5.Комунікативні якості професійної мови.

Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури. Зокрема для спеціаліста економічного профілю культура усного й писемного мовлення є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування. Так виникають соціальні, професійні діалекти, жаргони, різновиди загальнонародної мови, так звані субкоди мови.

Процес формування професійної культури економічного мовлення складається з таких основних компонентів:

· Засвоєння професійної лексики і термінології економічного фаху;

· прищеплення студентам навичок роботи зі словниками, довідниками;

· формування вмінь сприймання, відтворювання і створення фахових текстів різних видів і стилів;

· моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності;

· боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні, уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі. Щоб оволодіти цими навичками, слід засвоїти основні поняття культури мови та споріднених з нею дисциплін (стилістика, риторика, загальне мовознавство, історія мови, лінгвістика тексту, книго­знавство, термінознавство, лексикографія), усвідомити провідні принципи культури користування українською мовою. Тому дуже вдалим для впровадження у ВНЗ вважаємо курс „Культура ділової мови”, структуру якого запропонував В.Юкало. Курс має теоретико-прикладний характер: засвоєння теоретичних відомостей прискорює і покращує процес вироблення вмінь і навичок оперування мовним матеріалом у типових умовах професійного спілкування.

6. Складники системи національної мови

Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, котра разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

Сукупність усіх слів та словосполучень, якими користується носій української мови називається національною мовою. Її складниками є літературна мова, діалекти, жаргони, терміни, професіоналізми тощо.

Літературна мова – це найвищий щабель української мови, це нормована мова. Зачинатель української літературної мови І. Котляревський.

Діалект – різновид мови, що вживається певною групою людей, яка проживає на певній території і має свої національні особливості.

Термін – слово або словосполучення, що називає поняття з якої-небудь галузі науки та техніки. Ознаки термінів: називають конкретне поняття, є членом системи понять, відповідає конкретній дефініції, повинні бути однозначними та позбавленими емоційності.

Професіоналізми – спеціальні слова і звороти, що характерні для людей тієї чи іншої професії, які передають поняття, пов’язані з певною галуззю практичної діяльності.

Жаргон – соціальний діалект. Відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв’язаних певною спільністю інтересів.