1.4. Цілі, принципи та повноваження єс

Договір про заснування ЄЕС визначає (ст.. 2):

«Співтовариство має своїм завданням , за допомогою створення єдиного ринку і економічного і валютного союзу, а також за допомогою здійснення спільної політики або діяльності, передбаченої у статтях 3 і 4, сприяти повсюдно у Співтоваристві гармонійному, збалансованому і стійкому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості і соціального захисту, рівноправності чоловіків і жінок, сталому та без інфляційному зростанню, високому рівню конкурентоспроможності і зближенню економічних показників, високому рівню захисту і покращенню якості навколишнього середовища, підвищенню рівня і якості життя, економічному і соціальному об'єднанню і солідарності держав-членів.»

Договір про ЄС визначає (ст.. 2):

«Союз ставить своїми цілями :

- сприяти економічному і соціальному прогресу, а також високому рівню зайнятості, досягти збалансованого і стійкого розвитку, особливо, шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, зміцнення економічного і соціального об'єднання і шляхом утворення економічного і валютного союзу, що включає єдину валюту відповідно до положень цього Договору;

- затверджувати свою індивідуальність на міжнародній арені, зокрема, за допомогою здійснення спільної зовнішньої політики і політики безпеки, включаючи поступальне формування спільної оборонної політики, яка, можливо, приведе до загальної оборони відповідно до положень статті 17;

- посилити захист прав і інтересів громадян держав-членів шляхом введення громадянства Союзу;

- зберігати і розвивати Союз як простору свободи, безпеки і правосуддя, усередині якого забезпечено вільне пересування осіб у взаємозв'язку з належними заходами у сфері контролю за зовнішніми кордонами, надання притулку, імміграції, а також запобігання злочинності і боротьби з цим явищем;

- повністю зберігати досягнення Співтовариства і розвивати їх на предмет вивчення питання про те, якою мірою введені цим Договором сфери політики і форми співпраці підлягають перегляду для забезпечення ефективності механізмів і інститутів Співтовариства.

Цілі Союзу досягається відповідно до положень цього Договору, на умовах і згідно ритмам, які їм передбачені, при дотриманні принципу субсидіарності, як він визначений в статті 5 Договору про заснування Європейського співтовариства».

Досягнення цілей здійснюється на основі принципів ЄС.

Принципи ЄС – це принципи, що містяться в основоположних договорах Європейського Союзу та включають принцип субсидіарності, пропорційності та узгодженості.

Принцип субсидіарності (principle of subsidiarity) передбачає, що ЄС може взяти на себе виконання окремих завдань, які знаходяться поза його повноваженнями, якщо країни-члени не здатні повною мірою їх виконати. Принцип субсидіарності визначено у статті 5 Договору про створення Європейської спільноти та у статті 2 Договору про Європейський Союз. Згідно цих документів, Європейська Спільнота/Союз має право діяти у сферах, які не є його винятковою компетенцією, на основі принципу субсидіарності лише настільки, наскільки поставлене завдання не може бути повною мірою розв'язане окремими країнами-членами ЄС і тому, зважаючи на його масштаби і результати, буде краще виконане Спільнотою. Принцип субсидіарності передбачає, що Спільнота не буде вживати заходів (тільки, якщо вони не стосуються сфери його виключних повноважень), в тому випадку, якщо ці заходи можуть бути більш ефективно реалізовані на національному, регіональному чи місцевому рівні. Принцип субсидіарності використовується для максимально повного врахування потреб та вимог громадян ЄС.

Принцип пропорційності (principle of proportionality) визначений у статті 5 Договору про Європейську спільноту: «Будь-які дії Спільноти не повинні виходити за межі необхідного для досягнення цілей цього Договору». Принцип пропорційності регулює розподіл повноважень ЄС, прагнучи обмежити сферу дії європейських органів. Згідно цього принципу, залучення органів ЄС має бути обмежено доцільністю досягнення завдань Договорів. Тому коли ЄС має вибір між різними формами втручання, то за інших рівних умом він має обрати підхід, який би забезпечив найбільшу свободу країн-членів та громадян. Органи ЄС мають визначити, чи потрібними є законодавчі дії, або достатньо ефективними є інші заходи, такі як фінансова підтримка, посилення співробітництва між країнами-членами шляхом надання рекомендації, стимулювання до дій через резолюцію і т.п. Отже, ЄС має вдаватися до законотворчості лише у крайньому випадку та надавати перевагу директивам, аніж правилам та деталізованим заходам. Також заходи ЄС мають залишити простір для національних рішень, наскільки це є можливим, а також поважати національні домовленості та функціонування національних правових систем.

Принцип узгодженості (principle of conferral), визначений у Лісабонському договорі (стаття 3b), передбачає, що для досягнення завдань, визначених у Договорах, ЄС повинен діяти в межах своєї компетенції, наданої йому країнами-членами. Всі інші компетенції залишаються за країнами членами. Таким чином, лише країни члени можуть надати ЄС частину своїх суверенних повноважень, у випадку, якщо вони вирішать, що їх інтереси будуть краще дотримуватися спільними зусиллями. ЄС не має власного права отримати додаткові повноваження без згоди національних урядів країн-членів. Всі сфери дій, які залишилися поза межами Договорів ЄС, залишаються у компетенції країн членів.

Повноваження ЄС – це сфери дій, рішення в яких приймають Європейські інститути або країни-члени ЄС.

Розподіл повноважень між Євросоюзом і його країнами-членами передбачає існування трьох різних видів повноважень:

• виняткові повноваження (exclusive powers) – сфери діяльності, в яких правові акти та рішення приймаються виключно ЄС. При цьому країни-члени остаточно втратили можливість прийняття рішень у цих сферах та не можуть заважати ЄС виконувати свої виняткові повноваження. До сфер виняткових повноважень ЄС належать такі: функціонування митного союзу та запровадження митних тарифів; економічна та валютна політика, включаючи спільне використання єдиної валюти євро під наглядом Європейського центрального банку; конкурентне право для забезпечення рівних умов для суб’єктів господарювання всіх країн-членів; спільна позиція у міжнародних торговельних відносинах як складова частина міжнародної торговельної політики; збереження морських біологічних ресурсів як складова частина спільної політики рибальства; укладення окремих міжнародних угод.

• конкурентні повноваження (concurrent or shared powers) - сфери діяльності, в яких мають приймати правові акти та рішення як ЄС, так і країни-члени. Найбільша частина політик в країнах ЄС реалізується відповідно до конкурентних повноважень. До сфер конкурентних повноважень належать сфери, в яких ЄС припинив реалізовувати свої ініціативи або ніколи не починав їх. Країни-члени мають право здійснювати заходи в сферах конкурентних повноважень з власної ініціативи, використовуючи власні ресурси. Такі сфери охоплюють забезпечення продовольством, безпеку, пасажирські авіаперевезення, кіно- та телеіндустрію, захист навколишнього середовища, права людини та багато інших галузей.

• підтримуючі повноваження (supporting powers) – сфери діяльності, в яких єдиним завданням ЄС є координувати і заохочувати дії країн-членів. Наприклад, ЄС може надавати фінансову допомогу країні-члену у здійсненні таких заходів: навчальна політика, вивчення європейських мов, тимчасове навчання закордоном, спільне визнання навчальних кваліфікацій іншими країнами, а також туризм та спорт. ЄС немає жодних повноважень у таких галузях як шкільні програми, національне громадянство, фінансування суспільного телебачення, діяльність лікарень та охорона здоров’я, корпоративне оподаткування та будь які програми, які вимагають значного залучення суспільних коштів.

Розподіл повноважень між ЄС та країнами-членами здійснюється згідно з принципами субсидіарності та пропорційності.

Компетенції ЄС – ЄС здійснює свої компетенції згідно з принципами субсидіарності та пропорційності.

Основними категоріями компетенцій ЄС є:

1. Виняткова – винятково ЄС здійснює законодавчу діяльність та ухвалює юридично обов’язкові акти; країни-члени мають право діяти в цій сфері самостійно, лише якщо вони отримали від Союзу належні повноваження, та для того, щоб виконати правові акти, що їх ухвалив Союз.

ЄС належить виняткова компетенція у таких сферах: митний союз; встановлення правил конкуренції для функціонування внутрішнього ринку; грошово-кредитна політика для країн-членів, що запровадили євро; збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики у сфері рибальства; спільна торговельна політика.

Європейському Союзу належить виняткова компетенція укладати міжнародні угоди, якщо укладення такої угоди обумовлене законодавчим актом Союзу, потрібне для здійснення Союзом його внутрішньої компетенції, має вплив спільних правил чи змінює їх межі.

2. Спільна – ЄС та країни-члени можуть здійснювати в цій сфері законодавчу діяльність і ухвалювати юридично обов’язкові акти. Країни-члени застосовують свою компетенцію в обсязі, в якому Союз не застосував чи вирішив припинити застосування своєї компетенції.

ЄС належить спільна компетенція у таких сферах: внутрішній ринок; економічна, соціальна й територіальна згуртованість; сільське господарство та рибальство, за винятком збереження морських біологічних ресурсів; довкілля; захист прав споживачів; транспорт; транс’європейські мережі; енергетика; простір свободи, безпеки та справедливості; спільні проблеми безпеки у сфері охорони здоров’я.

У сферах співпраці з питань технічного розвитку та космічної діяльності, гуманітарної допомоги ЄС належить компетенція вживати заходів, зокрема окреслювати й реалізовувати програми. Здійснення цієї компетенції не повинно перешкоджати країнам-членам здійснювати їхні компетенції.

Країни-члени координують свої економічні політики в межах Союзу. З цією метою Рада Міністрів ухвалює заходи, зокрема загальні настанови щодо цих політик. До країн-членів, що запровадили євро, належить застосовувати окремі положення. Союз може висувати ініціативи, щоб забезпечити координацію соціальних політик країн-членів.