59.Філософія постмодернізму.

Постмодернізм - складне, досить еклектична і неоднорідне явище, що виникло в західноєвропейській культурі останньої чверті XX століття. Перші ідеї постмодерністського спрямування актуалізувалися в кінці 60-х років і були пов'язані з критичною рефлексією соціокультурних і філософських контекстів сучасної цивілізації. У буквальному сенсі слова "постмодернізм" - це те, що слідує за сучасною епохою, за модернізмом, і пов'язане з осмисленням стильових змін у європейській художній культурі. Але тільки в 80-х роках термін "постмодернізм" вкорінюється і набуває статусу загальновживаним поняття. У рамках постмодернізму сьогодні працюють багато філософи, соціологи, лінгвісти, філологи, мистецтвознавці. До найбільш відомих представників цього напряму слід віднести Жана-Франсуа Ліотара (нар. 1924), Жана Бодріяра (нар. 1929), Жиля Дельоза (нар. 1926), Жана Дерріду (нар. 1930), Фелікса Гваттарі (р. 1930) і ін Для становлення постмодерністської проблематики велике значення мало глибоку й різнобічну осмислення ніцшеанства, марксизму, фрейдизму. У строгому сенсі філософії постмодернізму не існує: постмодерністська рефлексія спрямована на доведення неможливості філософії як такої, неможливості вироблення нового філософського стилю мислення, що розуміється як створення цілісної пояснюючої світоглядно-теоретичної системи. Постмодернізм принципово не претендує на створення філософської універсальної теорії, приділяючи пильну увагу не проясненню Загального, а опису гри частковостей Звідси настільки властиві постмодернізму песимізм, "втрата суб'єкта", гра зі стилями та смислами попередніх епох, стирання будь-яких кордонів між певними, структурами, інститутами, формами. Дослідження "того, що зроблено" і ілюзій з цим пов'язаних, поставило в центр постмодерністської проблематики осмислення того, "як це зроблено", що висунуло на перший план проблеми, що вимагають прояснення ролі знака, символу, мови та структуропорождающей діяльності. Такі посилки зажадали і нового трактування суб'єкта: філософствування без суб'єкта Постмодернізм заперечує класичне розуміння репрезентації як цілеспрямованого і осмисленого відшукання початкового, первинного сенсу у вторинних похідних формах Стираючи межі між рівнями свідомості і про-свідомості, постмодернізм вводить вимога обліку нескінченних метаморфоз того, що "вивчається" в різних контекстуальних трансформаціях .Об'єктивність змінюється суб'єктивністю, унікальність - нескінченної відтворюваністю. Для постмодернізму характерне ставлення до світу як до об'єкта усвідомлення, результати якого фіксуються, насамперед, у письмових формах. Тому світ виступає як текст. Влада аналізується у постмодернізмі на мікрорівні, на рівні повсякденності, сопрягаясь зі спробою осмислення засобів і способів маніпулювання людиною в контексті соціальності