65. Емоційні порушення при розладах особистості.

Симптомы эмоционально-неустойчивого расстройства личности. У таких людей отмечается повышенная раздражительность, возбудимость в сочетании со взрывчатостью, злобностью, злопамятностью, мстительностью, вязкостью аффективных реакций. Свойственные им колебания настроения с преобладанием угрюмо-злобного фона сочетаются с бурными взрывами эмоций. При этом аффективные колебания, как и разряды эмоций, обычно связаны с внешними причинами, хотя эти поводы для раздражения и недовольства могут быть незначительными. Эти люди постоянно всем недовольны, ищут повода для придирок. Обычно таким личностям не хватает рассудительности для спокойной холодной оценки ситуации. Повседневные обыденные неприятности воспринимаются с оттенком несчастья, приводят их к эмоциональному напряжению, нередко по ничтожному поводу возникают вспышки гнева. Особенно заметна такая несдержанность при внутрисемейных конфликтах, когда ссора нередко завершается насильственными поступками от битья посуды до избиения членов семьи.

Выделяются два типа этого варианта расстройств личности — импульсивный и пограничный. Импульсивный тип соответствует возбудимой психопатии. Психопатии этого типа, свойственна необыкновенно сильная эмоциональная возбудимость. Наряду со вспыльчивостью и раздражительностью им свойственны жестокость и угрюмость. Они злопамятны и неуживчивы. Сформировавшаяся психопатия возбудимого типа сопровождается приступами гнева, ярости, аффективными разрядами, иногда с аффективно суженным сознанием и резким двигательным возбуждением. Пограничную личность отличают повышенная впечатлительность, аффективная лабильность, живость воображения, подвижность когнитивных процессов, постоянная «включенность» в события, относящиеся к сфере актуальных интересов или увлечений, крайняя чувствительность к препятствиям на пути к самореализации, функционированию на максимуме возможностей. Обостренно воспринимаются и затруднения в сфере интерперсональных отношений, особенно ситуация фрустрации. Реакции таких субъектов даже на тривиальные события могут приобретать гиперболизированный, демонстративный характер. Они слишком часто испытывают те чувства, которые обычно обнаруживаются лишь в ситуации стресса.

67. Методи дослідження самооцінки.

Самооценка – составляющая «Я-концепции», связанная с отношением к себе,принятие себя. Оценка личностью самой себя, своих возможностей, качеств и места среди других людей.

Заниженная самооценка отрицательно влияет не только на психоэмоциональное состояние, предрасполагая к развитию психогенных болезней, но и на профессиональные успехи и межличностные отношения. Для повышения уровня собственного достоинства рекомендуется множество приёмов. Значительное место среди них занимают приёмы самопоощрения и ряд этико-психотерапевтических приёмов, применяемых для профилактики формирования заниженной самооценки. Приёмы, повышающие самооценку. Психотерапевты зачастую рекомендуют лицам, склонным к заниженной самооценке своих реальных возможностей (чаще всего из-за дефензивных черт характера), включать в формулы самовнушения слова, стимулирующие проявление активности, уверенности — «несмотря», «вопреки», «наперекор», «зато» и др. Рекомендуется, например, применять мотивационные формулы самовнушения следующего содержания: «Вопреки пессимистическим прогнозам из-за ожидаемых трудностей, я достигну цели»,

69. Порушення поведінки які спостерігаються при розладах особистості.

Розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих включають клінічно значущі стани чи поведінкові типи, які мають тенденцію до стійкості та є вираженням характеристик властивого індивідууму сти­лю життя і способу ставлення як до себе, так і до інших. Деякі з цих станів і типів поведінки з'являються рано у процесі індивідуального розвитку як результат впливу конституціональних факторів соціаль­ного досвіду, у той час як інші розлади зрілої особистості й поведінки здобуваються пізніше як наслідок перенесених психічних захворю­вань (шизофренії, епілепсії, органічного ураження головного мозку, хронічного алкоголізму, наркоманії тощо).

Розлади зрілої особистості й поведінки охоплюють глибоко уко­рінені моделі поведінки, що виявляються постійними і стійкими від­повідними реакціями на широкий діапазон міжособистісних і соціаль­них ситуацій. Вони становлять або надмірні, або істотні відхилення від звичайного способу життя пересічного індивідуума з властивими йому в цій культурі особливостями сприйняття, мислення, відчуття і особливо формами міжособистісних відносин.

Особистісні розлади з'являються в дитинстві чи підлітковому віці і зберігаються в період зрілості. Тому діагноз особистісного розладу навряд чи адекватно ставити до досягнення особою 17 років.

Зміни особистості, на відміну від розладів зрілої особистості й по­ведінки, здобуваються переважно в дорослому житті внаслідок важ­ких або тривалих стресових станів, екстремальних подій, глибоких психічних розладів і захворювань або травм головного мозку.

70.Визначення особистості.

 Особистість можна охарактеризувати як особливий вимір психології людини, як особливий простір життя, на якому індивід заявляє про себе як про суб'єкт власної діяльності. Отже, суб'єктом не народжуються. Індивід стає суб'єктом своєї діяльності, а в ширшому плані – життя, протягом життєвого шляху, в процесі свого сходження до особистості . Розвиваючись, особистість приймає певну форму – певний спосіб організації, структуру, котрий може як сприяти гармонійному розвитку, так і гальмувати його .  Основу особистості складає її структура, тобто відносно стійкий зв'язок і взаємодія усіх сторін особистості як цілісного утворення.  У сучасній психології є кілька точок зору на структуру особистості: 1. Структура особистості за С.Л. Рубінштейном включає три підструктури: - спрямованість – проявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, у світогляді; - знання, уміння, навички – набуваються у процесі життя і пізнавальної діяльності; - індивідуально-типологічні особливості – проявляються у темпераменті, характері, здібностях. 2. Структура особистості за К.К.Платоновим включає чотири підструктури: - підструктура спрямованості – об'єднує відношення і моральні риси особистості ; - підструктура форм відображення – індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються в процесі соціального життя; - підструктура соціального досвіду – включає знання, навички, уміння і звички, набуті в особистому досвіді, шляхом навчання; - підструктура біологічно обумовлена – типологічні властивості особистості, статеві і вікові особливості, її патологічні зміни, які значною мірою залежать від фізіологічнчих і морфологічних особливостей мозку. 3. Структура особистості за К.К.Ковальовим включає чотири підструктури: - спрямованості – визначає відношення людини до дійсності, включає різні властивості, систему взаємодіючих потреб та інтересів, ідейних і практичних установок. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості ; - можливості – включають систему здібностей, яка забезпечує успішне здійснення діяльності. Різні здібності взаємопов'язані і взаємодіють одні з одними; - характер – визначає стиль поведінки особистості у соціальному середовищі. У ньому проявляється зміст і форма духовного життя людини. У системі характера виділяються моральні і вольові якості; - система вправ – забезпечує саморегуляцію, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, життя і діяльності. 4. Структура особистості за З.Фройдом: - «Его» - виконує функції захисту від тиску соціального середовища. Напівнесвідоме «Его» опирається свідомому «Супер-его»; - «Супер-его» - керується принципом дотримання соціальних норм. - «Ід» - керується прагненням до насолоди. Принцип Его – реальність, а спосіб його функціонування – вироблення захисних механізмів у стані тривоги. Фройд стверджував, що у залежності від виховання вже на перших стадіях дитинства виробляються способи захисту «Его», які перетворюються на риси характеру особистості дорослого.   «Особистість – це суб'єкт і об'єкт суспільних відносин» (А.Г.Ковальов).  «Особистість – суб'єкт діяльності» (О.Н.Леонтьєв).  «Особистість – дієздатний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому» (К.К.Платонов).  «Особистість – сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються зовнішні впливи» (С.Л.Рубінштейн).

71. Характеристика оглушення

Оглушение – выраженная его степень граничит с сопором (полное выключение

сознания с сохранением безусловных рефлексов), однако больного удается

«растормошить» и он приходит на короткое время в сознание. При отсутствии

сильных стимулов извне (энергичные окрики, встряхивание) больной снова

погружается в спячку. После выздоровления при тяжелом оглушении амнезия на

период нарушения сознания почти полная. При средней степени оглушенности

(сомоноленция) сонливость менее глубока; больной сам не говорит, но на

вопросы отвечает, хотя и со значительной задержкой; нарушено осмысление

окружающего, а при выздоровлении наблюдается частичная амнезия. При более

легком оглушении (обнубиляции) происходит колеблющееся по интенсивности

легкое затемнение сознания с затруднением осмысливания ситуации, понимания

смысла происходящего и чужой речи, больной сонлив, медленно и мало говорит.

72. Характерні ознаки онейроїду.

Онейроид – характеризуется преобладанием у больных наплывов фантастических

зрительных псевдогаллюцинаторных переживаний, напоминающих сновидения или

грезы. Больные полностью дезориентированы и погружены в свой внутренний мир

или сохраняют двойственность ориентировки. Воспоминания о пережитом

сохраняются частичные, причем больные обычно забывают реальные события, но

помнят болезненные фантастические переживания. Чаще наблюдается при тяжелых

инфекциях и шизофрении.

73.Характерні ознаки деліріозного стану свідомості.

Делирий – характеризуется преобладанием у больных наплывов ярких

сценоподобных истинных зрительных галлюцинаций. Делириозное помрачение

сознания обычно усиливается к вечеру и ночью, а днем могут наступать

периоды относительного прояснения сознания. Поведение больного зависимо от

содержания психопатологической продукции. Воспоминания на период делерия

после выздоровления сохраняются частичные. Типичный пример – алкогольная

«белая горячка».

74. Затьмарення, види затьмарень.

Качественные нарушения сознания обусловлены расстройством (дезинтеграцией)

сознания и его «заполнением изнутри» патологическим содержанием

(психопатологической продукцией, чаще галлюцинаторной и бредовой) в силу

чего нарушается ориентировка в конкретно-предметной среде, изменяется

поведение, а после выздоровления отсутствуют или отрывочны воспоминания о

периоде помрачнения сознания. Дезинтеграция сознания – это корковое

нарушение связей, т.е. более сложное растройство, чем простое выключение

сознания. В этой группе чаще всего выделяют делирий, онейроид, аменцию и

сумеречные состояния сознания.

75. Психоаналітичні концепції розуміння несвідомого.

Историки психоанализа, будь то психоаналитики или иные психологи, указывают, что в течение длительного периода развития психоанализа Фрейд применял топографическую модель личностной организации. Согласно этой модели психологии личности, в психической жизни можно выделить три уровня:

сознание,

предсознательное

бессознательное.

Рассматривая их в единстве, Фрейд, как психолог и психотерапевт, использовал эту "психическую карту", чтобы показать степень сознаваемости таких психических явлений, как мысли, сны, фантазии и раскрыть суть таких феноменов, как невроз, депрессия, страх - результатов стресса или отклонений в развитии, требующих психологической помощи - профессиональной консультации психолога и психотерапии.

Уровень сознания состоит из ощущений и переживаний, которые вы сознаете в данный момент времени. Фрейд настаивал на том, что только незначительная часть психической жизни (мысли, восприятие, чувства, память) входит в сферу сознания. Что бы в данный момент времени ни переживалось в сознании человека, это следует рассматривать как результат процесса избирательной сортировки, в значительной степени регулируемого внешними сигналами. Более того, определенное содержание сознается лишь в течение короткого периода времени, а затем быстро погружается на уровень предсознательного или бессознательного по мере того, как внимание человека перемещается на другие сигналы.

Область предсознательного, иногда называемая "доступной памятью", включает в себя весь опыт, который не сознается в данный момент, но может легко вернуться в сознание или спонтанно, или в результате минимального усилия. С точки зрения Фрейда, предсознательное наводит мосты между осознаваемыми и неосознаваемыми областями психического.

Самая глубокая и значимая область человеческого разума – это бессознательное. Бессознательное представляет собой хранилище примитивных инстинктивных побуждений плюс эмоции и воспоминания, которые настолько угрожают сознанию, что были подавлены или вытеснены в область бессознательного. Примерами того, что может быть обнаружено в бессознательном, служат забытые травмы детства (хронический стресс, сильный иррациональный страх, невроз, депрессия), скрытые враждебные чувства к родителю и подавленные половые желания, которых вы не сознаете.

Бессознательное следует рассматривать не как гипотетическую абстракцию, а скорее, как реальность, которую можно продемонстрировать и проверить. Неосознанные переживания, в отличие от предсознательных, полностью недоступны для осознания, но они в значительной степени определяют действия людей.