3.Неортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії.

1. Буддизм виник у VI V ст. до її. с. У ньому виокремлюють три площини: релігійне вчення, культову психотехнічну практику та оригінальний філософський дискурс.

Учення Бу­дди про страждання та способи його подолання складається з чо­тирьох благородних істин:

-Життя с страждання

-людське страждання — не ре­зультат незнання істини

-Страждання можна позбутися, ліквідувавши залежність від матеріальних пут світу

- Є спосіб звільнення, який дас змогу подолати страждання в матеріальному світі.

Для цього треба здолати вісім сходинок; правильна позиція, правильна мова, правильна думка, правильний спосіб життя, пра­вильна діяльність, правильне вміння, правильна увага й правильна концентрація думки.

.Досягнен­ня стану нірвани

2. Джайнізм. Загалом релігійно-філософські засади джайнізму ґрунтуються на своєрідній метафізиці, яка визнає існування двох вічних, ні­ким не створених субстанцій: дживи (букв, «живої душі, свідо­мості, вічності, активності, дії») та адживи («неживої матерії, простору й ефіру

Щоб досягти цієї мети, душа повинна звільнитися від карми, а це досягається шляхом реалізації в повсякденному житті певних доброчинностей. аскетичних засад поведінки.

3. Школи чарвака-локаяти. Сві­домість людини, згідно з ученням чарваків, є комбінацією ма­теріальних елементів. Головним джерелом істинного знання про світ є чуттєве сприйняття. Людина живе тільки один раз, тому вона повинна думати про щасливе жппя не в майбутньо­му, а в цьому житті.

В етичному сенсі мстою людського існування є багатство й насолода.

4. Конфуціа́нство — китайська філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства. Засновник — китайський філософ Конфуцій (551—479 рр. до н. е.). Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу. З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю.

Вихідними положеннями є небо і небесна велич. Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утво­рює своєрідне розуміння моральної природи людини, її вза­ємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчите-лем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільст­ва, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх націо­нальних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх від­повідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних об­ставин.

Після загибелі Конфуція починається занепад Конфуціанства і подальший розкол на 8 течій.

5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.

У VI — V ст. до н. е. зароджуються даосизм і конфуціанство. Основоположником даосизма вважається мудрець Лао-цзи. У центрі його вчення — поняття Дао («Шлях»), якому підлеглий весь світ і яке є основою і джерелом всього сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і знаходиться в постійному рушенні, в постійній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини також повинна націлюватися природніми законами, вона не повинна втручатися у природну течію життя, інакше це приведе до хаосу. Засуджуючи багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля, насильства і воїн, Лао-цзи, проте, проповідував відмову від боротьби, висував теорію «недіяння», ненасильного споглядання.