- •1) Характеристика післявоєнної німецької літератури
- •2) Література ндр: література «тих,хто повернувся» Автобіографічність літератури (Франц Фюман, Юрій Брезан, Кріста Вольф)
- •3) Проблема «селективної пам’яті» у романі Крісти Вольф «Образи одного дитинства»
- •4) Література фрн та явище «літератури покаяння» і 5) «Група 47» та іі принципові настанови
- •6)Біблійні паралелі у творах Генріха Белля
- •7) Проблематика та образна система роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту»
- •12) Концепція світу та людини у світі в драмах театру абсурду «театр абсурду»
- •13) Феномен театру абсурду як заперечення принципів традиційного театру
- •14) Художній час і простір трагікомедії Семюеля Беккета «Чекання на Годо»
- •15) Образ Беранже у драмі Ежена Йонеско «Носороги» як узагальнення людства в його найкращих рисах
- •19) Нові драматургічні форми хеппенінг і перфоманс , що виникли за доби молодіжних революцій кінця 60-х рр.. 20 ст
- •20) Явище «mid-century» в літературі: конформізм і становлення суспільства споживання
- •22) Формування літератури нонконформізму. Образ вчителя Колдуелла в повісті Джона Апдайка «Кентавр» як заперечення людини-споживача.
- •23) Подвійний світ повісті Апдайка «Кентавр»: смислове і естетичне навантаження міфологічного світу твору.
- •24) Роман Джерома Девіда Селінджера «Ловець у житі» та його значення для становлення молодіжної літератури нонконформізму.
- •28) Характеристика головного героя роману Альбера Камю «Чума» як «нерозкаяного Раскольникова»
- •29) Метафора «чужого» у творах письменників-екзистенціалістів.
- •30. Філософська проблема свободи вибору та її художня реалізація у драмі ж.П.Сартра «Мухи»
- •37) Проблема моральної амбівалентності постмодерністських творів. Складнощі інтерпретації образу Жана Батиста Гренуя з роману Патріка Зюскінда «Парфуми. Історія одного вбивці»
- •Чудовище, убивающее красавиц, как метафора постмодернистской концепции творчества (опыт интерпретации романа п.Зюскинда «Парфюмер»)
- •38) «Нульовий градус письма». Альбер Камю «Чужий»
- •39) Своєрідність дидактики в романі Альбера Камю «Чума»
- •40) Реалізація принципу відповідальності «я» за «інших» у романі Альбера Камю «Чума».
- •41) Особливості розвитку нового латиноамериканського роману. Вплив на розвиток нового латиноамериканського роману творчості Борхеса і Кортасара.
- •45) Селище Макондо та його історія як модель історії людства в романі г.Г.Маркеса “Сто років самотності»
- •46) Особливості творчого методу г.Г.Маркеса.
- •47) Риси притчі в романі г.Г.Маркеса « Сто років самотності»
- •48) Дидактична притча г.Г. Маркеса «Стариган з крилами».
4) Література фрн та явище «літератури покаяння» і 5) «Група 47» та іі принципові настанови
Відмінним від інших країн був стан справ у Німеччині. Вона потерпіла поразку у війні, тому в літературі їй все приходиться починати заново. Та коли замовкли гармати, то мусили заговорити музи. Умови першої післявоєнної літератури були умовами повної рівності, які потім виявилися скороминущими. Будь-який авангардизм, будь-яке звернення до революційних літературних форм викликало б сміх. Але завдяки цим умовам спочатку з'являється «література руїн», «група 47». Ядро цієї групи склало повоєнне покоління німецьких авторів, які повернулися з війни, її лідерами були Г. В. Ріхтер, А. Андерш та В. Вайраух. Всередині цього руху і виникла література критичного реалізму ФРН. Г. Белль, В. Кеппен та інші видатні романісти писали у своїх творах про «неподолане минуле» в долі німецького народу. Зокрема, західнонімецька критика називала Г. Белля «співцем маленької людини». А письменник відповідав на це, що він хоче говорити не від імені «низів» чи «верхів», а від імені «неспокійного узбіччя».
«Групу 47» не надихав квапливий ентузіазм матеріального відтворення, так звана «німецька воля до відродження». Разом з тим руїни рідного міста сприймалися бувшим фронтовиком, героєм творів Г. Белля, не тільки як наочний урок помсти, але і як заклик почати все заново. Тобто треба було покаятись за скоєне, очиститись і піднімати з руїн розбиту і виснажену батьківщину.
Як стверджує Г. Бьолль, Німеччина 1945— 1954 років давно вже щезла б, якби не знайшла свого вираження в літературі тих років. Тема подолання фашистського минулого з великою силою проявилась і в романах Е.-М. Ремарка, який залишився в еміграції — «Тріумфальна арка», «Час жити і час помирати», «Чорний обеліск».
З надр «групи 47» вийшли і німецькі екзистенц-романісти А. Андерш, В. Ієнс, Г. Е. Хольтхузен. Та все ж магістральною лінією літератури ФРН стає саме критичний реалізм, твори, що проникнуті ідеями соціального критицизму і громадянської відповідальності.
Протягом 60-70-х років в ФРН говорили і писали про кризу «старої літератури». Що стосується роману, то молоді письменники, які зараховували себе до «нової лівої літератури», вважали, що він загинув. Для них і Кеппен, і Бьолль були класиками, які застаріли, немов «кіно дідуся». Такі письменники, як Г. Хайсенбюттель, П. Хандке, П. Шнайдер та інші стверджують, що традиційна література приречена ще й тому, що не здатна нічого змінити.
Питання про долю Німеччини і поведінку німців незмінно наштовхується для Гюнтера Грасса на проблеми культури. Давнім прагненням Г. Грасса було бажання заповнити «національний вакуум» культурою. За більш ніж десять років до об'єднання НДР і ФРН Г. Грасс вже писав про єдність німецької культури, її можливості в умовах загальної ворожості. Взагалі ж у його творах розглядаються шляхи цивілізації і можливий близький кінець людства. Неминучий, якщо люди не перестануть поводити себе так самовбивчо, як нині.
Поняття «втрачене покоління»
Німецька література починає свій розвиток від часів Лессінга, якого вважають засновником цієї літератури. Роз' єднаність у країні не давала розвитку для культури і літератури зокрема. У 1871 році давня мрія німецького народу нарешті здійснилася: Німеччина була об'єднана не внаслідок демократичного руху, а «залізом і кров'ю», угодою князів і королів, навколо найсильнішого із них короля Прусії.
На початку хх століття в Німеччині стрімко розвивається промисловість. У 70-х роках у німецькому суспільному житті відбуваються глибокі зміни. Замість дрібних, напівфеодальних держав, виросла Німецька імперія. Такий підйом суспільного життя дав про себе знати і в літературі. Розвиваються різні напрямки: критичний реалізм, натуралізм (Гауптман), експресіонізм.
На чолі боротьби за демократичну та соціалістичну літературу встають письменники-антифашисти, які поверталися з еміграції: Й. Бехер, Б. Брехт, А. Зегерс. Були і такі, що залишилися емігрантами до кінця життя (Е. М. Ремарк). Провідною темою в літературі стала антифашистська.
Слід зазначити, що у цей час розвивається особлива драматургія, біля витоків якої стояв Б. Брехт. Він став засновником «епічного» театру.
З проголошенням НДР починається новий етап літературного розвитку. Особливістю розвитку цієї літератури є їі просвітницький характер. Відбувається стрімкий розвиток публіцистики, жанру есе. Поезія цього періоду адресується широкому колу читачів і часто набуває пісенної форми. Центральною темою літератури цього часу є тема відповідальності, духовного відродження, «двох Німеччин». Провідним художнім методом літератури НДР стає соціалістичний реалізм.
Всесвітньовідомими письменниками, які представляють німецьку літературу хх століття, стали, Брехт, Ремарк, Белль.