12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.

Мовнокомунікативна компетенція – це система мовних знань, що забезпечує людині можливість діяти, застосовуючи специфічні мовні засоби в конкретній ситуації спілкування, тобто це сукупність знань про спілкування в різних умовах з різними комунікантами.

Вужче мовнокомунікативну компетенцію визначають і як здатність вирішувати мовними засобами комунікативні питання в конкретних формах і ситуаціях професійного спілкування.

Професійна мовнокомунікативна компетенція, та і загалом мовна компетенція, передбачає існування комунікативного кодексу – системи правил спілкування, які регулюють поведінку мовців і ґрунтуються на певних принципах спілкування.

Запам’ятайте і будьте готові використовувати такі принципи спілкування:

А) висловлювання повинно мати не менше й не більше інформації ніж потрібно;

Б) не говоріть того, що не вважаєте правильним;

В) не відхиляйтеся від теми, говоріть по суті;

Г) висловлюйтеся чітко, будьте лаконічні;

Д) будьте ввічливими у спілкуванні, дотримуйтеся мовного етикету.

Мовний етикет виявляється у: 1) мовній тактовності: будьте обережні в поводженні зі співрозмовником у різних ситуаціях: начальник-підлеглий, колега-колега, друг-друг; 2) обережності : будьте великодушні, не обтяжуйте партнера розмовою; 3) схвальності: позитивно оцінюйте інших комунікантів; 4) скромності: відхиляйте компліменти на власну адресу. Підтримуйте позитивний або нейтральний самоімідж, бо його втрата – це втрата інтересу до співрозмовника як особистості; будьте неопозиційним у спілкуванні; йдіть на компроміси – будьте доброзичливими у спілкуванні.

13.Функціональні різновиди літературної мови. Їхні основні ознаки.

Сучасна укр літ мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності укр нації. Використання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид укр літ мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв”язку з тим, що укр літ мова має дві фрми – писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й усні.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. В українській літературній мові звичайно виділяють п'ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, стиль побутового мовлення, художній.

Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Стилі і жанри мовлення

ТАБЛИЦА!

14. Давня література й початки формування літературної мови.

Давня українська література – література українського народу ХІ-ХУІІІ ст. Тільки давній українській літературі властиві жанри: житія, літописи, повчання, слова, хожденія, трактати, послання, містерії, міраклі, мораліте, інтермедія та ін.

Переважна частина творів ХІ-ХУІІІ ст.. анонімна. Вони, як правило, побутували у рукописній формі. При переписуванні допускались зміни, скорочення, збільшення тексту. Тому відомо багато редакцій відомих творів („Києво-Печерський патерик”, „Повість минулих літ” та ін). Порівняно небагато письменників зазначували своє авторство: Іларіон Київський, Кирило Туровський, Серапіон Володимирський, Г.Смотрицький, М.Смотрицький, І.Вишенський, Л.Баранович, Д.Братковський, І.Величковський, К.Зіновієв, Ф.Пропокович, І.Некрасевич, Г.Сковорода.

І період – доба монументального стилю, що охоплює ХІ-ХІІ ст.. Традиційно у підручниках ця епоха називається періодом Київської Русі. Вона принесла українській літературі такі визначні пам’ятки, як „Повість минулих літ”, „Київський літопис”, „житія Бориса та Гліба, житія Феодосія Печерського”;

ІІ період – ХІІІ-сер.ХУ ст. Літературна творчість побутувала в жанрах, зафіксованих ще в попередню епоху, проте відбувалося їх олітературнення. Продовжує побутувати літописання (Галицько-Волинський, Західно-Руський), агіографія, ораторська проза. Це був час також рукописних збірників, які вбирали в себе пам’ятки Київської Русі-України, зберігаючи їх від знищення. Особливо був поширений на українських землях „Ізмарагд”, що вміщав понад 150 проповідей. Здійснювалися також нові переклади Євангельських текстів, укладалися нові „Чьтьї-Мінеї”;

ІІІ період – український ренесанс (сер.ХУ – к.ХУІ ст..). Впроваджується латино мовна та польсько мовна література, виходять перші друковані книжки. Представниками були Ю.Дрогобич, П.Русин, Г.Чуй, І.Туробінський Рутенець, С.Оріховський та ін. Їх творчість визначала культурну переорієнтацію України на Європу і сприяла її виходові з консервативної ізольованості. Більшість літературознавців відносять до цього періоду і деякі зразки полемічної прози;

ІУ період – українське бароко (кін.ХУІ – ХУІІІ ст.). У цей час спостерігається культурний спалах, який приніс в українську літературу багато нового, наприклад, шкільну драму, україномовні вірші, модифікуються традиційні жанри – ораторська проза та літописання. Невід’ємною сторінкою українського бароко була творчість Г.Сковороди.

Важливими факторами розвитку давньої української літератури були церква і релігія, бо інтенсивний розвиток нашого письменства пов’язують із прийняттям християнства.

Літературна мова - це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова - одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами - діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Укр. писемні пам’ятки засвідчують староукраїнську літературну мову і нову українську літературну мову. Староукр. мовою написано юрид., ділові документи, створено культову (релігійну) л-ру. Структуру староукр. літ. мови відбито в граматиках і словниках, у численних текстах літописної (див. Літописи), істор. л-ри, госп. порадниках, різножанрових худож. творах, у полем, л-рі, шкільних драмах тощо. Нова укр. літ. мова, починаючи з творів І. Котляревського, найповніше репрезентована художнім стилем, меншою мірою — публіцистичними, наук., епістолярними творами. Елементи староукр. літ. мови перейшли і в нову укр. літ. мову, яка сформувалася на середньонаддніпрянській діал. основі (див. Середньонаддніпрянський говір), але постійно вбирала в себе також виражальні засоби ін. укр. наріч.