5.5. Політика щодо рибальства

Спільна політика у сфері рибальства (СПР) – політика щодо рибальства – одна із секторальних спільних політик ЄС, яка спрямована на забезпечення сталого розвитку рибного господарства за рахунок погодженого управління використанням рибних ресурсів та зростанням галузі.

Головними цілями СПР є: досягнення стабілізації обсягів уловів, збереження рибних запасів; розв’язання конфліктів між рибалками та риболовними підприємствами окремих країн-членів ЄС; забезпечення охорони рибних ресурсів зони ЄС від промислу третіх країн.

Основними сферами діяльності СПР є:

1. встановлення спільних правил, для забезпечення стабільного розвитку рибальства у Європі з урахуванням екологічних чинників;

2. надання національним органам фінансової допомоги у сфері рибальства;

3. моніторинг розмірів рибальського флоту у ЄС;

4. надання фінансової і технічної підтримки ініціативам, щодо розвитку галузі рибальства;

5. проведення переговорів у сфері рибальства з міжнародними організаціями та третіми країнами від імені всіх країн-членів ЄС;

6. підтримка виробників, переробників і дистриб'юторів щодо встановлення справедливої ціни на рибну продукцію і забезпечення довіри споживачів;

7. стимулювання розвитку аквакультури у зоні ЄС;

8. фінансування наукових досліджень і збору даних для забезпечення надійної основи для розробки політики і прийняття рішень у сфері рибальства.

Основними інструментами СПР є: щорічні квоти вилову окремих видів риби (встановлюються Європейською Комісією для всієї зони ЄС), контроль за дотриманням квот, дотримання стандартів якості; раціоналізація і модернізація рибної промисловості, розширення доступу до рибних ресурсів, які перебувають у економічних зонах третіх країн.

Політика щодо рибальства спочатку була частиною сільськогосподарської політики Спільноти (див. Спільна сільськогосподарська політика). Перші заходи на шляху відокремлення СПР у самостійну секторальну політику здійснено у 1970 р., після прийняття рішення про надання рівного доступу водних ресурсів представникам усіх країн-членів ЄС. З 1 січня 1977 р. кордони риболовецьких зон було розширено до 200 миль на узбережжі Північного моря та у північній частині Атлантичного океану. Самостійну політику Спільноти щодо збереження та управління рибними ресурсами було запроваджено 25 січня 1983 р. У 1992 р. затверджено Систему Європейської спільноти щодо рибальства. Вона торкалася всіх видів діяльності, пов'язаних з експлуатацією живих водних ресурсів, а також переробкою та збутом продукції рибальства й аквакультури. Основною метою функціонування цієї системи є вирішення проблеми виснаження рибних запасів і забезпечення відповідальної експлуатації водних ресурсів, зокрема шляхом створення належних умов для збереження й охорони цих ресурсів. У цьому контексті у ЄС було запроваджено єдину систему риболовецьких ліцензій та видання інших спеціальних дозволів, а також визначено детальні правила проведення реструктуризації риболовецького сектору. Для забезпечення реалізації поставлених цілей запроваджено багаторічні програми управління риболовецькою діяльністю і контролю за станом виконання заходів СПР.

СПР було переглянуто у 2002 р. і сформульовано її нові завдання: підвищення ефективності захисту і збереження водних біоресурсів, а також зведення до мінімуму впливу промислової діяльності на морські екосистеми. Заплановано відповідні реформи, які мали підвищити ефективність рибного промислу, забезпечити розвиток аквакультури та гідний рівень життя для тих, хто залежить від сфери рибальства із врахуванням інтересів споживачів. Реалізація таких заходів базується на довгостроковому підході до управління рибними ресурсами та створенні багаторічних планів відновлення запасів рибних ресурсів та аквакультури.

У 2005 р. Європейська Комісія (ЄК) прийняла план дій на 2006-2008 р., які мали сприяти спрощенню правового регулювання рибальства та містив нові заходи щодо збереження рибних ресурсів та контролю за ними. У рамках плану передбачено встановлення загальних допустимих обсягів і квот промислу, заходи щодо охорони ресурсів, гранична тривалість періоду промислу і технічних заходів щодо охорони рибних мальків, збору і використання даних, моніторингу, виконання зобов'язань і правил промислу поза зоною ЄС тощо. Це стосувалося насамперед основних промислових риб (тріски, палтуса, камбали, хека, оселедця, анчоуса, норвезького лобстера) у зоні ЄС з враховано наслідків вступу до ЄС нових країн (насамперед країн Балтики). Після цього було реалізовано заходи щодо покращення балансу промислових потужностей і рибних ресурсів (зниження тоннажу рибальських судів) та виконано санкції ЄС проти країн, які порушують правила лову.

У 2006 р. ЄС приєднався до програми дій із захисту рибних ресурсів і морської екології у рамках Генеральної рибальської комісії по Середземному морю, до Конвенції з міжнародної торгівлі видами фауни і флори, що перебувають під загрозою, а також до заборони на імпорт ікри та інших продуктів переробки осетрових риб з Каспійського моря. У регламенті Ради ЄС про Європейський рибальський фонд (2006 р.) на реалізацію заходів СПР у 2007-2013 рр. передбачено використання 3,8 млрд. євро, виділених з бюджету ЄС. У 2008 р. Радою міністрів рибальства прийнято пакет надзвичайних заходів допомоги рибальському сектору, який зазнав втрат від різкого зростання цін палива і наслідків реструктуризації промислового флоту (часткове покриття втрат прибутку судновласникам і зарплати рибалкам через обмеження строків промислу; переоснащення судів енергоекономічними двигунами й устаткуванням; скорочення добувних потужностей флоту на 30% до 2012 р.; фінансування дострокового виходу рибалок на пенсію та ін.).

У Зеленій книзі з реформи Спільної політики у сфері рибальства (2009 р.) передбачається розпочати чергову реформу СПР у 2012 р. Вона буде стосуватися наступних напрямів цієї політики: боротьба з нелегальним рибальством; довгострокове планування використання всіх ресурсів і морепродуктів; запобігання викиданню продуктів непромислових кондицій; реструктуризація рибальського флоту (відповідно до рибних ресурсів); випереджальний розвиток аквакультури; покращення ринкової і торговельної політики, що стосуються рибальства. Здійснення реформи у зазначених сферах повинно підвищити життєздатність рибальського сектору у ЄС на тривалу перспективу.