45) Селище Макондо та його історія як модель історії людства в романі г.Г.Маркеса “Сто років самотності»

ВІЧНА САМОТНІСТЬ. Композиційним стрижнем роману «Сто років самотності» є історія шести поколінь роду Буендіа, яка розгортається на тлі історії містечка Макондо. Це книга про життя людства, про зародження, історію та загибель «роду самотніх людей», які відчувають себе роз'єднаними, не можуть порозумітися, бо світ пе­ретворився на сучасний Вавилон, де панують егоїзм ї насильство. На це натякає ім'я останнього представника роду Ауреліано Бабілонья. тобто Ауреліано Вавилон ський.

Доля цього роду, який існував сто років, заши­фрована в найменших подробицях у таємничих пер­гаментах ватажка циган — чаклуна Мелькіадеса. В них провіщується загибель останнього Буендіа в той момент, коли він їх розшифрує. Старовинні манус­крипти зберігаються в родині ще з часів її родона­чальника Хосе Аркадіо Буендіа, який заснував Ма-кондо. І коли Ауреліано Буендіа (Бабілонья) у занедбаному родовому домі через сто років прочитає рукопис Мелькіадеса, його разом із містом Макондо знищить неймовірної сили вихор. Так загине колись міцний рід Буендіа.

Письменник пише свій роман як сімейну хроніку, послідовно викладаючи події. Проте ця сімейна хроніка незвична, про що свідчить уже початок роману:

Минеться багато років, і полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни в очікуванні розстрілу, згадає той далекий вечір, коли батько взяв його з собою подивитися на кригу. Макондо було тоді невеликим селищем з двома десятками хатинок, побудованих із глини та бамбука на березі річки, яка гнала свої прозорі води по ложу із білих відполірованих каменів, величезних, як доісторичні яйця. Світ був ще таким новим, що багато речей не мали назви і на них доводилося показувати пальцем. Кожного року в березні біля околиці селища розкидало свої шатри циганське плем'я ї під вере­щання сопілок та дзвін тамбуринів знайомило мешканців Макондо з останніми винаходами вчених мужів. Спочатку цигани принесли ма­гніт...

46) Особливості творчого методу г.Г.Маркеса.

Новий латиноамериканський роман – складне і багатовимірне явище,в якому реалізований особливий тип художньої свідомості,що притаманна латиноамериканській літературі. Змішування трьох складових латиноамериканської літератури надає оригінальності та неповторності новому латиноамериканському роману,творчим методом якого став так званий магічний реалізм,що створює світ,де змішалися всі епохи і відбувся синтез побутового і чарівного,дійсного та уявного,а герої є носіями міфологічної свідомості.

Представники магічного реалізму у своїй творчості використовують такі міфологічні елементи:

• Своєрідне вільне поводження латиноамериканців із часом і простором,яким не властиві послідовність і хронологія ,розміреність і лінійність;

• До життя і смерті вони ставляться як до природних явищ;смерть для латиноамериканців – це лише перехід до іншого світу.

Для існування магічного реалізму обов’язковою умовою є специфічна трансформація об’єктивної реальності в художньому творі.

Риси магічного реалізму латиноамериканської літератури:

• Звернення до національних джерел,традицій;

• Використання потенціалу усної народної творчості

• Широке використання міфа (міфологізм і міфотворчість)

• Синтез побутового і чарівного,сучасності та історії,дійсного і уявного

• Філософська спрямованість творів

• Узагальненість,універсалізм образів та ситуацій

• Прийом очуднення

• Осмислення історичного,культурного,соціального досвіду людства в конкретних художніх образах

• Використання традиційних сюжетів та мотивів

• Атмосфера чарівного,фантастичного,містичного,що супроводжує буденне,звичне тощо

• Активне включення до своїх творів образів тотемних тварин,рослин,анімістичні уявлення тощо

• Яскраве використання символіки чисел,кольору

• Особлива образна система,героями творів магічного реалізму є корінне населення Латинської Америки,яке відрізняються від європейців іншим типом мислення,світосприйняття; вони – виразники латиноамериканської самобутності;в героях особистісне начало приглушене;вони виступають носіями колективної міфологічної свідомості,яка і є об’єктом змалювання

• Дійсність висвітлюється крізь призму міфологічної свідомості

• Поетичне сприйняття навколишнього,що базується на особливому ставленні до часу і простору,якому не притаманні послідовність і хронологія

• Характерна манера письма,що ґрунтується на народній образності(грі слів,паралелізмі,алітерації,ритміці,метафорах).

Представником «магічного реалізму» у латиноамериканській літературі є Габрієль Гарсія Маркес.

Широкої популярності магічний реалізм зажив завдяки романові Маркеса «Сто років самотності». Основа цього твору - історія містечка Макондо. Заснував це містечко Хосе Аркадіо – родоначальник могутнього племені Буендіа. Воно стає центром оповіді у творі впродовж століття. Час цей умовний,оскільки автор змальовує події,що відбуваються як на конкретному відтинку епохи,так і завжди. Контури дат дуже розпливчасті,від цього виникає відчуття,що сімейство Буендіа зародилося в архаїчний період.

У романі простежується сімейна хроніка 6 поколінь Буендіа. Спираючись на традицію реалістичного сімейного роману 19 – 20 століття і на власний письменницькій досвід,Маркес виліплює багатогранні характери своїх героїв,що формувалися під впливом родової спадковості (генів),соціального середовища,біологічних законів розвитку. Письменник насичує оповідь міфами,легендами,повір’ями,байками,що побутували в латиноамериканському суспільстві.

Маркес мінімізує революційні події межами одного містечка,де в ім’я абстрактної ідеї сусід убиває сусіда,брат знищує брата. Громадянська війна в інтерпретації Маркеса – війна братовбивча в прямому й метафоричному розумінні.

Основним прийомом зображення життя людей у романі виступає прийом поєднання звичайного і потойбічного світів. Ще на початку роману покійник Пруденсіо Агіляр переслідує молоде подружжя Буендіа. Саме це вирішує їхню подальшу долю: Хосе Аркадіо та його дружина Урсулі довелося назавжди залишити домівку та рідний край. Наслідком тривалих блукань стало заснування нового поселення під назвою Макондо,де всі дива сприймаються як щось буденне і звичайне.

Роман наповнений численними героями,яких автор наділив казковими,фантастичними,надприродними силами. Так,казкових велетнів – богатирів нагадують Мелькіадес,якому нічого не важить звалить коня,схопивши його за вуха.

Тема смерті, яку так часто намагаються обминути у своїх творах представники європейської літератури, набуває у творчості латиноамериканських письменників, зокрема у творчості Маркеса, особливого звучання і тлумачення. Смерть не тільки беззастережно існує майже у всіх проявах зображеного,проте й функціонує на рівні з іншими,реальними та не менш абстрактними поняттями. Смерть у творі змальована нетрадиційно: вона дозволяє собі вступити в діалог з полковником Ауреліано,наказує Амаранті шити собі саван,щоб спробувати ввести себе в оману,розтягнувши шиття на довгі роки. Ці епізоди призводять до висновку,що необхідною умовою розуміння індивідуального стилю письменника є усвідомлення нерозривної єдності реальної дійсності з її міфізованими відтінками.

Для європейського культурно-історичного середовища латиноамериканська література завжди була екзотичним явищем. Національний колорит, своєрідна ментальність, особливості історичного розвитку Латинської Америки викликають неабиякий інтерес до творчості митців цього континенту. Художньою особливістю латиноамериканської літератури XX ст. є «магічний реалізм», в основі якого лежить глибинне осмислення духовних джерел життя нації. Ця модерністська течія об’єднує твори, в яких сприйняття дійсно пов’язане, насамперед, з національною міфологією. Дивне, магічне, чарівне, криється у міфах, проектується на сучасність, тісно з нею переплітається, перетворює її, створюючи неповторний художній світ твору.

Взаємодія різних способів мислення - цивілізованого та міфологічного набуває особливого розквіту в «магічно-реалістичних» творах колумбійського, письменника Г.Маркеса, який стверджує, що саме реальне життя є магією, зокрема - дійсність Латинської Америки, карибських держав є справжнім діями, що й породило «міфологічний роман».

Світову славу Маркесу приніс роман «Сто років самотності» (1967). Зовні проста і строга форма розповіді твору продовжує традицію сімейного роману XIX-XX ст. Епічно повільна розповідь послідовно викладає історію поколінь роду Буендіа, детально показує його зародження, розквіт, сталість рис і, нарешті, його занепад і загибель. Перед читачем проходять характери героїв, що формуються під впливом і родинної спадковості, і навколишнього середовища, і біологічних законів розвитку.

Історію роду Буендіа автор вплітає в історію невеличкого містечка Макондо. Проте з появою кожного нового персонажа конкретний (хоча й вигаданий) географічний простір і точні часові посиланні дедалі більше розмиваються. Щоб підкреслити приналежність членів родини Буендіа до одного роду, Маркес наділяє їх не лише спільними рисами зовнішності й характеру, а й, як було заведено в Колумбії, спадкоємними іменами. Одні й ті самі імена персонажів, повторюваність подій, ситуацій доль, самотність, роз’єднаність членів сім’ї, їхня нездатність зрозуміти і бути зрозумілими один для одного набувають у романі воістину міфологічного харакактеру.

Та й сама історія декількох поколінь сім’ї Буендіа чітко набуває обрисів родового міфу, а з ним і його характерних рис - потяг до самогубства і пов’язанню з ним прокляття (історія перших Буендіа), визначеність долі героїв. У романі вона втілена в образі Мелькіадеса, який записав на санскриті літопис роду, Ауреліано Бабілоніа за декілька хвилин до загибелі Макондо і Буендіа.

Самотність Буендіа стає не лише карою, а й наслідком людської неповноцінності усіх Буендіа, у кожному з них ця неповноцінність виражена по-різному. Випробовуючи своїх героїв владою, любов’ю, дружбою, відданістю, Маркес врешті-решт показує моральну неспроможність Буендіа. Головну ж причину виродження автор вбачає у нездатності любити. Берегинею родини постає Урсула, її духовний світ обмежений, а материнська любов сліпа. . Створений міф Г. Маркеса має початок (шлюб Урсули і Хосе Аркадіо) і кінець (загибель останніх представників роду та й самого Макондо). Книга ця символічна. Кінець роману є авторським переосмисленням християнського Апокаліпсису. «Сто років самотності» - це пророцтво-притча: «Тому родові, що приречений на сто років самотності, не судилось з’явитися на землі двічі».

Роман Маркеса, поєднує у собі фантастику і дійсність, прозаїчність тону , фантазію і гротеск, які відображають, на думку автора, саму «фантастичну чи американську реальність», неймовірну і буденну водночас, найяскравіший метод «магічного реалізму».