- •1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •3.Неортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії.
- •6. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •9. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа
- •12.Учення про ідеї та теорія пізнання Платона
- •13 .Ідеальна держава Платона
- •14. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •16.Скептицизм в античній філософії
- •17Епікуреїзм в античній філософії
- •18. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії
- •19. Неоплатонізм в античній філософії
- •20. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •21. Апологетика: примат віри.
- •23. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •24. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •26. Натурфілософія доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •30 Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31.Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта
- •32. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •34. Просвітництво
- •35. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •36. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Теорія пізнання і. Канта
- •39. Філософія історії Гегеля.
- •40. Філософія марксизму(діалектичний та історичний матеріалізм
- •41.Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса
- •42. Філософія Київської Русі
- •38. Філософське вчення г.С.Сковороди.
- •47. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •48.Українська філософія хх ст
- •49. І.Я.Франко про українську національну ідею.
- •50. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки
- •51. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •52.Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше
- •53. Позитивізм і неопозитивізм
- •54.Прагматизм.
- •55. Фрейдизм.
- •56 Неофрейдизм.
- •57. Екзистенціалізм
- •59.Філософія постмодернізму.
59.Філософія постмодернізму.
Постмодернізм - складне, досить еклектична і неоднорідне явище, що виникло в західноєвропейській культурі останньої чверті XX століття. Перші ідеї постмодерністського спрямування актуалізувалися в кінці 60-х років і були пов'язані з критичною рефлексією соціокультурних і філософських контекстів сучасної цивілізації. У буквальному сенсі слова "постмодернізм" - це те, що слідує за сучасною епохою, за модернізмом, і пов'язане з осмисленням стильових змін у європейській художній культурі. Але тільки в 80-х роках термін "постмодернізм" вкорінюється і набуває статусу загальновживаним поняття. У рамках постмодернізму сьогодні працюють багато філософи, соціологи, лінгвісти, філологи, мистецтвознавці. До найбільш відомих представників цього напряму слід віднести Жана-Франсуа Ліотара (нар. 1924), Жана Бодріяра (нар. 1929), Жиля Дельоза (нар. 1926), Жана Дерріду (нар. 1930), Фелікса Гваттарі (р. 1930) і ін Для становлення постмодерністської проблематики велике значення мало глибоку й різнобічну осмислення ніцшеанства, марксизму, фрейдизму. У строгому сенсі філософії постмодернізму не існує: постмодерністська рефлексія спрямована на доведення неможливості філософії як такої, неможливості вироблення нового філософського стилю мислення, що розуміється як створення цілісної пояснюючої світоглядно-теоретичної системи. Постмодернізм принципово не претендує на створення філософської універсальної теорії, приділяючи пильну увагу не проясненню Загального, а опису гри частковостей Звідси настільки властиві постмодернізму песимізм, "втрата суб'єкта", гра зі стилями та смислами попередніх епох, стирання будь-яких кордонів між певними, структурами, інститутами, формами. Дослідження "того, що зроблено" і ілюзій з цим пов'язаних, поставило в центр постмодерністської проблематики осмислення того, "як це зроблено", що висунуло на перший план проблеми, що вимагають прояснення ролі знака, символу, мови та структуропорождающей діяльності. Такі посилки зажадали і нового трактування суб'єкта: філософствування без суб'єкта Постмодернізм заперечує класичне розуміння репрезентації як цілеспрямованого і осмисленого відшукання початкового, первинного сенсу у вторинних похідних формах Стираючи межі між рівнями свідомості і про-свідомості, постмодернізм вводить вимога обліку нескінченних метаморфоз того, що "вивчається" в різних контекстуальних трансформаціях .Об'єктивність змінюється суб'єктивністю, унікальність - нескінченної відтворюваністю. Для постмодернізму характерне ставлення до світу як до об'єкта усвідомлення, результати якого фіксуються, насамперед, у письмових формах. Тому світ виступає як текст. Влада аналізується у постмодернізмі на мікрорівні, на рівні повсякденності, сопрягаясь зі спробою осмислення засобів і способів маніпулювання людиною в контексті соціальності