- •60.Проблема визначення предмету філософії.
- •61.Основні функції філософії.
- •62.Система філософії та її структурні складові.
- •63.Світогляд. Історичні типи світогляду.
- •64.Картина світу. Філософська картина світу.
- •65.Поняття "наука" (класифікація наук)
- •66.Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія)
- •67.Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •68.Етичні проблеми науки.
- •69.Принцип плюралізму в історії філософії.
- •70.Буття та його основні форми
- •71.Матерія та її основні форми руху.
- •72.Простір і час (основні характеристики).
- •74.Проблема матеріальної єдності світу.
- •75Основні принципи та категорії діалектики.
- •76.Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •77.Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •78.Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •79..Альтернативи діалектики.
- •81.Основні принципи гносеології.
- •82.Суб'єкт і об’єкт в процесі пізнання.
- •83.Чуттєве пізнання та його форми.
- •84.Раціональне пізнання та його форми.
- •87.Емпіричні методи пізнання.
- •88.Теоретичні методи пізнання.
- •89.Інтуіція у процесі пізнання.
- •90.Істина як процес.
- •91.Критерії істини.
- •92.Філософська герменевтика.
- •93.Філософська антропологія.
- •94.Сутність людини та сенс її життя.
- •95.Людина індивід,індивідуальність,особистість.
- •96. Проблема людської свободи та відповідальності.
- •97.Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •98.Ціннісні орієнтації особистості.
- •99.Проблема свідомості у філософії.
- •100.Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •101.Суспільна свідомість та її структура.
- •102.Політична свідомість.
- •103.Естетична свідомість.
- •104.Правова та моральна свідомість.
- •Види правової свідомості
- •105.Особистість і суспільство.
- •Взаємодія природи та суспільства.
- •107.Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •108.Мораль і політика.
- •109.Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •112.Проблема історичного прогресу.
- •110.Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •113.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •114.Цивілізаційні моделі розвитку суспільства.
- •115.Поняття соціально-історичної практики.
- •116Соціальне прогнозування: види,типи,методи.
- •117.Філософія культури.
- •116Соціальне прогнозування: види,типи,методи.
- •117.Філософія культури.
90.Істина як процес.
Істина — адекватна інформація про об'єкт (ним може бути і сам суб'єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього.
Найхарактернішою ознакою цієї інформації є її достовірність. Істина існує як певна духовна реальність в її інформаційному та ціннісному вимірах. Цінність знання вимірюється його істинністю. У ній виявляється зустрічна тотожність знання з предметом і предмета зі знанням. Коли, наприклад, стверджують про людину як істинного патріота, мають на думці особистість, яка чинить патріотично, на користь власної держави, народу.
Проблема істини була усвідомлена й сформульована ще в Давній Греції. Вже елеати й софісти піддали сумніву достовірність чуттєвих знань людини. Платон обстоював можливість знань лише про вічні та незмінні ідеї, вважаючи відомості про чуттєвий світ недостовірними. За переконаннями Арістотеля, істина є відповідністю між певними твердженнями, судженнями, висловлюваннями і тим, про що у них ідеться. Звичайно, поняття «ціле число», «квант», «гравітація» не є ні хибними, ні істинними. Але певні твердження з використанням їх можуть бути істинними або хибними. Наприклад, із суджень «квант — одиниця виміру маси тіла», «±1 є цілим числом», «гравітація — спосіб приготування їжі» перше і третє є хибними.
91.Критерії істини.
Критерій істини - термін епістемології, який визначає стандарти, правила й процедури, за якими можна було б судити про істинність тверджень. Критерії істини є інструментами верифікації. Розуміння критеріїв істини філософського вчення наріжний камінь в оцінці цього вчення. Правила логіки не можуть самі по собі відрізнити істину від неправди. Філософами пропонуються різні критерії істини, деякі з них очевидні, інші викликають суперечки.
Існують три первинні істини, які неодмінно визнаються при дослідженні знання та істини. Ці істини суть: факт нашого існування (первинний факт), принцип несуперечливості (первинний принцип) та здатність розуму знати довідатися правду (первинна умова). Ці істини неможливо доказати, оскільки вони внутрішньо присутні при будь-якому аналізі. Підтвердження їхньої апріорності в тому, що ніхто не може, заперечуючи ці істини, розпочати доведення, без неявної опори на них
Істинним можна характеризувати твердження, виражене реченням в якому відзначається ступінь узгодження або його відсутність між принаймні двома ідеями. Аргументи доказу складаються з речень. Вони не можуть бути істинними чи неправдивими, вони можуть бути або не бути правильними. Доведення через дедукцію правильне або неправильне. Неправильний висновок може стверджувати, що щось є істинним, водночас правильний висновок може стверджувати, що щось є неправдою. Істина полягає в узгодженні певного твердження або судження з реальністю. На відміну від цього правильність - це дотримання правил логіки у доведенні висновку з початкових тверджень. На відміну від дедуктивних агрументів, індуктивні не можуть бути правильними чи неправильними. Про них можна сказати, що вони мають певну ймовірність.