6.4. Політика єс у різних галузях промисловості

Заходи регулювання розвитку промисловості, закрема стимули щодо прогресивних перетворень (наприкалад, здійснення модернізації і впровадження інновацій) найчастіше реалізуються на рівні окремих секторів економіки (промисловості). На національному рівні зберігається контроль над такими прямими заходами, як допомога у вигляді грантів, позики, зниження процентних ставок тощо. Такі заходи застосовуються для підтримки стратегічно важливих підприємств. До того ж секторальна допомога та умови її надання суттєво відрізняються у різних країнах-членах ЄС, що може негативно відображатися на функціонуванні єдиного економіного простору. З огляду на це, найбільш вагомі заходи секторальної підтримки, розробляються на рівні ЄС чи, принаймні, реалізуються при координаційній підтримці Спільноти, оскільки можуть порушити умови конкуренції на внутрішньому ринку.

Спільний підхід щодо розвитку підприємництва і промислового сектору, який реалізаується на рівні ЄС (полягає у підвищенні конкурентоспроможності в умовах вільної конкуренції та єдиних соціальних стандартів), доповнюється заходами із секторальної підтримки. Допомога окремим галузям виробництва необхідна через існування певних специфічних проблем, які не дозволяють їм адаптуватися до нових умов і стабільно розвиватися.

Секторальна підтримка у межах промислової політики тісно пов’язана із зовнішньоторговельною політикою, тому що її заходи мають найбільш глибокий вплив на промисловість через зміну митних тарифів, антидемпінгові заходи, торговельні угоди та стимулювання експорту. З огляду на існування митного союзу країн Спільноти більшість заходів торговельної політики знаходяться у компетенції наднаціональних інституцій, тому національні заходи з регулювання торгівлі гармонізуються чи координуються на рівні ЄС. Це знаходиться під впливом конкурентної політики ЄС, зокрема що стосується спільних домовленостей щодо експорту і взаємодії з ГАТТ/СОТ. Засади спільної торговельної і конкурентної політик створюють певні рамки для секторальної підтримки як на рівні ЄС, так і на рівні країн-членів.

Традиційними напрямами секторальної підтримки є допомога галузям, які відчувають суттєві соціально-економічні і структурні труднощі, та новим галузям промисловості, які тільки зароджуються чи знаходяться на початкових етапах функціонування. У цих випадках допомога має покращити становище окремих галузей у контексті вирішення основоположних завдань політики (створення робочих місць, регіональний розвиток і забезпечення економічної безпеки). Заходи підтримки галузей є досить різними, але важливою тенденцією у цій сфері є переважне використання непрямих методів (гранти на прикладні наукові дослідження, інформаційне забезпечення, консультативні послуги, заходи щодо підвищення продуктивності, послуги у сфері професійного навчання та ін.), які мають більш «м’який» вплив на ринок.

Враховуючи, що секторальна підтримка може негативно впливати на торгівлю між країнами-членами та погіршувати умови конкуренції, важливим завданням промислової політики стає створення передумов ефективного контролю за наданням такої допомоги на рівні окремих країн-членів. Ст. 87 та 88 Договору про заснування Європейської Спільноти встановлюють умови надання державної допомоги і надають ЄК право контролю за підтримкою, яку країни-члени прямо чи непрямо надають певним підприємствам або галузям. ЄК, згідно із встановленими правилами (Договором або вторинними документами), може дозволити або заборонити такі заходи.

У той же час у конметенції національних урядів знаходиться ще досить великий спектр інструментів промислової політики. Тому для того, щоб запобігати викривленню умов конкуренції або суперечності цілям промислової політики Спільноти, ЄК усе більше концентрує політику секотральної підтримки на рівні ЄС. Це є найбільш ефективним засобом попередити застосування урядами окремих заходів, які можуть зашкодити спільним інтересам і водночас реструктуризації європейської промисловості. Така політика проводиться на міжнародному рівні і стосується найбільш уразливих секторів – тих, які характеризуються граничною наповненістью ринків (сталь, суднобудування, текстиль) чи нерозвиненістю галузевих ринків на європейському рівні (аеронавтика, інформаційна промисловість, телекомунікації). Політика Спільноти у різних секторах будується з урахуванням особливостей галузевих ринків і вимог конкурентної політики. Заходи секторальної допомоги інтегровані в інші спільні політики ЄС, щоб гармонізувати та мінімізувати пряму допомогу. Так, наприклад, поступово зменшуються розміри допомоги у центральних і багатших регіонах, що є проявом регіональної політики.

Для ілюстрації підходів ЄС до секторальної допомоги розглянемо приклади у підтримці окремих галузей.

Політика ЄС у сталеливарній промисловості. Для забезпечення нормального функціонування сталеливарної промисловості на рівні ЄС впроваджено єдині правила Спільноти щодо державної допомоги цій галузі. Вони встановлюють рамки державного втручання, яке би не погіршувало умов конкуренції на спільному ринку сталі. Крім цього, ринок сталі охоплений ретельним моніторингом через обов'язкове інформування ЄК з боку сталеливарних компаній про: 1) інвестиційну діяльність; 2) піврічні попередні програми, які стосуються освоєння нових ринків і майбутніх перспектив. Відтак будь-які зміни на ринку сталі підпадають під наднаціональну координацію.

Важливе місце у секторальній підтримці сталеливарної промисловості займає зовнішньоторговельне регулювання. Цей аспект галузевої допомоги передбачає використання кількох тарифних квот і проведення попереднього статистичного моніторингу щодо імпортування сталі з країн Центральної та Східної Європи. Ці заходи покликані на рівні гарантій попередити негативний вплив імпорту на виробників сталі з країн Спільноти.

Слід значити, що у липні 2002 р. втратив чинність Договір про ЄОВС. Після цього регуляторна система позбулася свого секторального характеру та діє згідно з європейською політикою щодо всього промислового виробництва. Водночас нестабільність розвитку ринку сталі, коливання його обсягів і цін, превертає додаткову увагу до підтримки галузі на рівні зовнішньоторговельної і конкурентної політик.

Суднобудівна промисловість. У 1989 р. розпочато багатосторонні переговори під егідою Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) між основними країнами-виробниками суден (країни ЄС, Японія, Південна Корея, Норвегія, США). Разом ці країни виробляють понад 70 % нових суден. У 1994 р. було підписано угоду про скасування всіх перепон нормальним умовам конкуренції у цьому секторі. Угода мала набрати чинності 1 січня 1998 року. Відповідно до неї Радою ЄС розроблено Регламент про допомогу суднобудівній промисловості, яка виконує положення Угоди ОЕСР про дотримання нормальних умов конкуренції у комерційному суднобудуванні та судовомонтажній промисловості. Втім Угода все ще не набрала чинності через відмову США її ратифікувати. У будь-якому разі Регламент Спільноти, який є чинним, заборонив надавати допомогу для виконання контракту (операційну допомогу) починаючи з 31 грудня 2000 року (у відповідності до заходів конкуретної політики ЄС).

У заяві ЄК про європейське морське майбутнє наголошено, що морська промисловість має велике значення і відіграє важливу роль у економіці Спільноти. Разом із суднобудівним сектором галузь представлена широким спектром товарів і підприємств, а саме: монтаж суден, портові послуги, експлуатація морських ресурсів, зокрема і риболовля та видобування енергії. У цьому контексті ЄК запропонувала впровадити спеціальну політику ЄС для підприємств цієї промисловості. Заходи Спільноти мають стимулювати нематеріальне інвестування, зокрема, у сфері науково-дослідної діяльності, інформаційних та телекомунікаційних технологій, розвиток промислового співробітництва (кооперації) між країнами ЄС та із третіми країнами. Велика увага приділяється питанням імплементації Угоди ОЕСР про дотримання нормальних умов конкуренції та усунення перешкод для вільного пересування європейських товарів у треті країни та на покращення портової інфраструктури у рамках транс’європейських мереж. ЄК через відповідні настанови Спільноти прагне гармонізувати механізми державної допомоги морському транспорту, щоб уможливити податкову підтримку та сприяти прозорості механізмів допомоги на національному рівні. ЄК, прагнучи створити сприятливі умови для стабільного розвитку суднобудівної промисловості, зосереджує зусилля на захисті відповідного галузевого ринку від нечесної торговельної практики суднобудівних підприємств третіх держав. У цьому ж контексті для посилення конкурентоспроможності сектору стимулюється науково-дослідна діяльність і розвиток промислового співробітництва.

Текстильна та швацька промисловість. Цей сектор має суттєві соціально-економічні труднощі і невеликі резерви зростання, тому до нього привернута особлива увага. На рівні єдиного внутрішнього ринку Спільноти ЄК здійснює моніторинг державної допомоги та реалізує заходи щодо запобігання викривленням конкуренції або перенесенню проблем зайнятості та структурних диспропорцій з однієї країни до іншої, що може виникати унаслідок непогодженої допомоги на націонльному рівні. У відповідності до принципів підтримки конкуренції було заборонено кілька традиційних механізмів допомоги текстильній і швацькій промисловості. На додаток на рівні ЄС здобули підтримку програми щодо систематичного скорочення виробничих потужностей, реструктуризації і реорганізації виробництв, а також підтримки наукових досліджень, які мають забезпечити зростання конкурентоспроможності.

Щорічно поновлюється система моніторингу допомоги виробникам синтетичних волокон, яка була запроваджена ще у 1977 р. Паралельно із проведенням такого моніторингу, заохочується допомога, яка спрямована на скорочення зайвих потужностей шляхом реструктуризації або перепрофілювання підприємств у відповідності до засад конкурентної політики.

Для підтримки виробництва текстильних виробів заходи зовнішньоторговельної політики спрямовано на забезпечення потрібного простору для промисловості Спільноти та організацію міжнародної торгівлі текстилем з третіми країнами. У сфері завдань зовнішньоторговельної політики знаходиться також підтримка курсу країн, що розвиваються, на індустріалізацію. У рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) за допомогою угоди про міжнародну торгівлю текстилем (відому як «Угода про поліволоконні матеріали») створено основи організації ринку текстилю. Угода, укладена в рамках Уругвайського раунду, спрямована на поступову лібералізацію торгівлі текстилем та одягом між країнами СОТ. Відтак спільна торговельна політика ЄС спрямована на відкриття неєвропейських ринків та заохочення експорту текстилю з країн Спільноти, оптимізацію використання антидемпінгових заходів, боротьбу із субсидіями, запобігання шахрайським деклараціям походження товару, а також на охорону дизайну та моделей. Ці завдання вирішуються у сфері спільного захисту торгівлі.

Інформаційна індустрія. Підвищення конкурентоспроможності європейської економіки дедалі більше залежить від використання інформації та знань. З огляду на це особливого значення набуває поступ у сфері інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ), які надають великі можливості у всіх сферах життєдіяльності та змінюють чимало аспектів промислового виробництва (методи праці та організацію бізнес-процесів, організацію підприємств, напрями й акценти професійної підготовки та ін.). Становлення інформаційного суспільства, що розглядається як пріритет соціально-економічної політики ЄС, передбачає проникнення інформаційних технологій у всі сфери економічного і соціального життя. Умови доступу до інформації, до інформаційних мереж та до послуг, які полегшують використання даних, на рівні ЄС розглядаються як компоненти сталої конкурентоспроможності. Окрім того, ІКТ стимулюють розвиток багатьох секторів у сфері соціальних послуг: охорони здоров’я, освіти, транспорту, розваг, культурного обміну та ін. Їх використання має великий потенціал збільшення рівня освіти і створення нових робочих місць, що також пов’язано із зростанням кваліфікації працівників. Це відповідає пріоритетам промислової політики ЄС.

У 1997 р. під егідою СОТ була укладена Угода про інформаційні технології. Згідно із нею тарифи на інформаційні технології країн, які репрезентують 92% світової торгівлі, були остаточно скасовані до 1 січня 2000 р. (цей процес координується у рамках зовнішньоторговельної політики ЄС). Тому міжнародна конкуренція у сфері ІКТ стала ще більш жорсткою та інтенсивною. До того ж ЄС і окремі країни-члени значно поступаються за загальним рівнем використання ІКТ (наприклад, США та Японії). Тому на рівні ЄС цей сектор підтримується додатково.

Враховуючи масштаб і важливість проблеми, ЄК визначила 4 пріоритети промислової і підприємницької політики щодо становлення інформаційного суспільства:

1. покращення ділового середовища шляхом повної лібералізації ринку телекомунікацій та координації між відповідними регуляторними органами;

2. інвестування у майбутнє шляхом інтенсифікації дослідної діяльності, спрямованої на дослідження проблем інформаційного суспільства та професійного навчання;

3. визначення людини як центральної цінності через надання доступу до широкого набору послуг з одночасним захистом інтересів споживачів;

4. реагування на глобальні виклики через об’єднання мереж, розширення можливості взаємодії між системами послуг, покращення охорони інтелектуальної власності (у контексті забезпечення вільного руху товарів) та приватного життя.

Для реалізації цих пріоритетів у 2001 р. розпочато Багаторічну програму ЄС, спямовану на стимулювання розвитку та використання Європейського цифрового контенту у глобальних мережах і стимулювання мовного розмаїття в інформаційному суспільстві. Програма передбачає проведення комплексу заходів у:

• сфері інформації у державному секторі;

• сфері мовної і культурної адаптації;

• сфері заходів щодо динамізації ринку.

Такі заходи мають на меті створити сприятливе середовище для ділової ініціативи, в якому на рвіні ЄС забезпечується стимулювання креативності та використання у комерційних цілях всього культурного розмаїття та технологічних потужностей. Підтримку перетворень у секторі ІКТ розпочато у П’ятій рамковій програмі підтримки дослідної діяльності, яка була спрямована, серед іншого, на стимулювання розвитку інформації, корисної користувачеві, зокрема, завдяки її суттєвому впливу на нові методи роботи, та електронної торгівлі (координується у рамках науково-технологічної політики ЄС). Цей напрям отримав розвитку у Шостій та Сьомій Рамкових программах фінансування наукових досліджень.

Для розвитку підприємництва у контексті поширення ІКТ важливим завданням було надання можливості використання електронного підпису. Директива про спільний підхід стосовно електронного підпису гарантувала його визнання у межах ЄС, що було кроком до створення Європейських засад розвитку електронної торгівлі (координувалося у межах політики формування єдиного внутрішнього ринку). Ці засади ґрунтуються на так званій Директиві про електронну торгівлю, впровадження якої гармонізує окремі правові аспекти, а саме: визначення місця походження постачальників послуг; прозорість зобов’язань для них та для комерційних комунікацій; чинність електронних контрактів і прозорість договірного процесу; відповідальність Інтернет-посередників; розв’язання он-лайн спорів та роль національних урядів. Це зробило прозорим застосування ключових принципів внутрішнього ринку (свобода підприємницької діяльності постачальників послуг та вільний рух послуг) до послуг інформаційного суспільства, встановлюючи принцип «країни походження», згідно з яким постачальники мають дотримуватися законодавства країн-членів, з яких походять такі послуги.

На хляху до створення європейського інформаційного простору, де має істотно підвищитися ефективність опрацювання персональних даних, була прийнята Директива щодо охорони фізичних осіб у сфері обробки інформації. Забезпечуючи фізичним особам в усіх країнах-членах однаково високий рівень охорони щодо особистих даних, ця Директива водночас забезпечує і вільний рух персональних даних у межах Спільноти та захищає принципи вільної ринкової конкуренції. Додаткова директива стосується опрацювання персональних даних та охорони приватного життя у телекомунікаційному секторі, особливо у цифровій мережі інтегрального обслуговування (ISDN) та у мобільних публічних цифрових мережах. При цьому враховано специфічні вимоги конфіденційності і технічну обмеженість цих мереж. Директива спрямована на охорону не лише основних прав фізичних осіб, а і законних інтересів юридичних осіб.

Сектор телекомунікацій. ІКТ, що використовуються інформаційною індустрією, дають змогу комплексно передавати звук, текст та зображення в одній комунікаційній системі. Це радикально змінює чинні механізми взаємодії у сфері виробництва та споживання. ІКТ та відповідні послуги є потрібними для промисловості і ринку з точки зору забезпечення необхідного режиму комунікцій всіх учасників. Отже, вони є необхідними для консолідації внутрішнього ринку, стимулювання промислової конкуренції, створення умов для економічної і соціальної єдності на рівні ЄС.

Починаючи з 1990-х років, спільна політика ЄС у сфері телекомунікацій розвивається за чотирьма основними напрямами:

1. створення єдиного ринку телекомунікаційного обладнання шляхом уніфікації стандартів;

2. лібералізація ринку телекомунікаційних послуг;

3. технологічний розвиток сектора за сприяння дослідної діяльності Спільноти;

4. збалансований розвиток регіонів ЄС завдяки запровадженню транс’європейської телекомунікаційної мережі.

На рівні Спільноти удосконалюються регуляторні механізми щодо обладнання телекомунікаційних терміналів, впроваджуються нові підходи до стандартизації, випробувань і сертифікації, що стало одним із заходів при формуванні спільного ринку. Рішення Ради ЄС про стандартизацію у сфері інформаційних технологій і телекомунікацій призвели до створення Європейського ринку телекомунікаційного обладнання. Слід зазначити, що стандартизація інформаційних технологій і телекомунікацій запобігає викривленням конкуренції та забезпечує обмін інформацією, зближення промислових стратегії, стимулює створення і експлуатацію широкого європейського ринку інформаційних технологій і телекомунікацій (ІТТ). Європейські стандарти застосовуються у багатьох політиках ЄС, насамперед тих, що пов’язані з ефективним функціонуванням єдиного ринку. Поштовхом для їх подальшого розвитку став проект електронної Європи (eEurope), який має на меті побудувати електронне суспільство, покрашити електронну культуру та розповсюдити позитивний досвід використання ІТТ.

Європейські інституції та органи стандартизації прагнуть забезпечити єдність регуляторних засад, які використовуються для інформаційного обладнання, аби розширити можливості взаємодії між мережами. ЄК реалізує заходи щодо гармонізації вимог користувачів до стандартизації і встановлює пріоритети програми діяльності у сфері ІТТ. Координація і виконання відповідних заходів забезпечується Європейським комітетом стандартизації (CEN) та Європейським комітетом електротехнічної стандартизації (CENELEC) за участі Європейської конференції поштових і телекомунікаційних управлінь (СЕРТ) та Європейського інституту телекомунікаційних стандартів (ЕТSI). До процесу попередньої стандартизації та до дієвого застосування спільних стандартів у країнах-членах залучені приватні організації, які представляють промисловість та споживачів. Відповідна Директива ЄК запроваджує єдиний ринок радіообладнання та обладнання телекомунікаційних терміналів і передбачає взаємне визнання їх відповідності на підставі принципів декларації виробника.

У той же час створення єдиного ринку телекомунікаційного обладнання потребує поступового відкриття телекомунікаційних ринків, які традиційно були державними монополіями. Сектор телекомунікаційних послуг мав бути лібералізований. Разом з тим виникла необхідність визначити умови вільного надання телекомунікаційних послуг. З цією метою ЄК, спираючись на ст. 86 Договору про заснування Європейської Спільноти, ухвалила Директиву, яка вимагає від країн-членів запровадження заходів, які б забезпечували вільну конкуренцію на ринку обладнання телекомунікаційних терміналів (модеми, термінали телексів, станції прийняття супутникових сигналів тощо). Такі заходи мали координуватися у рамках конкурентної політики стосовно діяльності держаних підприємств. Ця Директива дала користувачам змогу з’єднуватися з обладнанням терміналу, яке вони можуть вільно придбати без звернення до єдиного державного органу з питань телекомунікацій. Після внесення кількох поправок Директива надала право постачальникам телекомунікаційних послуг використовувати місткість мережі кабельного телебачення для всіх телекомунікаційних послуг, окрім голосової телефонії, – насамперед для передання даних, створення «закритих» корпоративних мереж та надання мультимедійних послуг. Також цей документ вимагає від країн-членів скасувати виняткові та спеціальні права у сфері телекомунікацій, обмеження щодо постачань для мереж мобільного зв'язку та перепони прямого з’єднання між такими мережами. Окрім того із 1998 р. ЄК відповідною Директивою забезпечила повну лібералізацію інфраструктури голосової телефонії та телекомунікацій.

ЄК встановила правила конкуренції в угодах про доступ, які надають можливості учасникам ринку, як і новим економічним утворенням, користуватися перевагами лібералізації у секторі телекомунікацій. Для забезпечення широкого спектру телекомунікаційних послуг, зокрема широкосмужні мультимедійні послуги та послуги швидкісного Інтернету, нові учасники ринку повинні мати доступ до «локальних петель» (фізичних ланцюгів між приміщеннями абонентів і локальним комутатором телекомунікаційного оператора або аналогічним приладом у локальній мережі). Тому видано відповідний регламент, який спрямовано на забезпечення чесної конкуренції на ринку через доступ до локальних мереж.

У 1990 р. Рада ЄС ухвалила рамкову Директиву про впровадження відкритої телекомунікаційної мережі (ОNР), яка полегшила надання послуг компаніями чи фізичними особами, якщо вони перебувають в одній країні-члені, а отримувач послуг перебуває в іншій країні ЄС. Це передбачає використання публічних телекомунікаційних мереж та/або послуг у країнах-членах, а також робить національні регуляторні органи незалежними від телекомунікаційних операторів. Заходи, що розроблені в рамках цієї Директиви, сприяли запровадженню публічного всеєвропейського радіопейджингового зв’язку (ЕРМЕС; ЕRМЕS); єдиного європейського номера виклику невідкладної допомоги, спільного коду для виходу на міжнародний зв’язок (00) та європейського коду для телефонних послуг для використання у межах усього ЄС.

Директива про голосову телефонію й універсальні телекомунікаційні послуги спрямована на застосування принципу відкритості мереж до голосової телефонії із можливістю використання факсових апаратів та комп’ютерних он-лайнових інформаційних мереж. Встановлюючи умови доступу та використання публічних телефонних мереж і послуг іншими операторами, Директива підвищує зобов’язання всіх операторів підтримувати якість універсальних послуг за доступною ціною у межах ЄС, а також встановлює мінімальні вимоги щодо якості та стандарти охорони користувачів. З метою прискорення лібералізації сектору через заохочення діяльності нових учасників, Директива встановлює спільні Рамки для ліцензування, які передбачають використання загальних дозволів замість індивідуальних ліцензій. На думку ЄК, голосові комунікації через Інтернет, з огляду на правові положення щодо конкуренції, нині не є голосовою телефонією, адже вони ще не відповідають усім критеріям, які містяться в означеннях цієї послуги у директивах Спільноти.

Таким чином, підтримка телекомунікаційного сектору спирається на створення конкурентного середовища. З огляду на специфіку телекомунікаційних технологій та інформаційного продукту основним важилем впливу на конкуренцію і заходу промислової політики є розробка єдиних технічних стандартів, які б забезпечували якість послуг і рівні умови діяльності.

Хімічна промисловість. В умовах глобалізації ускладнилося функціонування хімічної промисловості ЄС, яка стикається з новими викликами. У цей час ЄС залишається регіоном, який лідирує за обсягами виробництва хімічної продукції. На його частку доводиться близько 32% світового виробництва. Стає очевидним, що хімічна промисловість ЄС поступово втрачає свої конкурентні позиції, а висока частка ЄС у світовому виробництві хімікатів збереглася тільки завдяки розширенню ЄС.

Експерти Європейської ради хімічної промисловості (CEFIC) розробили 4 можливих базових сценарію стану галузі у майбутньому:

1. «Сонячний» – пожвавлення хімічної промисловості ЄС зі зростаючою кількістю інноваційних рішень і посиленням орієнтації на споживача в умовах позитивної ринкової ситуації. Виробники докладають великих зусиль до оптимізації співробітництва з кінцевими споживачами продукції і підвищення конкурентоспроможності;

2. «Хмарний» – збільшення конкурентоспроможності і рентабельності виробництв за рахунок розвитку, у першу чергу, виробництва продукції спеціального призначення. У цьому сценарії ЄС стикається з несприятливою ринковою ситуацією. Це заохочує хімічну промисловість до ініціативних дій. Не дивлячись на несприятливу ситуації у хімічної промисловості існують резерви зростання й ефективності;

3. «Дощовий» – хімічна промисловість ЄС у нестійкому стані, привабливість європейського ринку знижується. Стартова ринкова ситуація сценарію порівняно сприятлива. Проте виробництво вже не в змозі використовувати свій потенціал, а виробники стають безініціативними;

4. «Штормовий» – скорочення хімічного виробництва ЄС у результаті неспроможності протистояти імпорту. Сценарій характеризується дуже поганою ринковою ситуацією. У результаті буде спостерігатися катастрофічне послаблення конкурентоспроможності хімічної промисловості.

Головною причиною зниження конкурентоспроможності європейської хімічної промисловості є високі виробничі витрати. Критичними чинниками рентабельності є ціни на початкову сировину і енергію. З іншого боку, на конкурентоспроможність хімічної промисловості ЄС, останнім часом, достатньо несприятливо впливає законодавче регулювання. ЄС продовжує політику посилення екологічних норм, які негативно впливають на стан європейських виробників. Європейські законодавчі ініціативи (REACH, SCALE, IPP та ін.), на думку експертів, недостатньо гармонізовані між собою, а їх імплементація на національному рівні істотно ускладнена. На конкурентні позиції хімічної промисловості ЄС негативно впливає зниження інтенсивності науково-дослідної діяльності. Зменшення витрат на НДДКР у секторі хімічної промисловості ЄС викликано зниженням рівня рентабельності хімічних виробництв в Європі та скороченням кількості кваліфікованих кадрів.

У 2003 р. CEFIC виступив з різкою критикою широкомасштабних планів ЄС, які передбачали реєстрацію і перевірку 30 000 хімікатів, заявивши, що реалізація цієї програми може привести до істотних втрат галузі. ЄК запропонувала систему, відповідно до якої як наявні, так і нові хімікати повинні проходити реєстрацію і процедуру оцінки.

Намагаючись спрогнозувати майбутнє європейської хімічної промисловості, CEFIC провів масштабне дослідження «Хімічна промисловість – 2015». Згідно з прогнозами лідерство ЄС у світовому хімічному виробництві знаходиться під загрозою. У результаті дослідження було розроблено попередні рекомендації, серед яких: підтримка інновацій; покращення відношення суспільства до цього сектора; забезпечення вільної торгівлі із третіми країнами; вдосконалення законодавства (зокрема поглиблення співпраці щодо виконання регламенту REACH); підвищення енергоефективності; вдосконалення логістики.

У 2001 р. ЄК затвердила «Білу книгу» стратегії ЄС у галузі використання продуктів хімії. Основна її мета – підвищення рівня захисту здоров'я людей і довкілля країн ЄС, а також стимулювання інновацій і конкуренції у хімічній промисловості. У 2003 р. в Брюсселі на конференції комісії ЄС «Промислова політика в Європі, що розширюється», Європейська рада хімічної промисловості запропонувала створити Європейську консультативну групу з хімікатів. Консультативна група, яка складається з членів ЄК, парламентаріїв та лідерів галузі, покликана аналізувати ефективність існуючої європейської рамкової політики у галузі хімічної промисловості, а також розробляти пропозиції, спрямовані на вирішення структурних проблем сектора. Згідно із запропонованим проектом, консультативна група отримала назву CHANGE (Chemical Advisory Network Group for Europe) і була наділена можливостями здійснення точного і довгострокового аналізу європейської хімічної промисловості з метою подальшої розробки заходів щодо пожвавлення більш прибуткових секторів європейської хімічної промисловості з відповідною орієнтацією на інновації і вимоги споживачів продукції. Членами групи повинні були стати члени профільних рад від ЄК, представники комітетів від Європарламенту, міністри промисловості великих країн-членів, представники профспілок, а також деякі керівники великих, середніх і малих компаній, які представляють усі сегменти промисловості. Діяльність CHANGE повинна оптимізувати секторальную підтримку хімічної промисловості на рівні ЄС у контексті реалізації Лісабонської стратегії.

Для вирішення комплексних проблем розвитку хімічної промисловості, зокрема тих, що стосуються питань стимулювання конкуренції і підвищення безпеки, розроблено Регламент REACH – «Реєстрація, оцінка, дозвіл і обмеження хімічних речовин» (Registration, Evaluation, Authorisation and restriction of Chemicals). Документ набув чинності 1 червня 2007 р.

Цілі REACH: 1) забезпечення високого рівня захисту здоров'я людини і довкілля; 2) підвищення конкурентоспроможності промисловості країн ЄС; 3) інтеграція у міжнародну діяльність з управління та контролю над хімікатами; 4) приведення законодавства ЄС у відповідність до вимогам СОТ.

Галузі, що потрапляють під дію REACH: хімічна промисловість (виробництво органічних і неорганічних речовин, лаків і фарб та ін.); нафтохімічна промисловість; чорна і кольорова металургія; індустрія будівельних матеріалів; текстильна промисловість; електронна промисловість; целюлозно-паперова промисловість; автомобільна промисловість тощо.

Напрямами реалізації REACH є:

– реєстрація хімічних речовин (у сумішах, у виробах), що експортуються до ЄС, обсяго більше 1 тонни на рік;

– оцінка відповідності реєстраційного досьє вимогам REACH, включно з пропозиціями щодо тестування й оцінки речовин з метою виявлення токсикантів;

– дозвіл/обмеження тільки для хімічних речовин з особливо небезпечними властивостями (канцерогенність, мутагенність, токсичність, стійкість у навколишньому середовищі і здатність до біонакопичування);

– передача й обмін інформацією у цілях безпечного використання речовини, обмеження тестування на тваринах і запобігання повторенню таких тестів.

Для управління технічними, науковими і адміністративними аспектами системи REACH створено Європейське Хімічне Агентство (EXA).

REACH впроваджує єдину систему реєстрації, оцінки і видачі дозволів на хімікати. Відповідно до вимог REACH хімічні речовини повинні будуть пройти через однакові процедури оцінки ризиків. Окрім того, основна відповідальність за управління можливими ризиками, що виникають унаслідок виробництва, розміщення на ринку і використання хімічних речовин, а також за надання інформації про токсичність і показники небезпеки з'єднань і оцінки ризиків від їх негативної дії буде покладена на промисловість.

Регламент спрямовано на регулювання виробництва розміщення і використання хімічних речовин усередині ЄС. Він безпосередньо торкається широкого кола виробників у різних галузях промисловості, імпортерів, дистриб'юторів і споживачів хімічної промисловості у країнах Спільноти. Істотний вплив буде зроблено і на компанії країн поза ЄС, які здійснюють експортні постачання на європейський ринок і споживають хімічні речовини, вироблені у ЄС. Без реєстрації конкретна хімічна речовина не буде дозволена для виробництва, імпорту, продажу і використання на території ЄС.

Єдина система регулювання сфери виробництва і використання хімічних речовин спрямована на досягнення трьох основних завдань:

– економічного (підвищення конкурентоспроможності і впровадження нових технологій у хімічну промисловість країн ЄС);

– соціального (захист здоров'я і праці населення);

– природоохоронного (підвищення безпеки виробництва і використання хімічних речовин для довкілля).

Окрім цього, REACH сприятиме прозорості чинного законодавства і виконанню зобов'язань ЄС у СОТ. Ухвалення регламенту відмінила низку неефективних і застарілих Директив, поєднуючи їх вимоги в єдиному документі.

Більш детально у джерелі: Чернега О.Б. Промислова і сільськогосподарська політика ЄС [Текст]: навч. посіб./ О.Б. Чернега, В.С. Білозубенко. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – 250 с.