Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
_Патопсихология ответы на экзамен.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
540.16 Кб
Скачать

35. Психологічні механізми порушень пам'яті

У больных неврозами и при реактивных психозах жалобы на снижение памяти часто не подтверждаются экспериментально-психологическим исследованием. При этих заболеваниях в их механизмах ведущая роль принадлежит личностно-мотивационным и эмоциональным расстройствам. Поэтому испытуемый может "работать" под определенное "органическое" заболевание. Однако ошибки могут быть в простых вариантах заданий и отсутствовать в сложных. Снижение памяти и внимания у больных с неврозами часто отражает внутреннюю тревогу и беспокойство. Отмечаются психогенные амнезии, которые следуют за психотравмой.

  1. Співвідношення порушень пам'яті та уваги.

Пам'ять є результатом функціонування головного мозку, але й залежить від стану всього організму. Знання функцій пам'яті необхідні на всіх етапах обстеження хворого: збирання та порівняння суб'єктивних даних анамнезу, витягів з історії хвороби, характеристики, динамічних досліджень тощо. Важливим є і те, що численні хвороби перш за все проявляються порушенням пам'яті. Пам'ять тісно пов'язана з іншими психічними процесами. Увага забезпечує пізнавальний процес, тому що концентрація психічної діяльності на певному об’єкті забезпечує більш глибоке розуміння суті явища, предмету. Від стану уваги залежать діяльність людини, його орієнтація, адаптація в оточуючому середовищі. Тому вивчення процесів пам’яті та уваги у хворих є важливим для психолога.

При певних психічних станах, а також при психічних захворюваннях пам'ять може порушуватись у вигляді гіпермнезії - загострення (підсилення) пам'яті , гіпомнезія - послаблення пам’яті – може бути як постійною, так і минущою. Типовою є гіпомнезія для багатьох осіб похилого та старечого віку, у яких вона переважно пов’язана із старінням і атеросклерозом судин головного мозку. Амнезія – випадіння з пам'яті певних відрізків часу.

У клінічній практиці медичні працівники частіше за інші розлади уваги спостерігаються підвищені відволікання. Хворим важко зосереджуватися на одному об'єкті або діяльності. Увага їхня нестійка, сторонні подразники, у тому числі й малоцікаві, можуть порушувати зосередженість уваги і діяльність хворого. Відволікання хворих буває настільки сильне, що вони не можуть зосередитися на запитаннях лікаря, постійно переключаються з однієї думки на іншу.

Відволікання уваги спостерігається при підвищеній втомлюваності, загальній слабості людини, зумовленій виснаженням нервової системи, тривалим і інтенсивним емоційним напруженням, надмірною розумовою працею. Воно може з'явитися після інфекцій, інтоксикацій, при травмах, пухлинах, склерозі судин головного мозку. Хворі з підвищеним відволіканням не можуть утримувати в свідомості одночасно більше одного, навіть добре їм знайомого предмета.

На рівні клінічних проявів в дитячій практиці виділяється синдром дефіциту уваги.

В повсякденній клінічній практиці оцінити стан уваги пацієнта можна під час бесіди і обстеження за його зосередженістю або відволіканням на випадкові подразники, здатністю утримуватися на одній темі розмови і переключатися на іншу, точності виконання інструкцій та відповідей на запитання на початку та в кінці обстеження. До експериментально-психологічних методик дослідження уваги відносяться: оцінка уваги за таблицями Шульте, коректурна проба, рахунок по Крепеліну, методика Мюнстерберга.