8.3. Політика допомоги з розвитку

Європейська політика співробітництва з метою сприяння розвитку – це комплекс методів, заходів і інструментів по забезпеченню допомоги країнам, що розвиваються, і співробітництва з метою сприяння їх економічному й соціальному розвитку.

Політика співробітництва з метою сприяння розвитку є комплементарною (ст. 177 Договору про Європейський Союз), тобто має доповнювати політики, які реалізують країни-члени.

Політика співробітництва з метою сприяння розвитку покликана сприяти (ст. 177, ст. 181а Договору про Європейський Союз):

• досягненню загальної мети розвитку й зміцнення демократії й правової держави, затвердженню прав людини й основних свобод у третіх країнах;

• безперервному економічному й соціальному розвитку країн, що розвиваються, що особливо перебувають у найбільш несприятливих умовах;

• плавної й поступової інтеграції країн, що розвивати у світову економіку;

• кампанії боротьби проти бідності в країнах, що розвиваються.

Спільнота та країни-члени координують свою політику співробітництва з сприяння розвитку й консультуються один з одним відносно програм допомоги, у т.ч. в міжнародних організаціях (ст. 180 Договору про Європейський Союз).

ЄС використовує наступні інструменти допомоги з розвитку:

• підписання Конвенції з Африканськими, Карибськими та Тихоокеанськими країнами (АКТ);

• особливі відносини з колишніми колонія­ми та заморськими територіями до надання допомоги країнам, які не мають угод про асоціацію з ЄС;

• запровадження узагальненої системи тарифних преференцій;

• участь в угодах про світову торгівлю деякими видами товарів та надання допомоги через недержавні організації, що займаються розв'язанням низки глобальних проблем, зокрема проблеми голоду;

• участь у реалізації ініціативи Міжнародного валютного фонду та Світового банку з надання допомо­ги обтяжених великим державним боргом країнам АКТ, спрямованої на змен­шення тягаря боргових зобов'язань.

Спільнота має право застосовувати політично вмотивовані економічні санкції (ст. 301 Договору про Європейський Союз).

ЄС використовує широкий спектр ресурсів політики співробітництва з метою сприяння розвитку:

• співпраця в промисловому й техно­логічному секторах до запровадження режиму сприяння в торгівлі;

• ліквідація істотних гендерних нерівностей;

• залучення екологічного виміру до процесів розвитку; зокрема, йдеться про збереження тропічних лісів і стабільне господарювання у цих та інших видах лісів у країнах, що розвиваються;

• надання допомоги в забезпеченні продовольством;

• надання фінансової допомоги. Фінансова допомога може здійснюватися у формі: позик та ризикового капіталу з ресурсів Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), субсидій Європейського фонду розвитку (ЄФР); субсидій, передбачених іншими статтями бюджету ЄС, що стосуються, зокрема, надання допомоги в забезпеченні продовольством. ЄФР фінансується в рамках розрахованої на п'ять років про­грами спеціальних внесків країн-членів, проте одночасно є однією зі складових бюджету ЄС.

Підписана 28 лютого 1975 р. Перша Конвенція (Ломейська) про співпрацю між на той час дев'ятьма країнами-членами Європейської економічної спільноти та 46 Африканськими, Карибськими та Тихоокеанськими країнами заклала підґрунтя нової спільної політики щодо допомоги з розвитку (див. Ломейська конвенція). Четверта Конвенція між ЄЕСп та АКТ підписана 15 грудня 1989 р., остаточно закріпила режим співпраці між країнами-членами ЄСп та 70 країнами АКТ, зокрема з усіма країнами Північно-західної Африки (суб-Сахарськими країнами) і з країнами Південної Африки.

Котонуський договір про партнерство (див. Договір Котонуський), що був підписаний 23 червня 2000 р., засвідчила важливі зміни в торговельній політиці в напрямі розвитку регіональної інтеграції між згаданими державами, кожна з яких має провести переговори й укласти з ЄС окрему торго­вельну угоду. Метою цих угод є допомога країнам, що розвиваються, інтегруватися до світової економіки, збільшити обсяги виробництва та стимулювати торгівлю й інвестиції відповідно до норм СОТ. Ця угода також містить положення про співпрацю у сферах, пов'язаних із торгівлею. Термін чинності нової угоди — 20 років. Після приєднання до неї шістьох острівних держав Тихого океану кількість країн-членів групи АКТ збільшилась до 77.

Численні фінансові інструменти перегруповано й раціоналізовано, всі ресурси ЄФР розподілятимуть за допомогою лише двох інструментів: фінансового пакету, з якого надаватимуть субсидії, та іншого пакету, що міститиме ризиковий капітал та ресурси для позик приватному сектору.

Проек­ти з розвитку зосереджено в конкретних секторах (охорона здо­ров'я, транспорт тощо) та пов'язати з різними аспектами співпраці (в еко­номічній, екологічній, соціальній та інших сферах), щоб тим самим гарантувати ліпше цілеспрямування зовнішньої допомоги.

В Угоді про партнерство передбачено поєднання активного політичного діалогу між партнерами з інноваційними формами співпраці в економічній та торговельній сферах і новими механізмами й стратегіями співпраці з розвитку. Ця угода підтримується п'ятьма взаємопов'язаними "стовпами", а саме:

• загальнополітичним виміром;

• заохоченням застосування підходів, основаних на "принципі участі";

• посиленням акценту на досягнення мети подолання бідності;

• створенням нової системи співпраці в економічній та торговельній сферах;

• реформуванням системи співпраці у фінансовій сфері.

До переліку основних елементів партнерства, окрім цілей дотримання прав людини, принципів демо­кратії та верховенства закону, додано ще одну мету — забезпечення якісного державного управління. Згідно зі ст. 11 Котонської Угоди про партнер­ство, "сторони провадитимуть активну комплексну та цілісну політику зміцнення миру й запобігання конфліктам, спрямовану на їхнє розв'язання в межах і за допомогою засобів партнерства".

Спільними інститутами для організації співпраці є:

• Рада міністрів, що складається з членів Ради ЄС, членів Європейської Комісії та представників уряду кожної з країн АКТ, скликається один раз на рік з метою ініціювання політичного діалогу, затвердження основних напрямів політики й ухвалення рішень, необхідних для імплементації положень угоди;

• Комітет постійних представників, до якого входять постійні представ­ники кожної з країн-членів ЄС, представник Комісії та голови місій від кожної з країн АКТ, надає допомогу Раді міністрів;

• Спільна Парламентська Асамблея, що складається з рівної кількості членів Європейського Парламенту та представників держав АКТ, має право ухвалювати резолюції та подавати рекомендації Раді міністрів ЄС.

Нова система застосування програмного підходу до розподілу допомоги, наданої ЄС, сприяє підвищенню гнучкості партнерства й покладає на держави АКТ більшу відповідальність, зокрема, шляхом запровадження систе­ми циклічного програмування, в рамках якої передбаче­но ліквідацію поняття позапрограмної допомоги, тобто допомоги, що її планує ЄС в односторонньому порядку. Нині держави АКТ мають більші повно­важення стосовно визначення цілей, стратегій і проектів, а також щодо управління програмами та їхнього вибору.

Фінансову допомогу у визначеному обсязі відтепер надають не автоматично. Розподіл суб­сидій здійснюється за результатами оцінювання потреб та ефективності роботи, відповідно до критеріїв, розроблених у процесі переговорів між країнами АКТ та ЄС. Ці критерії відбивають основні цілі партнерства, зокрема досягнен­ня прогресу в проведенні інституційної реформи, боротьбі з бідністю тощо.

Основним інструментом, що використовується для планового розподілу суб­сидій, є так звані стратегії підтримки країни (СПК). СПК визначають загальні напрями використання допомоги й доповнюються рамковими програмами реалізації проектів, де вказу­ються операції та календарний план їхнього виконання.

У разі значних коливань експортних надходжень нова система циклічного та гнучкого планування, надає мож­ливість забезпечення додаткової підтримки за рахунок коштів, що роз­поділяються в межах СПК та операційних програм. Додаткова підтримка в цій сфері необхідна, оскільки країни АКТ є особливо вразливими через свою висо­ку залежність від експорту продукції сільськогосподарського та гірничодобувного секторів економіки.

22 червня 2007 р. затверджена Стратегія нового партнерства із Центральною Азією. Стратегія є універсальним рамковим документом, що окреслює сфери практичного співробітництва та допускає використання ЄС ряду інструментів:

• традиційних (інститут Спецпредставника ЄС, механізми надання грантової допомоги й співробітництво з іншими міжнародними гравцями);

• інноваційних, наприклад, впровадження "ініціатив ЄС" у самих різних сферах і використання формату "поглибленого діалогу", зокрема, у сфері прав людини й енергетики.

Конструктивним елементом Стратегії є офіційне визнання двохрівневого характеру політики ЄС до регіону: індивідуальний, двосторонній підхід та загальний, регіональний підхід, що відповідає проханням країн регіону.

Ще одна особливість Стратегії виражається в застосуванні "посиленого підходу" у ряді сфер співробітництва через прийняття ЄС на себе зобов'язань по розвитку, заохоченню й підтримці конкретних пропозицій, зокрема, створення єдиної енергетичної системи в регіоні.

Стратегія також передбачає наступні нові напрямки діяльності, покликані зміцнити партнерські відносини між ЄС і країнами Центральної Азії:

1. Верховенство закону: діалог з питань прав людини - реформування судової системи й створення ефективного законодавства, зокрема в сфері адміністративного й комерційного права.

2. Освіта: вдосконалення систему освіти, впровадження нові технології в освітній процес і налагодження контакти із провідними європейськими інститутами, розвиток системи дистанційної освіти й інтерактивного обміну між вищими навчальними закладами країн ЄС і Центральної Азії.

3. Економіка, торгівля, інвестування: підвищення кваліфікації місцевих фахівців, розвиток середніх і малих підприємств, розширення інноваційної діяльності, поліпшення ділового клімату, впровадження передових технологій і залучення інвестицій з Європи.

4. Енергетика й транспорт: зміцнення відносин ЄС з регіоном у сфері енергетики і транспорту, надання допомоги в залученні іноземних інвестицій. Надаючи підтримку в розвитку нового транспортного коридору "Каспійське море - Чорне море - Європа", ЄС візьме участь у розвитку додаткових трубопроводів, мереж і коридорів для транспортування енергоносіїв.

5. Навколишнє середовище: раціональне використання водних ресурсів і виробництво гідроелектроенергії.

6. Прикордонне управління: боротьба з наркотиками, регулювання міграції, допомога в облаштованості державних кордонів у регіоні, особливо між Таджикистаном й Афганістаном.

7. Культурний діалог.

ЄС планує виділити 750 млн. євро з метою надання фінансової допомоги країнам Центральної Азії протягом 2007-2013 р. Ці кошти будуть спрямовані на потреби кожної окремо взятої країни в регіоні (близько 78%) і реалізацію регіональних проектів (22%). У порівнянні з попереднім періодом фінансування збільшене майже на 50%.

Статтю Європейське бюро співробітництва розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).