1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.

Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були такі:

1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза;

2. поява товарно-грошових відносин;

3. виникнення держави;

4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних;

5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.

Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед, кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах». Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» — це збірник текстів на честь богів. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильник вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кіш З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі. Душа вічна, б смертна.

Буддизм — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. є. і стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом.

З точки зору буддизму, світ — це єдиний потік матеріальних і духовних елементів — «дхарм».

Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.

Вчення про буття. В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми. За вченням буддистів, дхарми проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього світу.

На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основні особливості:

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

2. Ортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії

Ортодоксальні філософські системи визнавали авторитет Вед.

1. Школа санкх'я —Заснок­ни ком цієї школи вважають мудреця Кипілу, який навчав, що іс­нує два вічних джерела світу, дві першопричини — пуруиш (чис­тий дух) і пракріті (матерія) — основа всього багатогранного світу.

2. Школа йоги виникла в II ст. н. е. Засновником йоги вважають філософа Патапджалі. Елементи вчення йогів частково містились у Ведах, шо орієнтували людину на отримання надприродних здібностей шляхом спеціальної ду­ховної практики

3. Школи ньяя стала відома за­вдяки розробці проблем пізнання та логіки..

У вченні про Бога Готама виходив з тою, що основою світу є не порожнеча, а простір, час, ефір, розум та душа. Він запропо­нував власний аргумент, який доводить існування Бога - усе в світі мас причину, отже, світ також- мас причину — Бога. Усі предмети світу складаються з частин, які. своєю чергою, утворю­ють щось більше, ніж окремий предмет(ціле). Це ціле і с Бог.

4. Школи вайшешика. Згідно з філософськими поглядами вайшешика, увесь світ складається із субстанцій, якостей, дій,

5. Школу .міманси

Згідно з ученням міманси, душа людини є об'єктивною реальністю. Верховної душі у вигляді Бога немає, тому світ є результатом взаємодії матеріальних причин у межах дії космі­чного закону — карми.