50. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки

Отже, Леся Українка – це національна поетеса, котра не є філософом інтуїтивним на кшталт колеги Шевченка. Її філософська думка, що проходить крізь літературні твори, базується на класичній національній „Філософії серця”, морально-етичному аспекті та на зразках класичної світової, насамперед німецької філософії, себто ідеї Маркса, Ніцше та Фройда. Відтак Леся Українка, незважаючи на брак філософських праць класичного характеру, на мою думку, увійшла в історію української філософії як повноправний мислитель своєї епохи. До того ж, її ідеї на відміну від ідей вкотре згаданого Шевченка та багатьох інших не обмежуються примітивними національними проблемами, що ґрунтуються передусім на емоціях автора. Бодай кимсь можемо пишатися. Це радує.

Поруч із відлунням марксистської ідеології в творчості Лесі Українки виразно виступає інша, протилежна ідеологія – вчення Фрідріха Ніцше. Ніцшеанство поетеси найповніше виявилося в її драматичній поемі „Одержима”. Можливо, що сучасний західний психоаналітик у драмі „Блакитна троянда” знайде комплекс Йокасти (як бачимо, прослідковуються ідеї Фройда). Але, на нашу думку, в центрі „Блакитної троянди” стоїть ніцшеанська проблема влади, – в данім випадку – влади матері над сином. Так само, коли ми, читаючи драму „Камінний господар”, доходимо до розв’язки твору, нам згадується гасло Фрідріха Ніцше: „ Не воля до життя – так я навчаю – лише воля до влади!”. Ремінісценції з Ніцше розкидані по багатьох творах Лесі Українки. Наприклад, в „Оргії”:

51. Філософські погляди в.І.Вернадського.

Вернадський В. 1. (1863—1945). В історії світової і вітчизняної науки йому належить особливе місце тому, що він поєднав у собі талант мислителя з екстрасенсорними здібностями ясновидця, ґрунтовність природничо-наукового аналізу з філософською рефлексією Всесвіту, організаційну діяльність з громадською, наукову роботу з навчально-виховною, любов до України з глобальністю думок «людини планети Земля». Він був першим президентом Української Академії наук (1918—1945), директором Радієвого інституту АН СРСР, першої в світі біогеохімічної лабораторії, головою Комісії з вивчення продуктивних сил Росії.

Разом з Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом проголосив необхідність глибокого філософського аналізу діяльності людини, з'ясування ролі розуму на Землі, надав поняттю «ноосфера» природничо-наукового, біогеохімічного змісту. Зміст цього поняття він тлумачив по-різному: в одному випадку, під ноосферою він мав па увазі біосферу, в другому — сферу прояву наукової думки як планетарного явища, в третьому — геологічну діяльність людини. За В. 1. Вернадським, існують кілька етапів виникнення і розвитку ноосфери: перший з них — це передноосфера (він відповідає природному її зародженню як геологічного явища), другий етап характеризує процес її становлення і розвитку, третій етап фіксує наступ «царства розуму людського», гомеостазного стану ноосфери як системи. За філософським світоглядом він був позитивістом, відстоював принципи філософського плюралізму. Він захищав свободу наукових досліджень, вільний обмін науковою інформацією, співпрацю вчених усіх країн. Традицією наукової школи В. І. Вернадського є новаторство, її головною метою — пошук істини на благо людини і людства. В останньому запису у своєму щоденнику він пов'язує невдачі радянської влади зі зниженням її культурності, і насильством над людською особистістю, з обмеженістю точки зору марксистів на проблеми розвитку суспільства.