3.Українська літературна мова й мова професійного спрямування.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, побут людей.

Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон- досконалу літ. мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

Норма літ. Мови – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації, зафіксованих у граматиці, правописі. Найважливіші – орфоепічні: вони регулюють правила вимови звуків, звукосполучень. Акцентуаційні визначають узвичаєне наголошення слів. Лексичні встановлюють правила слововживання. Граматичні(морфологічні та синтаксичні) – правила вживання граматичних форм слів, узгодження, керування слів, утворення речень та словосполучень. Стилістичні визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мови. Орфографічні охоплюють правила написання слів та їх частин. Пунктуаційні регулюють вживання розділових знаків.

Укр.літ.мова обслуговує всі сфери сусп.. діяльності і функціонує у 2 формах: усна та письмова. Усна обслуговує безпосереднє спілкування людей, побут та виробничі потреби суспільства. Звукова мова, яка широко використовує позамовні засоби спілкування. Письмова – мова, зафіксована на письмі графічними знаками, обслуговує в осн. державнополітичну, наукову, господарську діяльності.

Специфіка:

Усна: первинна; монолог/діалог; живе спілкування, інтонація; розрахована на слухачів; часто не підготовлена; індивідуалізована; емоційно забарвлена.

Письмова: вторинна; монолог; графічно оформлена; попередньо продумана; добір мовних засобів; відповідність стилю; ґрунтовний виклад думки; текст.

4.Специфіка мови професійного спілкування.

Мову професійного спілкування фахівців дуже часто ще називають діловою мовою. Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання.

Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV - XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови австро-угорських і польських канцелярій.

Основна одиниця документа - текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів ( за класифікацією управлінських документів ). Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ (розповідь, міркування, пояснення),закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов'язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів.

Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, міжстильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика. Відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова (за доцільністю вживання). На рівні словоформ - вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків - прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу). На рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, договорах) - складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до).

Формулюючи поняття «ділова мова», слід мати на увазі при­наймні три сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, роз­мовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використан­ня цих засобів — необхідна умова досягнення успіхів у про­фесійній сфері.