22. Г. Квітка-Основяненко – фундатор нової укр. Прози і нової мови

прозового твору

К-О – зачинатель нової укр. прози, культурно-громад діяч, перу якого

належать 80 творів. Його прозу хар-ть такі новаторські риси: прості і

цільні сюжети творів, деталізована оповідь, оригінальність авторського

стилю, що виявляється в оповіді від першої особи, виклад зрозумілою

мовою навіть складних філос понять, повчально-моралізаторський характер

прози, що базується на христ ідеях. К-О розвиває нові прозові жанри:

фейлетони, гумористичні оповідання («Купований розум», «Підбрехач»),

гумористичні сентиментальні повісті(«Маруся», «Щира любов»), сатиричний

родинний роман хроніка («Пан Халявський»). У К-О виявилась ознака

двомовності у написанні творів. Отже творчість К-О засвідчила оновлення

жанрово-стильової системи укр. прози, утвердження в ній ідеалів

вої системи укр. прози, утвердження в ній ідеалів

гуманності, моральності людини з народу.

Головним Квітка-Основ'яненко вважав орієнтованість на дійсність («писання з натури», адекватне життєвим явищам і людським типам), використання народнопоетичних мотивів, художніх принципів, жанрово-стильових засобів. Для художньої практики Квітки характерна ідеалізація в зображенні позитивних героїв (головним чином людей з народу) та тенденційність (аж до карикатурності) у змалюванні негативних персонажів (переважно з панівних верств), пильна увага до негативних явищ дійсності. Головним для Квітки-Основ'яненка були «стремление показать, отчего у нас зло», прагнення до реалістичної типізації (зокрема, залежність формування особистості від побутових обставин, виховання).

Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'яненка зазнавали еволюції в бік демократизації естетичного ідеалу, його народності.

Одним з перших в українській (і в російській) естетиці Квітка-Основ'яненко виступив з пропагандою «теми народу», в чому виявилась важлива тенденція часу. Квітка надає перевагу в літературі простій людині як найцікавішому об'єкту зображення. У ній він бачить «натуральність», природність життя й поведінки, почуттів, розуму, щиросердість, незіпсованість умовностями світського життя.

Принципово важливим було твердження письменника про те, що справжнім цінителем літератури є не «салон», а народна громада. Орієнтація Квітки на народне світобачення й принципи художнього відображення була одним із важливих факторів народності й національної самобутності його творчості.

Орієнтуючись на живу народну мову, освоюючи мовно-стилістичний арсенал попередньої літератури й фольклору, Квітка-Основ'яненко збагатив українську літературну мову, виробив свій індивідуальний художній стиль. Зокрема, мовленнєвий стиль його сентиментально-реалістичних повістей вирізняється переходом від казково-епічної виразності до пісенної багатобарвності й милозвучності семантико-інтонаційного ладу, до емоційної «нестриманості», семантичної експресивності мовлення персонажів у діалогах чи внутрішніх монологах. Особливо яскравим і улюбленим елементом вираження емоційного ставлення до зображуваного є використання письменником (за народнопісенною манерою) експресивності суфіксальних значень слів — великої кількості із суфіксами пестливості -оньк-, -еньк-, -очк-, -ечк-, -ісіньк-, -есеньк-. Одна з найхарактерніших рис художнього мовлення Квітки-Основ'яненка — насиченість словесної структури риторичними зворотами, які вносять специфічну експресивність в інтонаційно-синтаксичний лад обох груп його повістей та оповідань, надають тексту живих розмовних інтонацій, інтимності, створюють живий контакт із читачем (слухачем).