- •1. Педагогіка як наука, її предмет, об’єкт і сучасні напрямки розвитку. Місце в системі наук
- •3. Аналіз основних педагогічних категорій
- •4. Рівні та методи науково-педагогічних досліджень
- •5. Філософські основи педагогічного процесу. Цінності консерватизму та цінності розвитку у педагогічному процесі. Ідеологія виховання
- •6. Особливості використання понять «особа», «індивід», «особистість», «індивідуальність» у педагогіці
- •7. Закономірності розвитку особистості.
- •8. Фактори розвитку особистості
- •9. Поняття віку, теорії вікового розвитку особистості. Сенситивні періоди та психічні новоутворення у процесі розвитку особистості
- •10. Сучасні підходи до аналізу процесу розвитку особистості: описовий, психоаналітичний
- •11. Охарактеризуйте понятійний ряд «виховний ідеал – мета виховання – завдання виховання»
- •12. «Виховний ідеал» г. Ващенка
- •13. Зміст, мета і завдання виховання у нормативних документах та концептуальних проектах (національна доктрина розвитку освіти)
- •14. Психологічний зміст виховання – система відношень особистості. Традиційні напрями розгляду змісту виховання
- •15. Опірність вихованню, основні причини, моделі та способи запобігання їх проявам. Загальні наслідки, що супроводжують непродуктивний педагогічний процес
- •16. Закономірності виховного процесу. Принципи виховання та умови, що забезпечують їх реалізацію
- •17. Сучасні підходи до розгляду структури процесу виховання.
- •18. Психічні механізми процесу виховання – соціалізації, індивідуалізації, персоналізації
- •20. Моделювання поведінки. Програми внутрішнього і зовнішнього підкріплення
- •21. Когнітивна технологія виховання – особливості та акценти
- •22. Поняття зон розвитку і допомагаючи взаємин у організації виховання
- •24 І 25. Поняття методів виховання як способів взаємодії вихователя і вихованця. Класифікація методів виховання
- •26. Методи самоконтролю та самооцінки рівня вихованості. Поняття про два рівні вихованості психічної якості
- •28. Поняття і класифікація форми організації виховання.
- •29. Виховуюче середовище групи. Потенціал дитини у групі – «я», «Ми», «Інакший»
- •30. Інтеграція дитини у соціальний простір групи. Рівні взаємодії дитини із групою.
- •31. Педагогічні аспекти поняття малої групи, її основні ознаки
- •33. Закономірності та розвиток номінальної групи у високорозвинену
- •34. Етапи розвитку дитячої групи у авторській праці педагогічної діяльності. А. Макаренко
- •35. Актив як орган управління групою, їх функції і умови ефективної діяльності. Лідери у дитячих та юнацьких групах.
- •36. Педагог як професія. Функції педагогічної діяльності. Поняття і складові педагогічної майстерності.
- •37. Поняття педагогічного спілкування, його функції. Структура і параметри педагогічного спілкування.
- •38. Рівні, бар’єри та стилі у педагогічному спілкуванні
- •39. Типологія конфліктів.
- •40. Способи розв’язання конфліктних ситуацій у педагогічній діяльності
- •41. Загальне поняття дидактики як теорії освіти і навчання.
- •42. Понятійний апарат сучасної дидактики. Зміна поглядів на процес учіння.
- •43. Історія становлення основних рис сучасної дидактики
- •46. Зміст освіти в сучасній школі, його компоненти.
- •48. Навчальні підручники і посібники, вимоги до них.
- •49. Сучасні погляди на сутність процесу навчання.
- •50. Поняття про процес навчання як діяльнісний, його компоненти.
- •51. Види учіння. Мотив і мотивація учіння.
- •52. Поняття про процес навчання як пізнавальний, його структура.
- •53. Процес навчання як специфічна форма пізнання. Функції процесу навчання.
- •54. Етапи формування уявлень, методика формування наукових понять.
- •55. Поняття про закономірності, принципи і правила навчання.
- •60. Поняття методів навчання як способів взаємодії вчителя та учня у процесі навчання. Функції та обумовленість методів навчання.
- •61. Проблема класифікації методів навчання у педагогічній науці. Зовнішня і внутрішня сторона методу.
- •62. Класифікація методів навчання за: джерелом передачі і сприйняття навчального матеріалу:
- •63. Класифікація методів навчання на основі:
- •65. Історія розвитку форм організації навчання. Сучасні тенденції.
- •66. Форми організації навчання в сучасній середній школі. Урок як основна форма організації навчання.
- •67. Класифікація типів уроків. Структура типів уроку класифікованих за критерієм основної дидактичної системи.
- •68. Поняття діагностики і контролю як засобу регулювання навчально виховного процесу. Функції та основні вимоги до контролю. Види контролю, форми і методи контролю.
- •69. Оцінка і облік успішності учнів. Критерії і системи оцінювання. Дванадцятибальна система оцінювання. Критерії оцінювання у шкільному курсі історії.
11. Охарактеризуйте понятійний ряд «виховний ідеал – мета виховання – завдання виховання»
Ідеал виховання – філософсько-педагогіча категорія, суб’єктивно обумовлена рівнями розвитку суспільства; об’єктивно обумовлена рівнем розвитку філософії та психо-педагогічних наук. Розвивається виховний ідеал як сукупність загально логічних елементів. Виховний ідеал був сформований у епоху античності. Мета виховання – це кінцеві уявлення суб’єктів виховуючої взаємодії про результати, що очікуються на завершенні процесу виховання. Завдання виховання: громадське виховання, інтелектуальний розвиток, моральне, естетичне, правове, екологічне, фізичне, трудове, статеве, економічне виховання.
12. «Виховний ідеал» г. Ващенка
В основі ідеалу національного виховання – загальнолюдські та національні цінності, що є духовним надбанням народу. До загальнолюдських цінностей належать моральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любов та краси. Ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися.
13. Зміст, мета і завдання виховання у нормативних документах та концептуальних проектах (національна доктрина розвитку освіти)
Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; постійне підвищення якості освіти. Держава повинна забезпечувати: виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу; підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку; стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя; розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму; етичне, естетичне виховання; екологічну, правову, економічну освіту; наступність і безперервність освіти; інноваційний характер навчально-виховної діяльності; різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання.
14. Психологічний зміст виховання – система відношень особистості. Традиційні напрями розгляду змісту виховання
Зміст виховання як система відношень людини до себе, до інших людей, до діяльності (роботи яку виконуємо) Відношення: стійко негативне до себе – автоматично негативне забарвлює усі ніші відношення; ситуативне-негативне – відношення, яке визначається у цілому незадоволеної людини, це відношення не менш негативне ніж попереднє але: 1. може активізуватися у будь якої людини у кризовий період; 2. Може легко долатися вмілими діями вихователів чи батьків; 3. Легко використовується різного роду маніпуляторами. Ситуативно – позитивне відношення і стійко позитивне відношення. Істотна відмінність у ставленні людини до себе стіко-позитивне чи стуативно-позитивне полягає у тому, що в другому випадку людина більше любить себе успішну, схвалювану оточенням. Напрями виховання: моральне; розумове, естетичне, фізичне, трудове. Система відношень особистості: - відношення мають бути сформовані позитивно, емоційно підкріпленими; - відношення має бути осмисленим, перекладене на внутрішню мову; - відношення має розвиватися у дії, приживатися у нових ситуаціях і видозмінюватися.