес виховання ґрунтується на принципах: 1.Цілеспрямованість виховання. Початком будь-якої діяльності є визначення мети. Визначивши мету педагог вчасно зможе побачити недоліки у вихованні, скоригувати виховний процес.2.Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. 3.Повага до особистості дитини, поєднана із розумовою вимогливістю до неї. 4.Опора на позитивне в людині. Опора вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів.5.Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.6.Систематичність і послідовність виховання. Система педагогічних впливів, яка забезпечує формування в кожного учня світогляду, переконань, ідеалів, інтересів, морально-вольових рис, цілісної особистості.7.Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї та громадськості. 8.Єдність свідомості і поведінки. Поведінка людини–це її свідомість у дії.9.Народність. Єдність загальнолюдського і національного.10.Демократизація. Усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності.11.Етнізація. Наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянин.
Принципи виховання – це керівні положення, які відображають закономірності процесу виховання, основні вимоги до його організації.1.Цілеспрямованість виховання. Уміння вчителя ставити цілі: колективні, індивідуальні, близькі, далекі. Мета, поставлена вихователем буде успішно реалізована, коли сприйметься учнями. 2.Єдність загальнолюдського і національного, народність у вихованні, етнізація виховання: Формування громадських і соціальних якостей особистості; (національна свідомість, любов до землі, народу, мови), загальнолюдських гуманістичних цінностей (ідеали добра, краси, совісті), оволодіння національною спадщиною, надбаннями світової культури. 3.Гуманізація виховання: побудова взаємовідносин вихователя і вихованців, позитивної орієнтації у взаємодії з вихованцями. 4.Демократизація: сприймати особистість вихованця як вищу соціальну цінність, поважати його права на розвиток здібностей. 5.Природовідповідність, диференціація, індивідуалізація: посилення уваги до кожної дитини, до вивчення її природної особистості, інтересів, нахилів. 6.Особистісно-зорієнтований підхід: Уміння діагностувати рівень сформованості різних якостей особистості, корекція відхилень у вихованні. 7.Культуровідповідність: органічний зв’язок виховання з історією народу, його культурними і побутовими традиціями, мистецтвом. 8. Зв’язок виховання з життям, діяльністю. Включати дітей у різноманітну діяльність: навчально-пізнавальну, трудову, художньо-естетичну, фізично-оздоровчу. 9.Свідомість і активність учнів в процесі виховання, поєднання пед. керівництва з ініціативою й активністю школярів: створювати умови для самореалізації та самоствердження школярів. Мудре керівництво з достатньою долею свободи і самодіяльності. 10.Виховання в колективі: створення здорового згуртованого колективу і умілого використання його впливу для різнобічного розвитку учнів. 11.Інтегративність - єдність і узгодженість пед. зусиль школи, сім’ї та громадськості: вироблення єдиного підходу до виховання на основі взаємодії усіх виховних систем. 12.Безперервність, послідовність, систематичність, варіативність форм і методів виховання. Виховання триває протягом усього життя. Вимагає від вихователів постійної творчості у виховальних засобів.