Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
_Терапия Ответы.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
609.79 Кб
Скачать

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ «ОСНОВИ ПСИХОТЕРПАІЇ» (2009-2010)

  1. Психотерапія як професійна діяльність.

  2. Цілві і завдання психотерапії. Порівняльний аналіз психотерапії і індивідуального консультування

  3. Види психотерапії. Медична та психологічна моделі психотерапії. Індивідуальна та групова психотерапія. Сімейна та дитяча психотерапія.

  4. Особистість психотерапевта.

  5. Етичні та юридичні аспекти психотерапевтичної діяльності. Навчання психотерапії.

  6. Сучасний простір терапевтичного досвіду: психоаналітичний, біхевіорально-когнітивний, екзистенційно-гуманістичний.

  7. Розуміння тривоги в класичному психоаналізі. Генезис неврозу у психоаналітичному розумінні. Концепції психопатології в класичному психоаналізі: істеричний невроз, обсесивно-компульсивний невроз, фобії, астенічний невроз.

  8. Організація класичного психоаналітичного процесу. (Первинне інтерв»ю. Контракт. Поняття про психоаналітичний сеттінг. Стратегія абстиненції).

  9. Психоаналіз і психоаналітична психотерапія. Вимоги до психоаналітичного пацієнта. Складні для психоаналітичної роботи пацієнти.

  10. Основні елементи процесу психоаналізу: вільні асоціації, аналіз сновидінь, перенос, контр перенос. Супротив.

  11. Основні психоаналітичні технічні процедури: прояснення, конфронтація, інтерпретація, проробка трансфера і супротиву.

  12. Сучасні модифікації психоаналітичної психотерапії: від психоаналітичної терапії до глибинноорієнтованої психотерапії.

  13. Індивідуальная психотерапія за А.Адлером.

  14. Механізми та техніки індивідуальної психотерапії за А.Адлером.

  15. Аналітична психотерапія К.Юнга. Процес аналітичної психотерапії.

  16. Основні методи аналітичної психотерапії: вільні асоціації, ампліфікація, аналіз сновидінь, активна уява.

  17. Символдрама. Техніки та методи символдрами.

  18. Методологічні та теоретичні основи поведінкової психотерапії. Концепції психопатології.

  19. Основні техніки поведінкової психотерапії.

  20. Розвиток когнітивної психотерапії. Механізми когнітивної психотерапії.

  21. Характеристика раціонально-емотивної психотерапії А.Елліса: припущення щодо природи людини, ірраціональні ідеї. Схема АВС

  22. РЕТ А.Елліса. Поняття раціональних і ірраціональних установок. Наслідки ірраціональних переконань.

  23. Погляди А.Елліса на психологічне здоров»я. Поняття здорових і нездорових емоцій.

  24. Теорія когнітивної психотерапії А.Бека психотерапії. Аберрація мислення, поняття неадаптавних думок.

  25. Етапи когнітивної психотерапії: 1)ідентифікація і усвідомлення неадаптивних думок, 2)відокремлення, 3)зміна правил регуляції (перевірка істинності) 4) заміна неадаптивних думок на адаптивні

  26. Сутність психопатологічних розладів (депресія, тривожні розлади, фобії, суіцідальна поведінка). Показання до когнітивної психотерапії.

  27. Техніки когнітивної психотерапії А.Бека.

  28. Загальні принципи когнітивно-поведінкової психотерапії (Карвасарский стр.194, Гуліна)

  29. Основні теоретичні положення терапії реальністю Глассера. Генез неадаптивної поведінки.

  30. Практика психотерапії реальністю.

  31. Уявлення про нейролінгвістичне програмування. Області застосування НЛП. Процеси моделювання: узагальнення, виключення і викривлення.Основні положення нейролінгвістичного програмування

  32. Поняття метамоделі і її роль у психотерапії

  33. Мова модальностей інформації. Процес калібровки.

  34. Загальні уявлення про НЛП-техніки в процесуальному контексті: рапорт, ідентифікація проблемного стану, ідентифікація ресурсу, інтеграція «проблема-ресурс».

  35. Клієнт-центрована психотерапія К.Роджерса. Теорія особистості та концепції психопатології. Повноцінно-функціонуюча особистість

  36. Теорія і процес клієнтцентрованої психотерапії.

  37. Проблема технік в клієнт центрованому підході. Умови ефективних терапевтичних стосунків: емпатія, прийняття, конгруентність.

  38. Загальні екзистенцій ні положення на яких базується екзистенціна психотерапія.

  39. Філософські джерела екзистенційної парадигми у психотерапії.

  40. Теоретичне підґрунтя логотерапії В.Франкла. Генезис неврозу у логотерапії.

  41. Методи і техніки логотерапії.

  42. Екзистенційна психотерапія І.Ялома. Сутність екзистенційної психодинаміки: конфронтація індивідуума з даностями існування Поняття базових екзистенцій них конфліктів (смерть, свобода, ізоляція, відсутність сенсу життя)

  43. Проблема смерті і свободи та механізми захисту від них.

  44. Проблема ізоляції і сенсу життя та механізми захисту від них.

  45. Ключові процеси терапевтичних змін в екзистенційній психотерапії (воля, прийняття відповідальності, ставлення до терапевта і включеність у життя)

  46. Техніки психотерапевтичної роботи з усвідомлення смерті в екзистенційній психотерапії.

  47. Робота з відповідальністю і свободою у психотерапії І.Ялома.

  48. Техніки роботи з ізоляцією та відсутністю сенсу життя за І.Яломом.

  49. Гештальттерапія Ф.Перлза. Основні теоретичні постулати.

  50. Генезис неврозу згідно положенням гештальттерапії. Поняття невротичних механізмів.

  51. Мета, механізми та техніки гештальт-терапії.

  52. Теоретичне підґрунтя біоенергетичного аналізу.

  53. Техніки біоенергетичного аналізу.

  54. Психодрама. Теорія психотерапії. Генезис неврозу.

  55. Учасники психодрами. Основні елементи: протагоніст, режисер (фасілітатор), допоміжне “Я”, глядачі, сцена.

  56. Основні фази психодрами: розігрівання, власне драматична дія, обговорення.

  57. Основні психодраматичні техніки.

  58. Поняття системної сімейної психотерапії. Закони функціонування сімейних систем.

  59. Властивості сімейної системи: особливості взаємостосунків членів сім»ї, сімейні міфи, сімейні кордони, історія сім»ї.

  60. Методологічні принципи системної психотерапії: циркулярність, нейтральність, гіпотетичність.

  61. Техніки роботи із сім»єю в системній сімейній психотерапії.

  62. Особливості дитячої психотерапії.

  63. Поняття про групову модель психотерапії. Види груп.

  64. Специфіка (сутність) групової психотерапії.

  65. Чинники впливу групової психотерапії.

  66. Групова психотерапія. Фази розвитку групи.

  67. Особливості підготовчої фази групової психотерапії: показання для участі у груповій психотерапії і тренінгах психотерапевтичної спрямованості. Вимоги до ведучого групи.

  68. Фази розвитку групи. Стадія орієнтації і дослідження

  69. Характеристика перехідної стадії роботи групи – робота із супротивом.

  70. Характеристики робочої стадії функціонування групи - стадії згуртованості і продуктивності.

  71. Особливості завершальної стадії розвитку групи – об»єднання і завершеність.

  72. Трансактний аналіз. Характеристика ЕГО-станів: батько, дитина, дорослий; теорія комунікацій, психологічні ігри.

  73. Складові трансактного аналізу: аналіз структури особистості, аналіз трансакцій, аналіз психологічних ігор, аналіз індивідуального життєвого сценарію.

  74. Загальні терапевтичні чинники і механізми психотерапії (Бурлачук).

  75. Проблема інтеграції різних терапевтичних підходів та методів.

1. Проблема несвідомого у психології

Несвідоме — дія природжених інстинктивних потягів в психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності. В психології несвідоме звичайно протиставляється свідомому, однак у рамках психоаналізу несвідоме і свідоме розглядається як поняття різного рівня: не все, що не відноситься до несвідомого - усвідомлюється.

Кілька основних класів проявів несвідомого

Неусвідомлювані мотиви, істинний смисл яких не усвідомлюється в силу їхньої соціальної неприйнятності або протиріччя з іншими мотивами

поведінкові автоматизми і стереотипи, що діють у звичній ситуації, усвідомлення яких зайве в силу їх відпрацьованості

Підпорогове сприйняття, яке в силу великого обсягу інформації не усвідомлюється.

Історія

Загальна ідея про несвідомий, що сходить до вчення Платона про пізнання-спогад (анамнез), залишалася панівною аж до нового часу. Інший характер вона одержала після постановки Р. Декартом проблеми свідомості. Ідеї Декарта, що стверджував тотожність свідомого і психічного, послужили джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна, діяльність мозку.

Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Г. Лейбніцем ("Монадологія", 1720), що трактувала несвідоме як нижчу форму душевної діяльності, що лежить за порогом усвідомлених уявлень, що піднімаються, подібно острівцям, над океаном темних сприйняттів. Лейбніц вважав, що всі прояви свідомості виникають у несвідомому житті і що у активному стані поруч із найбільш яскраво виступаючими свідомими уявленнями існують схожі на сплячі чи притухлі уявлення – малі перцепції. Згідно Лейбніца, в розумі немає нічого, що вже не дрімало у вигляді уявлень у темній душі. Несвідомими бувають вроджені ідеї, набуті та витіснені зі свідомості ідеї, так звані малі переживання, які не усвідомлюються через свою малу значимість. Він намагався «восполнить пробел, когда сознание не подтверждает факта существования психики в субъекте».

Цікаво, що психіка, яка перейшла у несвідоме, для Лейбніца не є чимось “глибинним”, як пізніше у Фрейда, а просто продовжує своє існування у вигляді ослабленого свідомого чи «малого сприйняття». І ще більш рішуче: «Лейбніц, безперечно, правильно вказав, що свідомість та психіка не ідентичні і для заповнення простору між ними він ввів поняття «мале сприйняття».

Першу спробу строго матеріалістичного пояснення несвідомого здійснив Д. Гартлі (Англія), який пов'язував несвідоме з діяльністю нервової системи. Німецька класична філософія стосувалася в основному гносеологічного аспекту несвідомого. І. Кант пов'язує несвідоме із проблемою інтуїції, питанням про чуттєве пізнання (несвідомий апріорний синтез). Інший характер знайшло несвідоме у поетів-романтиків і теоретиків романтизму, що розвивали на противагу раціоналізму Просвітництва свого роду культ несвідомого, як глибинного джерела творчості.

На противагу принципам раціоналізму представники теорії романтизму, такі як Шопенгауер, Ніцше, Э.Гартман висунули свою концепцію несвідомого , розглядаючи його як волю в природі, джерело життя, стихійний життєвий початок, якому протистоїть безпорадна свідомість. Так, наприклад, Гартман стверджував , що «життя світу – не розумний , але цілеспрямований процес, у якому свідомість – лише знаряддя сліпої світової волі як рушійної сили розвитку» .Ірраціоналістичне вчення про несвідоме висунув Артур Шопенгауер, продовжувачем якого виступив Е. Гартман, який поставив несвідоме у ранг універсального принципу, основи буття й причини світового процесу.

В XIX столітті почалася лінія властиво психологічного вивчення несвідомого (німецькі вчені І. Ф. Гербарт, Г. Фехнер, В. Вундт, Т. Ліппс). Динамічну характеристику несвідомого вводить Гербарт (1824), відповідно до якого несумісні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому слабші витісняються зі свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи своїх динамічних властивостей.

Новий стимул у вивченні несвідомого дали роботи в області психопатології, де з метою терапії стали застосовувати специфічні методи впливу на несвідоме (спочатку - гіпноз). Дослідження, особливо французької психіатричної школи (ж. Шарко й ін.), дозволили розкрити відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, не усвідомлювану пацієнтом.

Несвідоме у вченні З. Фрейда

Експериментальна розробка поняття несвідомого була вперше проведена Зигмундом Фрейдом, який показав, що багато дій, реалізацію яких людина не усвідомлює, мають осмислений характер і можуть бути пояснені за рахунок дії потягів (переважно - сексуальних). Ним було розглянуто, як та або інша мотивація проявляється в сновидіннях, невротичних симптомах і творчості. Відомо, що головним регулятором людської поведінки служать потяги й бажання суб'єкта. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхня свідомість, і несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод психоаналізу.

Несвідоме у вченні К.Ґ. Юнга

Надалі поняття несвідомого було істотно розширене. Зокрема учень Фрейда Карл Густав Юнг у рамках створеної їм наукової дисципліни - аналітичної психології - увів термін "колективне несвідоме", і істотно змінив його значення в порівнянні з психоаналізом.

На думку Юнга, існує не тільки несвідоме суб'єкта, але й сімейне, родове, національне, расове й колективне несвідоме. Колективне несвідоме несе в собі інформацію психічного світу всього суспільства, у той час як індивідуальне - інформацію психічного світу конкретної людини. На відміну від психоаналізу, вчення Юнга розглядає несвідоме як сукупність статичних паттернів, зразків поводження, які є вродженими й лише мають потребу в актуалізації. Так само несвідоме поділяється на латентні, тимчасово неусвідомлювані й подавлені, витиснуті за межі свідомості процеси й стани психіки.

Несвідоме у вченні Ж. Лакана

Французький психоаналітик Жак Лакан запропонував гіпотезу, що «несвідоме структуровано як мова», саме тому психоаналіз - на відміну від психотерапії і психології - з його включенністю в світ значень, з його суб'єктивним становленням у мові. Однієї із психоаналітичних технік, розроблених Лаканом стала «клініка означаючого»: у самій основі суб'єкта лежить його зустріч зі словом, тому й можливий переклад, перезапис усередині психічного апарата, а talking cure може виступати діючим терапевтичним механізмом навіть у найважчих психічних випадках. Теза Лакана являє собою метафору: несвідоме подібне мові, працює за схожими правилами, але не вичерпується законами лінгвістики, тому й "клініка означаючого" є лише одним з можливих методів роботи з несвідомим, що розвивають у сучасних лакановських школах.

Несвідоме у дослідженнях радянських психологів

У радянській психології проблема несвідомого розроблялася переважно у зв'язку з теорією установки Д. Н. Узнадзе. Психофізіологічні аспекти несвідомого, що вивчалися І. М. Сеченовим і І. П. Павловим, досліджуваоися у зв'язку з аналізом сну й гіпнотичних станів, коркових і підкіркових утворень, явищ автоматизму в трудовій і спортивній діяльності й т.д.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.