- •Змістовний модуль і. Основні чинники та інститути єс. Сутність спільних політик єс
- •Тема 1. Витоки європейської інтеграції. Основи та структура єс
- •1.1. Поняття європейської інтеграції
- •1.2. Поняття та зміст єс
- •1.3. Загальна структура єс
- •1.4. Цілі, принципи та повноваження єс
- •Тема 2. Наднаціональна система єс: структура та принципи функціонування
- •2.1. Основоположні домовленості єс
- •2.2. Основні та додаткові органи єс
- •5) Агенства та органи Європейської спільноти з атомної енергії (Євратом):
- •Агенство з постачання для Євратом, euratom Supply Agency;
- •Освоєння термоядерної енергії, Fusion for Energy.
- •2.3. Принципи побудови системи права єс
- •Тема 3. Сутність спільних політик єс
- •3.1. Сутність та класифікація спільних політик єс
- •3.2. Європейський внутрішній ринок та уніфікація економічної політики
- •3.3. Бюджет єс як основа проведення спільних політик
- •3.4. Політики щодо громадян єс
- •Тема 4. Горизонтальні політики єс
- •4.1. Політика щодо регіонального розвитку
- •4.2. Політика щодо соціального розвитку
- •4.3. Податкова політика єс
- •4.4. Політика щодо конкуренції
- •4.5. Політика стосовно довкілля
- •Тема 5. Спільні політики єс у різних секторах економіки
- •5.1. Підтримка підприємництва у Спільноті
- •5.2. Науково-технічна політика єс
- •5.3. Енергетична політика
- •5.4. Транспортна політика
- •5.5. Політика щодо рибальства
- •Змістовний модуль іі. Промислова та сільськогосподарська політика єс як базові горизонтальні політики
- •Тема 6. Промислова політика єс
- •6.1. Необхідність проведення спільної промислової політики
- •6.2. Засади та організаційні елементи промислової політики єс
- •Глава 17 «Промисловість», стаття 173
- •6.3. Основні напрями та заходи промислової політики єс
- •6.4. Політика єс у різних галузях промисловості
- •Тема 7. Сільськогосподарська політика єс
- •7.1. Необхідність та особливий підхід до проведення сільськогосподарської
- •7.2. Засади та механізм реалізації сільськогосподарської політики єс
- •7.3. Основні напрями та заходи сільськогосподарської політики єс
- •7.4. Структурна політика та розвиток сільської місцевості
- •Змістовний модуль ііі. Стратегія розвитку зовнішніх відносин єс
- •Тема 8. Зовнішня політика єс
- •8.1. Зовнішні відносини єс на сучасному етапі
- •8.2. Зовнішньоторговельна політика єс
- •8.3. Політика допомоги з розвитку
- •Тема 9. Стратегія розвитку відносин єс із сусідніми країнами
- •9.1. Стратегія та програми розвитку відношень єс із сусідніми країнами
- •9.2. Критерії вступу до єс
- •9.3. Відносини Україна-єс на сучасному етапі: проблеми та перспективи
- •Перелік основної і додаткової навчально-методичної літератури і. Основна література
- •Іі. Додаткова література
- •Ііі. Нормативні матеріали мон і ДонНует імені Михайла Туган-Барановського
1.2. Поняття та зміст єс
Європейський Союз (ЄС) – міжнародна організація, яка утворена через об’єднання держав на принципах наднаціональної інтеграції. Створення и розвиток ЄС розглядається як процес європейської інтеграції. За своєю політико-правовою сутністю ЄС є феноменом у сучасному світі, має особливу наднаціональну інституційну парадигму (структуру), сформовану на основі тривалої історії та суспільних традицій. Окрім цього він являє собою унікальне на сьогоднішній день економічне об’єднання, яке не має аналогів та відтворює найбільш складні формати інтеграції національних економік 27-ми країн Європи.
Свою історію ЄС бере зі створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС)а основі підписання Парижського договору (1951 р.) у складі Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Люксембургу і Нідерландів. У 1957 р. був підписаний (набув чинності у 1958 р.) Римський договір про заснування Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС), а також Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом). До цих спільнот увійшли ті ж 6 країн, що і до ЄОВС.
У 1958-1967 рр. відбувалося створення зони вільної торгівлі ЄЕС. Наступний етап охопив період з 1968 по 1986 рр. и передбачав створення митного союзу країн ЄЕС (у 1968 р. впроваджено Спільний митний тариф). У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Данія, Ірландія і Великобританія, у 1981 р. – Греція, у 1986 р. – Іспанія, Португалія. У 1986 р. було підписано Єдиний Європейський Акт (вступив в силу у 1987 р.), на основі якого у 1987-1992 рр. відбувалося завершення формування єдиного внутрішнього ринку (спільного ринку), що передбачало забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили. У 1992 р. у Маастрихті підписаний Договір про Європейський Союз, який набув чинності у 1993 р. Згідно з цим Договором ЄС «..оснований на Європейських спільнотах, які доповнені новими сферами політики та формами співробітництва..». Його завдання полягає у тому, щоб «…організувати на базі згуртованості і солідарності відношення між країнами-членами та між їх народами» (ст. 1). Цілі ЄС мають бути досягнуті шляхами, обумовленими в Договорі, та згідно з закладеними в ньому умовами та часовими межами, враховуючи принцип субсидіарності. ЄС базується на таких цінностях як демократія, рівність, шанування прав та свобод людини, верховенство права тощо. Союз має власний прапор, герб та гімн, валюту. У Маастрихтському договорі на додаток до існуючих Європейських спільнот (сфери спільної політики) визначено засади співпраці у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, а також у галузі правосуддя та внутрішніх справ (сфери міжурядової співпраці). Так, створено нову структуру з трьома «стовпами», які мають політичний та економічний вимір, і запроваджено поняття «Європейський Союз», який є формою існування спільнот (але на відміну від них не є юридичною особою). У відповідності з Маастрихтським договором у ЄС розпочалося створення економічного і валютного союзу (у 2002 р. впроваджено єдину валюту євро). У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція. У 1997 р. було підписано Амстердамський договір (набув чинності у 1999 р.), а у 2001 р. – Ніццький (набув чинності у 2003 р.), які передбачали певні реформування ЄС через зміну окремих положень Договору про заснування Європейської Спільноти (у консолідованій формі) та Договору про Європейський Союз. У 2004 р. до ЄС вступили Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина. У зв’язку з масштабними структурними і політичними змінами у 2004 р. було підписано Конституційний договір, який передбачав реформування системи функціонування ЄС (замінивши всі існуючі договори єдиною Конституцією. Проте цей договір не був ратифікований усіма національними Парламентами країн ЄС. У 2007 р. відбулося останнє на сьогоднішній день розширення ЄС, до нього вступили Румунія і Болгарія. З того моменту (і до цього моменту) отримати членство у ЄС бажають Хорватія, Македонія, Туреччина та Чорногорія. Також у 2007 р. було продовжено реформування ЄС та підписано Лісабонський договір або Договір про реформу, що замінив Конституцію ЄС (офіційна назва: «Лісабонський договір про внесення змін у Договір про Європейський союз та Договір про заснування Європейської Спільноти»). Цим договором передбачено змін в інституційній будові ЄС, зокрема впровадження посади Президента Європейської Ради (ЄС), Високого представника ЄС з питань закордонних справ та політики безпеки, а також визначено заходи з підвищення ефективності діяльності Європейської комісії та Європейського Парламенту та ін. Право не виконувати низку положень Лісабонського Договору отримали Чехія і Польща. До того ж збережені вагомі компетенції національних органів влади.
На рівні ЄС запроваджено (у 1993 р.) єдині критерії розширення ЄС. Вони розділені на дві групи: 1) критерії вступу до ЄС для країн-кандидатів (інституційна стабільність, дієва ринкова економіка, спроможність і наявність правового та адміністративного ресурсі для імплементації законодавства ЄС, прийняття цілей Економічного і Валютного союзу тощо); 2) критерії розширення для ЄС (спроможність прийняти нових членів, спроможність зберегти і продовжити європейський інтеграційний процес).
Впродовж існування у ЄС (спочатку у ЄЕС) створено систему спільних (наднаціональних) інституцій, яким делеговано частину повноважень національних властей. Їх склад обирається за спеціальними демократичними процедурами. До інституційної структури ЄС входять: Європейська Рада, Європейський Парламент, Рада ЄС (Рада міністрів), Європейська Комісія, Суд Європейської Спільноти, Європейська рахункова палата, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський обмудсмен, Генеральний інспектор з охорони даних. Також на основі окремих законодавчих актів ЄС створено низку органів для вирішення конкретних питань, серед них: Бюро ЄС з питань різноманіття рослин, Європейське агентство авіаційної безпеки, Європейське агентство безпеки праці та охорони здоров’я на робочому місці, Європейське агентство з мереж та інформаційної безпеки, Європейське агентство з реконструкції, Європейське агентство з морської безпеки, Європейське залізничне агентство, Європейське агентство оцінки медичних продуктів тощо. Все ці інституції та органи дозволяють виконувати завдання, покладені на ЄС основоположними договорами та, зокрема, проводити спільні політики у різних сферах суспільного життя.
Функціонування ЄС та діяльність його основних інституцій і додаткових органів базується на релевантній системі права. Її структура зумовлена особливою правовою природою самого ЄС та своєрідністю його інституційної моделі. У результаті тривалого процеса нормативно-правовий масив європейського права сформувався у системі законодавства, яка у тому числі включає спеціальний блок правового регулювання міжнародного співробітництва, а також акти, що узагальнили політичні вимоги до вирішення головних соціально-економічних проблем. Правова основа розвитку ЄС пов’язана з формуванням єдиної (європейської) системи цінностей, які дозволяють в умовах великого різноманіття країн ЄС забезпечувати їх єдність, солідарність та співробітництво. Зокрема визначає можливість проведення країнами ЄС спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також удосконалення внутрішньої політичної структури ЄС. Фінансовою основою діяльності ЄС є наднаціональний бюджет та механізми його використання через спеціальні фонди ЄС (наприклад, структурні фонди).
Економічна інтеграція в рамках ЄС дозволила створити могутній господарський комплекс інтернаціональної природи. Він заснований на формуванні митного союзу, єдиного внутрішнього ринку, економічного та валютного союзу, а також побудови системи регулювання економіки на основі інститутів ЄС та спільних політик країн-членів. Сучасний ЄС являє собою один з провідних економічний центрів світу. У 2009 р. його загальний ВВП складав – 11978786,3 млн. євро, експорт – 4316163,7 млн. євро, імпорт – 4199134,5 млн. євро, населення – 499723,5 тис. чол. «Ядром» економіки ЄС є зона євро, тобто країни, де в обігу знаходиться єдина європейська валюта. Станом на початок 2010 р. до зони євро входять: Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Словаччина, Словенія, Фінляндія та Франція. Очікується, що інші країни ЄС увійдуть у зону євро о 2010-2013 рр.
Основою стабільного розвитку економіки ЄС є спільна (комунітарна) економічна політика, яка має внутрішній (підтримка промисловості, сільського господарства, політика у сфері конкуренції та ін.) та зовнішній (торговельна політика, міжнародне співробітництво у різних сферах) виміри. Головними напрямами соціально-економічної політики ЄС є: забезпечення сталого розвитку, побудова інноваційної економіки, підвищення конкурентоспроможності та структурна перебудова промисловості, забезпечення зайнятості.
Велика увага у діяльності ЄС приділяється розвитку демократії, захисту прав і свобод людини в Європі та світі, збереженню культури, боротьбі з тероризмом, співробітництву правоохоронних та судових органів та ін. Це стало пріоритетами його внутрішньої та зовнішньої політики. У контексті розвитку зовнішніх відносин ЄС активно проводить політику допомоги з розвитку.
Таблиця 1
Хронологія утворення Європейського Союзу
Дата |
Подія |
9 травня 1950 р. |
Промова Роберта Шумана, Міністра закордонних справ Франції, який запропонував об'єднати вугільну і сталеливарну промисловість Франції і ФРН |
18 квітня 1951 р. |
Паризький Договір, що встановив Європейське співтовариство вугілля і сталі (ЄОВС) з шістьма країнами-членами: Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург і Нідерланди |
25 березня 1957 р.
|
Римський Договір закріпив утворення Європейського економічного співтоварицства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) |
1 січня 1958 р.
|
Договори про Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Євратом, підписані шістьма європейськими країнами (Бельгією, Францією, Італією, Німеччиною, Люксембургом і Нідерландами), набули чинності. Комісії ЄЕС і Евратома засновані у Брюсселі. Комісія ЄЕС має дев'яти членів, її перший Президент – Уолтер Халлстєїн. Луї Арманд – Президент Комісії Євратома. Сформовано Парламент і Суд, загальний для всіх трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС і Євратом). Створений відповідно до Угоди про ЄЕС Європейський Інвестиційний Банк (EІБ) |
липень 1961 р. – 1962г квітня. |
Ірландія, Данія, Великобританія, Норвегія поводяться із заявами про приєднання до ЄЕС |
14 січня 1963 р.
|
Президент французької Республіки заявляє, що Франція сумнівається щодо політичного бажання Великобританії приєднатися до Співтовариства. Декількома днями пізніше переговори зі всіма країнами-претендентами припинені |
12 вересня 1963 р. |
Туреччина і ЄЕС підписують Угоду про асоціацію |
11 травня 1967 р. |
Великобританія повторно звертається із заявою про приєднання до Співтовариства. За нею слідують Ірландія і Данія, трохи пізніше – Норвегія |
1 липня 1967 р. |
Злиття виконавчих органів трьох Співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євратом) |
30 червня 1970 р. |
У Люксембурзі відкриваються переговори з чотирма майбутніми державами-членами (Данія, Ірландія, Норвегія і Великобританія) |
5 грудня 1970 р. |
Підписано Угоду про приєднання Мальти до ЄЕС
|
22 січня 1972 р.
|
Підписання Угод щодо приєднання Данії, Ірландії, Норвегії і Великобританії до ЄЕС. Угоди ратифіковано парламентами держав-членів, окрім Норвегії, де референдум відхилює вступ |
19 грудня 1972 р. |
Угода про приєднання між ЄЕС і Кіпром
|
1 січня 1973 р. |
Угода про приєднання Данії, Ірландії і Великобританії до ЄЕС набуває чинності |
12 червня 1975 р. |
Греція поводиться із заявою про приєднання до ЄЕС |
22 липня 1975 р. |
Угода, що дає Європейському парламенту більш широкі бюджетні повноваження. Створення Суду Аудиторів |
1-2 грудня 1975 р. |
Європейська Рада в Римі ухвалює рішення щодо вибору Європейського парламенту універсальним виборчим правом починаючи з 1978 р. |
27 липня 1976 р. |
Відкриваються переговори щодо приєднання Греції до ЄЕС |
28 березня 1977 р. |
Португалія звернулась із заявою про приєднання до ЄЕС |
5 квітня 1977 р.
|
Європейський парламент, Рада і Комісія підписують Об’єднану Декларацію щодо фундаментальних прав громадян |
28 липня 1977 р. |
Іспанія звертається із заявою про приєднання до ЄЕС
|
червень 1978 р. – лютий 1979 р. |
Починаються переговори з Португалією і Іспанією щодо їх приєднання до ЄЕС
|
28 травня 1979 р. |
Угоду про приєднання Греції до ЄЕС підписано в Афінах
|
7 і 10 червня 1979 р. |
Перші вибори до Європейського парламенту прямим універсальним виборчим правом |
1 січня 1981 р. |
Угода про приєднання Греції до ЄЕС набуває чинності |
23 лютого 1982 р. |
На консультативному референдумі острів Гренландія, який став членом ЄЕС як частина Данії 1 січня 1973 р., виходить із Співтовариства |
12 березня 1984 р. |
Угода про майбутні відносини між Гренландією і Співтовариством |
1 січня 1985 р. |
Перші Європейські паспорти випущені у більшості держав-членів |
12 червня 1985 р. |
Підписано угоди про приєднання Іспанії і Португалії до ЄЕС
|
14 червня 1985 р. |
Шенгенська Угода по скасуванню кордонів підписано Німеччиною, Францією і країнами Бенелюксу (Бельгією, Нідерландами, Люксембургом) |
28-29 червня 1985 р. |
Європейська Рада в Мілані. Глави Урядів вирішують заснувати Міжурядову Конференцію для розгляду намічених реформ |
1 січня 1986 р. |
Угода про приєднання Іспанії і Португалії до ЄЕС набуває чинності |
17 і 28 лютого 1986 р. |
Єдиний Європейський Акт підписаний в Люксембурзі і Гаазі
|
14 квітня 1987 р. |
Уряд Туреччини подає заяву про приєднання до Співтовариства |
17 липня 1989 р. |
Австрія приєднується до ЄЕС |
4 і 16 липня 1990 р. |
Кіпр і Мальта звертаються із заявою про приєднання до ЄЕС |
27 листопаду 1990 р. |
Італія приєднується до Шенгенської Угоди
|
1 липня 1991 р. |
Швеція звертається із заявою про приєднання до ЄЕС
|
18 листопаду 1991 р. |
Іспанія і Португалія підписують Шенгенську Угоду |
7 лютого 1992 р.
|
Угода про Європейський Союз підписана у Маастріхте міністрами закордонних справ і міністрами фінансів держав-членів |
18 березня 1992 р. |
Фінляндія поводиться із заявою про входження в ЄС |
20 травня 1992 р. |
Швейцарія звертається із заявою про входження в ЄС |
6 листопаду 1992 р. |
Греція приєднується до Шенгенської Угоди
|
25 листопаду 1992 р. |
Норвегія поводиться із заявою про входження в ЄС
|
1 січня 1993 р.
|
Створення єдиного ринку, який дає право Європейським громадянам вільно переміщатися, працювати і проживати в межах території держав-членів |
лютий – березень 1993 р. |
Переговори щодо приєднання Австрії, Фінляндії і Швеції відкриваються в Брюсселі |
5 квітня 1993 р. |
Переговори щодо приєднання Норвегії відкриваються в Люксембурзі |
21-22 червня 1993 р.
|
Копенгагенська Європейська Рада підтверджує приєднання Австрії, Фінляндії, Швеції і Норвегії до ЄС з 1 січня 1995 р. і гарантує асоційованим країнам Центральної і Східної Європи, що їх вступ буде можливий, як тільки вони задовольнятимуть необхідним політичним і економічним умовам |
1 листопаду 1993 р. |
Угода про створення Європейського Союзу набуває чинності |
березень – квітень 1994 р. |
Угорщина і Польща звертаються із заявами про входження в ЄС
|
24-25 червня 1994 р. |
Підписання Акту про приєднання Австрії, Швеції, Фінляндії і Норвегії |
31 жовтня 1994 р.
|
Міністри закордонних справ держав-членів ЄС, Польщі, Чеської Республіки, Словаччини, Угорщини, Румунії і Болгарії зустрічаються в Люксембурзі. Головна тема – стратегія Союзу відносно країн Центральної і Східної Європи |
28 листопаду 1994 р. |
Норвезький референдум відхилює приєднання країни до ЄС |
9-10 грудня 1994 р. |
Європейська Рада в Ессені домовляється про загальну стратегію приєднання країн Центральної і Східної Європи до ЄС |
1 січня 1995 р. |
Австрія, Фінляндія і Швеція стають членами ЄС (15 держав-членів) |
1 лютого 1995 р. |
Набувають чинності Європейські угоди між ЄС і Чеською республікою, Словаччиною, Болгарією і Румунією |
26 березня 1995 р. |
Шенгенська Угода набуває чинності між Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембургом, Нідерландами, Іспанією і Португалією |
28 квітня 1995 р. |
Австрія підписує Шенгенськоє Угоду
|
12 червня 1995 р. |
Європейський Союз підписує Угоди про Асоціацію з Естонією, Латвією і Литвою |
червень – грудень 1995 р. |
Румунія, Словаччина, Латвія, Естонія, Литва і Болгарія звертаються із заявами про приєднання до ЄС |
31 грудня 1995 р. |
Митний Союз між ЄС і Туреччиною набуває чинності |
січень 1996 р. |
Словенія і Чехія поводяться із заявами про приєднання до ЄС
|
липень 1997 р. |
Європейська Комісія публікує програму Agenda 2000, присвячену розширенню Європейського Союзу |
березень 1998 р.
|
Початок переговорів з шістьма державами-кандидатами (Кіпром, Угорщиною, Польщею, Естонією, Словенією і Чеською Республікою) про їх входження в ЄС |
1 січня 1999 р. |
Початок завершальної стадії створення Економічного і валютного союзу (ЕВС). У 12 країнах ЄС введена в обіг єдина грошова одиниця – євро, в якій до 2002 р. здійснювалися безготівкові, а з 2002 р. – всі розрахунки |
1 лютого 1999 р. |
Набула чинності Європейська угода між ЄС і Словенією |
грудень 1999 р.
|
Європейська Рада в Хельсінкі ухвалює рішення про початок переговорів по входженню в ЄС Румунії, Словаччини, Латвії, Литви, Болгарії і Мальти |
січень 2000 р. |
У Брюсселі відкрилася Міжурядова конференція по приєднанню до ЄС Мальти, Румунії, Словаччини, Латвії, Литви і Болгарії |
26 жовтня 2000 р.
|
В Парижі почав роботу перший Індустріальний форум з питань розширення, в якому взяли участь представники держав-членів ЄС і країн-кандидатів |
8 листопаду 2000 р. |
Європейська Комісія опублікувала Регулярний звіт про прогрес, досягнутий кожної з країн-кандидатів на шляху до приєднання до ЄС |
7 – 9 грудня 2000 р.
|
Європейська Рада в Ніцці вітає просування процесу переговорів з країнами-кандидатами і високо оцінює зусилля, зроблені цими країнами для ухвалення і практичного втілення умов вступу в ЄС. Рада високо оцінила прогрес, досягнутий у реалізації стратегії вступу відносно Туреччини |
26 лютого 2001 р. |
Підписання Ніццкого договору |
1 липня 2002г. |
Завершений обмін національних валют на євро в країнах єврозони |
1 лютого 2003 р. |
Ніццкий договір набуває чинності |
16-17 квітня 2003 р. |
Афінський саміт розширення ЄС, в якому взяли участь глави держав, урядів і міністерств закордонних справ 15 країн-членів і 10 кандидатів в члени ЄС. На цій зустрічі Європейський Союз прийняв до своїх лав 10 нових членів: до ЄС-15 офіційно приєдналися Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія і Естонія |
1 травня 2004 р.
|
Приєднання до Євросоюзу 10 країн Центрально-східної і Південної Європи |
18 липня 2004 р. |
Європейська Рада затвердила остаточну редакцію Конституції ЄС |
29 жовтня 2004 р. |
Підписання Договору про Конституцію ЄС розділами 25 країн-учасниць в Римі |
на протязі 2005 р. |
Ратифікація Конституції ЄС всіма країнами-учасницями. Конституційний договір ратифікували 18 країн, 2 країни (Франція і Нідерланди) відхилювали проект, ще сім держав (Португалія, Ірландія, Великобританія, Данія, Швеція, Чеська Республіка, Польща) стрималися. Процес ратифікації припинений у зв'язку з негативними результатами у Франції (29.05.05) і Нідерландах (1.06.05) |
14 лютого 2005 р. |
Угода про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Хорватією набуває чинності |
25 квітня 2005 р. |
Підписання Угоди про приєднання Болгарії і Румунії до ЄС |
вересень 2005 р. |
Угода про асоціацію ЄС і Алжіру набула чинності |
3 жовтня 2005 р. |
Початок переговорного процесу про приєднання до ЄС з Туреччиною і Хорватією |
17 грудня 2005 р. |
Надання статусу кандидата в члени ЄС колишній югославській республіці Македонії |
12 червня 2006 р. |
Підписання Угоди про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Албанією |
15-16 червня 2006 р. |
Ухвалення спеціальних декларацій по Західних Балканах (у тому числі умови висновку Угоди про стабілізацію і асоціацію з Сербією, майбутній статус Косова, наслідки отримання незалежності Чорногорією) |
17 липня 2006 р. |
Ухвалено рішення про створення нового фінансового інструменту в рамках стратегії по підготовці до вступу – ІПА (IPA – Instrument for Pre-Accession Assistance), який з 1.01.07 замінить існуючі програми, направлені на підтримку вступної стратегії нинішніх і колишніх країн-кандидатів – PHARE, ISPA, Turkey pre-асcession instrument і CARDS |
14-15 грудня 2006г. |
Рада ЄС назвала балканські країни-кандидати на членство в Євросоюзі після 2010 р. Хорватія, Македонія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Сербія і Чорногорія. Ухвалено рішення посилити критерії вступу |
19 грудня 2006 р. |
В Бухаресті підписано Угоду про Центрально-Європейську зону вільної торгівлі (ЦЕФТА), в якому беруть участь Болгарія, Румунія, Молдова, Хорватія, Албанія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина (перші дві держави згодом вийшли з нього у зв'язку зі вступом в ЄС в 2007 р.) |
1 січня 2007 р. |
Вступ Словенії до зони євро |
1 січня 2007 р. |
Завершення п'ятого розширення ЄС – до Союзу приєднуються Болгарія і Румунія |
2007г січня. |
Початок переговорів про укладання Угоди про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Боснією і Герцеговиною |
22-23 червня 2007 р. |
Саміт ЄС, на якому досягнута принципова домовленість про розробку замість Конституції «Договору про реформу» |
26 червня 2007 р. |
Конференція по приєднанню Хорватії і Туреччини до ЄС в Брюсселі |
26 липня 2007 р. |
Угоди про Центрально-Європейську зону вільної торгівлі (ЦЕФТА) від 19.12.06 набуло чинності |
15 жовтня 2007 р. |
Укладання Угоди про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Чорногорією |
18 жовтня 2007 р. |
Хорватія і колишня югославська республіка Македонія приєдналися до Європейської програми конкуренції |
7 листопаду 2007 р. |
Парафована Угода про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Сербією |
4 грудня 2007 р. |
Парафована Угода про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Боснією і Герцеговиною |
13 грудня 2007 р. |
Підписання Лісабонського договору про внесення змін в Договір про Європейський Союз і Договір про установу Європейського Співтовариства |
грудень 2007 р. - березень 2008 р. |
Приєднання країн ЄС-10 до Шенгенському угоди (за винятком Кіпру) |
грудень 2007 р. – лютий 2009 р. |
Ратифікація Лісабонського договору всіма країнами-учасницями ЄС. За станом на 01.01.2009г. Договір ратифікували Угорщина (20.12.07), Мальта (29.01.08), Словенія (7.02.08), Румунія (7.02.08), Франція (13.02.08), Болгарія (21.03.08), Польща (9.04.08), Австрія (28.04.08), Данія (30.04.08), Словаччина (12.05.08), Литва (14.05.08), Латвия (28.05.08), Португалія (9.05.08), Греція (11.06.08), Естонія (19.06.08), Великобританія (19.06.08), Люксембург (3.07.08), Кіпр (3.07.08), Нідерланди (10.07.08), Бельгія (11.07.08), Іспанія (30.07.08), Італія (2.08.08), Фінляндія (12.09.08), Німеччина (8.10.08), Швеція (20.11.08). В Ірландії призначений повторний референдум. В Чехії ратифікація в парламенті намічена на лютий 2009 р. В Польщі Договір чекає підпису президента |
1 січня 2008 р. |
Вступ Кіпру і Мальти до зони євро |
29 квітня 2008г. |
Сербія і ЄС підписали Угоду про стабілізацію і асоціацію |
2 грудня 2008 р. |
Сербія приєднується до інноваційної і конкурентної політики ЄС |
15 грудня 2008 р. |
Чорногорія подає заяву про приєднання до ЄС |
2009 р. |
Ісландія подає заявку на членство у ЄС |
1 січня 2009 р. |
Вступ Словаччини до зони євро |
1 січня 2011 р. |
Вступ Естонії до зони євро |