8.2. Зовнішньоторговельна політика єс

Зовнішня торговельна політика ЄС – сукупність інституційних заходів у сфері зовнішньої торгівлі, які вживаються керівними органами Європейського Союзу як цілісного політико-економічного утворення для регулювання взаємовідносин між господарськими суб'єктами Європейського Союзу та інших країн чи їх угруповань. У широкому розумінні міжнародна торговельна політика ЄС включає політику щодо торгівлі товарами, щодо торгівлі послугами, щодо торгівлі факторами виробництва (працею, капіталом, інтелектуальною власністю тощо). У вузькому сенсу міжнародна торговельна політика ЄС стосується торгівлі традиційними товарами та послугами.

Сприяння розвитку торгівлі між країнами ЄЕС (нині ЄС) та рештою країн світу було одним з основних завдань діяльності Європейської Комісії з моменту заснування Європейських Спільнот у 1957 р. Євросоюз нині представляє інтереси 27 країн-членів під час переговорів в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) та стоїть на позиціях лібералізації міжнародної торгівлі. Відіграючи важливу роль у руху в напрямку формування вільної торгівлі на глобальному рівні та у фактичному зниженні торговельних бар'єрів протягом усього повоєнного періоду, нині ЄС зазнає критики щодо посилення протекціоністських тенденцій у міжнародній торговельній політиці, особливо щодо торгівлі з країнами, що розвиваються.

Історія формування міжнародної торговельної політики ЄС сягає 1968 р., коли був сформований Спільний Зовнішній тариф (СЗТ) ЄЕС. Це означало, що усі держави – члени ЄЕС погодилися на застосування однакових ставок митного тарифу до імпорту товарів з країн, які не є членами Спільноти. Формування СЗТ поруч із усуненням тарифів у внутрішньоєвропейській торгівлі стало важливим кроком на шляху створення єдиного внутрішнього ринку. У той самий час ЄЕС було залучено до низки багатосторонніх торговельних переговорів (Кеннеді-раунд, Токіо-раунд, Уругвайський раунд), результатом яких стало значне скорочення тарифів, особливо щодо промислових товарів. Однак, ні ЄЕС, ні США, Австралія, Канада та інші розвинені країни не прагнули до подібного скорочення тарифів щодо торгівлі сільськогосподарською продукцією та такими видами промислової продукції, як текстиль, одяг та ін., які складали істотну частку імпорту товарів з країн, що розвиваються. У цих галузях ЄЕС залишив у дії систему тарифів та субсидій, які захищали європейських виробників відповідної продукції від зовнішньої конкуренції.

Згідно з Римським договором, на Європейську комісію покладено повноваження з представництва інтересів країн-членів ЄС у сфері міжнародної торгівлі. Ст. 131 Римського договору визначена мета єдиної міжнародної політики Європейських спільнот, яка полягає у прагнення сприяти гармонійному розвитку світової торгівлі, поступовому скасуванню обмежень у міжнародній торгівлі та зниженню митних бар'єрів. З огляду на це, складність формування міжнародної торговельної політики ЄС засновується на необхідності врахування інтересів усіх країн-членів ЄС, які відрізняються одна від одної за рівнем економічного та соціального розвитку, структурою економіки, традиційними торговельними партнерами. Ключовою метою регулювання міжнародних торговельних відносин для ЄС залишається досягнення сталого економічного зростання через лібералізацію торгівлю та її наслідки у вигляді зростання добробуту та скорочення безробіття. Важливим моментом є також необхідність врахування громадської думки при впровадженні чи скасуванні регулюючих заходів, хоча така думка може не збігатися з політичними та економічними цілями наднаціональних керівних органів.

На сучасному етапі основні засади міжнародної торговельної політики ЄС закладено у 1999 р. у Посланні Європейської Комісії Раді та Європейському Парламенту (European Commission Communication to the Council and European Parliament over EU's stance in view of «Millenium round» of World Trade Organization), згідно з якою основними цілями ЄС у цій сфері є: 1) гарантування подальшої лібералізації міжнародної торгівлі та спрощення доступу товарів на ринки, особливо щодо товарів з країн, що розвиваються; 2) забезпечення посилення універсальності та ефективності багатосторонньої системи переговорів під егідою СОТ; 3) посилення ролі та можливостей СОТ щодо проведення політики розвитку з акцентом на розвиток найбідніших країн світу; 4) приділення більшої уваги суспільним проблемам в контексті розвитку міжнародної торгівлі – охороні здоров'я, підвищенню рівня зайнятості, захисту довкілля тощо. Крім того, у Посланні визначено пріоритетні напрямки розвитку міжнародної торговельної політики ЄС, до яких належать подальша лібералізація торгівлі промисловими товарами; тарифікація захисних заходів у торгівлі сільськогосподарською продукцією; врегулювання проблем субсидіювання; удосконалення системи регулювання торгівлі фінансовими послугами та руху інвестицій; підвищення ефективності захисту прав інтелектуальної власності; забезпечення умов для формування прозорого та справедливого конкурентного середовища; врегулювання проблем щодо використання нетарифних засобів регулювання – державних закупівель, технічних бар'єрів, субсидій. Крім того, значна увага має приділятися питанням забезпечення здоров'я та безпеки споживачів, використання торговельних заходів з метою захисту довкілля тощо.

Однак, під час Дохаського раунду переговорів представництво ЄС було звинувачено у гальмуванні прогресу щодо зниження рівня імпортних тарифів, переважно у галузі сільського господарства. З метою спростування таких звинувачень ЄС активізував діяльність щодо розвитку мережі двосторонніх угод про вільну торгівлю. Станом на початок 2010 р. такі угоди було укладено між ЄС та дванадцятьма середземноморськими країнами, Мексикою, Чилі, Швейцарією та Південно-Африканською Республікою. Крім того, тривають переговори щодо укладення подібних угод з країнами Африки, Карибського басейну та Океанії (African, Caribbean and Pacific (ACP) сountries) в рамках розвитку Угод з економічного партнерства (Economic Partnership Agreements, EPAs), але ці переговори зустрічають численні перешкоди внаслідок того, що EPAs змушують країни АСР скасовувати більшість тарифів на товарів, експортовані ЄС, в обмін на скасування тарифів, встановлених ЄС щодо імпорту сільськогосподарської продукції з цих країн. У зв'язку з цими труднощами, у 2007 р. не було укладено запланованих угод ЕРАs, лише деякі країни АСР уклали тимчасові угоди про економічне партнерство з ЄС. У 2008 р. ЄС уклав остаточну угоду ЕРА з країнами Карибського басейну, однак переговори щодо угод ЕРАs з країнами Африки та Океанії досі тривають. Крім того, з квітня 2007 р. ЄС бер участь у переговорах щодо лібералізації торгівлі з Індією, Південною Кореєю та десятьма країнами АСЕАН (Southern-Еast Asian Nations, ASEAN). Міжнародна торговельна політика ЄС включає не лише багатосторонні та двосторонні угоди про взаємну лібералізацію торгівлі. Зокрема, у грудні 2009 р. ЄС уклав угоду про скасування тарифів на імпортовані з країн Латинської Америки банани; протягом періоду до 2025 р. мають бути усунені торговельні обмеження щодо імпорту європейських товарів до Маврикію, Сейшельських островів, Зімбабве, та Мадагаскару. Заходи міжнародної торговельної політики подеколи використовуються керівництвом ЄС як засоби політичного та економічного тиску. Так, у лютому 2010 р. ЄС призупинив переговори щодо лібералізації торгівлі зі Шрі-Ланкою через порушення шрі-ланкійським урядом прав людини під час проведення бойових операцій проти визвольного руху Тигри визволення Таміл-Ілама.

Нині міжнародна торговельна політика ЄС формується на засадах балансуванням між тенденціями до лібералізації торгівлі та необхідністю захисту європейських товаровиробників. Лібералізаційні тенденції зумовлені. Крім глобальних тенденцій до лібералізації торгівлі, очікуваними позитивними наслідками від лібералізації торгівлі між ЄС та іншими країнами світу. Зокрема, за оцінками експертів Європейської Комісії, повна лібералізація світової торгівлі спричинить зростання ВП Європейського Союзу на 2 %. Крім того, лібералізація торговельного режиму покращить рівень життя найбідніших верств населення Євросоюзу, здешевивши імпортні товари, передусім продовольство та інші товари першої необхідності. Позитивним має бути лібералізація торговельного режиму ЄС і для країн, що розвиваються, які внаслідок цього мають отримати доступ до європейського ринку. Однак, застосування захисних торговельних заходів є необхідною умовою для розвитку та забезпечення достатньої конкурентоспроможності на міжнародному рівні для таких галузей європейської економіки, як сільське господарство, молоді та перспективні галузі промисловості – нанотехнології, біоінженерія тощо.