61. Специфіка публічної діалогічної мови.

Усна публічна мова функціонує переважно у формі монологу, хоча наприкінці ХХ ст. активно розвиваються дискусійно-полемічні форми, починається становлення публічної діалогічної мови. У загальному вигляді діалог як форма мовленнєвої комунікації являє собою спілкування двох суб’єктів за посередництвом мови. Побудова такого публічного висловлювання базується на розв’язанні конкретних комунікативних завдань відповідно до мети мовлення і особливостей ситуації.

Серед діалогічних публічних виступів виділяють бесіду та диспут як основні види діалогічного спілкування. Бесіда є питально-відповідною формою роз’яснення важливих аспектів суспільної діяльності. Це загалом основна форма роботи агітатора, але вона також широко застосовується лекторами. Ця форма публічної діалогічної мови має на меті встановити контакт з аудиторією, глибше вивчити суспільну думку, знайти відповіді на найгостріші питання та розв’язати нагальні проблеми. Основними якостями бесіди є активність суб’єктів спілкування, розмовність, контактність. Диспут – це різновид публічного обговорення у формі боротьби думок між його учасниками. Найважливішою умовою диспуту, що призводить до його ефективного результату, є наявність різних точок зору з приводу обговорюваного питання та відсутність заздалегідь підготованих відповідей.

Основною особливістю публічної діалогічної мови є рівноправність щодо обміну інформацією та висловлювання своєї позиції. Певним чином діалогічне спілкування є взаємодією із ціллю повнішого розкриття особистих точок зору суб’єктів спілкування. Як і будь-якому виступу, публічній діалогічній мові притаманні полемічність, стислість, точність та чіткість формулювань, тільки тепер ці риси окреслюються у формі діалогічного висловлювання.

62 Змістова організація основної частини публічного виступу.

Насамперед доповідач повинен представитися аудиторії. Також він повинен знати тему засідання, склад аудиторії, хто ще виступатиме на зібранні і де й коли вібуватиметься конференція, тощо.

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки.

Перший крок у підготовці — накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити. Другий крок — добір допоміжної інформації. Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми.

Також потрібно підготувати написаний план доповіді на папері, що містить: вступ, основний текст та висновки.

Початок доповіді (вступ) є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази.

В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати, тощо. Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається.

У висновку підсумуйте все сказане. Висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з загального стилю викладу.