- •1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •3.Неортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії.
- •6. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •9. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа
- •12.Учення про ідеї та теорія пізнання Платона
- •13 .Ідеальна держава Платона
- •14. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •16.Скептицизм в античній філософії
- •17Епікуреїзм в античній філософії
- •18. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії
- •19. Неоплатонізм в античній філософії
- •20. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •21. Апологетика: примат віри.
- •23. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •24. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •26. Натурфілософія доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •30 Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31.Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта
- •32. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •34. Просвітництво
- •35. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •36. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Теорія пізнання і. Канта
- •39. Філософія історії Гегеля.
- •40. Філософія марксизму(діалектичний та історичний матеріалізм
- •41.Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса
- •42. Філософія Київської Русі
- •38. Філософське вчення г.С.Сковороди.
- •47. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •48.Українська філософія хх ст
- •49. І.Я.Франко про українську національну ідею.
- •50. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки
- •51. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •52.Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше
- •53. Позитивізм і неопозитивізм
- •54.Прагматизм.
- •55. Фрейдизм.
- •56 Неофрейдизм.
- •57. Екзистенціалізм
- •59.Філософія постмодернізму.
11. Філософія Сократа
У центрі філософії Сократа — людина, але вона ним розглядається насамперед як моральна істота, тому філософія Сократа — це етичний антропологізм. Головним предметом бесід Сократа були питання етики — питання про те, як треба жити. Його мета — виховати в своїх учнях філософів. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, вчинки, і в цьому полягає основне завдання філософії. Сократ вважав: філософія збагачує людей, припускаючи, що правильні дії виходять із правильних знань, а чеснотам можна навчити. Намагався обґрунтувати моральність розумом, що ставило під сумнів святість традиційних норм. Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна. Головним завданням філософії він вважав раціональне обґрунтування релігійно-морального світогляду. Вважав зайвим і неможливим вивчення природи і пояснення природних явищ. За Сократом, світ — творіння божества. На відміну від попередніх йому матеріалістів, які шукали відповіді на питання, що стосуються людини, перш за все, в її ставленні до природи, Сократ підкреслював значення совісті, внутрішнього голосу, який він називав даймоніон і який був гарантією осягнення людиною істини. Сократ вважає людину метою всього у світі. Він відкидає натурфілософію з її причинно-наслідковими зв'язками.
12.Учення про ідеї та теорія пізнання Платона
Плато́н; 427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона
Вчення про ідеї – центральний елемент філософії Платона. Він трактував ідеї як певні божественні сутності. Вони – вічні, незмінні, вони не залежать від умов простору й часу. У них узагальнене всекосмічне життя: вони керують Всесвітом. Це архетипи, вічні зразки, за якими з безформної й текучої матерії організується вся множина реальних речей. Ідеї мають своє власне існування в особливому світі, і речі існують лише остільки, оскільки вони відображують ту чи іншу ідею, поскільки та чи інша ідея в них присутня. По відношенню до чуттєвих речей, ідеї є одночасно й їхніми причинами, й метою, якої прагнуть істоти чуттєвого світу. При цьому між ідеями існують відношення координації й підпорядкування. Вища ідея – це ідея абсолютного Блага, джерело істини, краси й гармонії. Теорія пізнання Платона будується як теорія пригадування, керівним початком при цьому виступає розум або розумна частина душі. За Платоном, душа безсмертна, причому до народження людини вона знаходиться в позамежному світі, де вона спостерігає блискучий світ вічних ідей. Тому в земному житті душі людини виявляється можливим осягнення ідей як пригадування про бачене раніше. Людина отримує істинні знання, коли душа пригадує те, що вона вже знає. Знання як пригадування того, що було до народження людини, є в Платона одним із доказів безсмертя душі.