104. Теоретико-методолог аспекти пп

ПП - заг обсяг продукції, поділений на кількість втраченої на його вир-во праці.

На ефективність праці безпосередній вплив здійснюють такі фактори, як технічний прогрес, фондоозброєність, кількість робочої сили і ефективність розподілу різних ресурсів, їх сполучення і управління ними. Продуктивність праці підвищується по мірі покращення здоров’я, професійної підготовки, освіти і підвищення зацікавленості робітників в результатах діяльності, по мірі росту забезпеченості машинами і обладнанням а також природними ресурсами, при кращій організації виробництва і управління, при переміщенні робочої сили із менш ефективних галузей в більш ефективні.

Особливе місце серед факторів зростання ПП займають освіта і проф підготовка. Інвестиції в людський капітал- важливий засіб підвищення ПП. Серед факторів продуктивності (ефективності) праці особливе місце займають умови праці. Поряд з покращенням умов праці величезне значення для підвищення його ефективності маєпокращення побутових умов робітників

105. Програмно-цільове підвищення пп

Успішна реалізація довгострокових програм управління знач­ною мірою обумовлена якістю процесу планування на ранніх стадіях розроблення програм.

Цілями програми є:

• ефективне використання людських ресурсів;

• мінімізація втрат виробництва;

• створення ефективної системи виміру ПП.

Кожен підхід щодо підвищення продуктивності праці охоплює:

• організаційні форми підвищення ПП;

• сфери підвищення ПП;

• засоби і методи підвищення ПП. Структурні елементи процесу підвищення ПП:

• оцінювання й аналіз організац системи, для якої роз­робляється програма;

• оцінювання зовн умов діяльності організац си­стеми;

• стратегічне планування. 3—5 років;

• розроблення критеріїв результативності програми;

• виявлення й аналіз резервів підвищення ПП;

• зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план;

• контроль за реалізацією заходів і регулювання їх виконання.

106. Економічні закони, що регулюють розподільчі відносини в ре.

Управління СТВ чи їх рерулювання - найважливіша частина функціонування всіх екон систем .

Можуть бути виділені державний та регіональний рівні, а також головна зона регулювання СТВ – підприємство, організація. Функції та регулятори на кожному рівні відрізняються один від одного, оскільки відрізняються завдання і цілі суб’єктів управління.

Законодавство про працю є головним інструментом регулювання СТВ, за допомогою якого розробляється та проводиться у життя політика в сфері праці .

Законодавчого регулювання не достатньо для того щоб досягти цілей які декларують ті чи інші законодавчі акти. Необхідно мати механізм їх реалізації. Цим механізмом виступає програмна та нормативна діяльність держави в ролі його виконавчих органів.

У сфері програмно–нормативної регламентації СТВ включені напрями :

1.умови праці ;

2.соціальна політика ;

3.зайнятість ;

4.міграційна політика ;

5.демографічна політика .

Методи реалізації програм :

1.адміністративні ;

2.організаційні ;

3.фінансові ;

4.економічні.