62.Система філософії та її структурні складові.

Філософія (від грецького – любов до мудрості) – це наука про всеза-гальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і сусп.), так і мис-лення людини, процесс пізнання.

Відповідно до сфер реальності виділяють:

філософія природи, світу і космосу:

-онтологія -натурфілософія -космологія

філософія суспільства та суспільної історії:

-соціологія -соціальна філософія -філософія історії

-культурологія -етнофілософія

філософія самої людини з її особливостями, здібностями і властивостями:

-філософська антропологія -антропософія

-структурна антропологія -соціобіологія

філософія духовної сфери або інтелектуальних процесів:

-логіка - гносеологія - етика - естетика - філософія релігії - філософія права - історія філософії -ноологія

63.Світогляд. Історичні типи світогляду.

світогляд – це форма суспільної свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу. Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання.

Типи світогляду міфологічний релігійний науковий мистецький' філософський

найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія.

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного.

64.Картина світу. Філософська картина світу.

Виходячи з того, як розуміють картину світу соціологи, психологи, психоаналітики та нейрофізіологи, її слід визначити як:

-систему образів (і зв'язків між ними) — наочних уявлень про світ і місце людини в ньому, відомостей про взаємини людини з дійсністю і самою собою:

-; будь-які істотні зміни картини світу тягнуть за собою зміни в системі зазначених елементів.

Відповідно до цих особливостей картина світу:

-цілком визначає специфічний спосіб сприйняття та інтерпретації подій і явищ;

-являє собою основу, фундамент світосприйняття, спираючись на який людина діє в світі;

-має історично обумовлений характер, що припускає постійні зміни картини світу всіх її суб'єктів.

Суб'єктом або носієм картини світу є і окрема людина, і соціальні чи професійні групи, і етнонаціональні або релігійні спільноти.

Картина світу - складно структурована цілісність, що включає три головні компоненти - світогляд, світосприйняття та світовідчуття. Ці компоненти об'єднані в картині світу специфічним для даної епохи, етносу чи субкультури чином.

Світосприйняття (тобто чуттєво-образна частина) — це сукупність наочних образів культури, людини, його місця в світі, взаємовідносин зі світом та іншими людьми тощо.

Світогляд - концептуальна частина, представлена загальними категоріями простору, часу, руху тощо. Основні великі елементи — каркас картини світу — являють собою набір вихідних принципів або уявлень, фундаментальних припущень про світ чи тих його частинах дотичних ситуації.

Світовідчуття являє собою особливий склад мислення, систему своїх категорій або особливе співвідношення понять.

картина світу може служити інтегральною типологічною характеристикою культури. Виокремлюють такі ознаки-критерії, на основі яких можна розрізняти особливості різних картин світу:

-масштабність;-чіткість; емоційна забарвленість; світло і темрява; присутність минулого, сьогодення і майбутнього; аналітизм і синтетизм; виділене суб'єкта із зовнішнього середовища; активність-пасивність; знаковість (символічність); рефлективність; насиченість міжлюдськими стосунками; конформність; детермінованість світо устрою; ступінь загальної розвинености; особливості розвитку репрезентативною системи.