22.4 Проаналізувати погіршення якості атмосферних опадів.
Кислотний дощ утворюється в результаті реакції між водою і такими забруднюючими речовинами, як діоксид сірки (SO2) і різних оксидів азоту (NOx). Ці речовини викидаються в атмосферу автомобільним транспортом, у результаті діяльності металургійних підприємств і електростанцій, а також при спалюванні вугілля і деревини. Вступаючи в реакцію з водою атмосфери, вони перетворюються в розчини кислот: сірчаної, сірчистої, азотистої й азотної. Потім, разом із снігом чи дощем, вони випадають на землю.
Природними джерелами надходження діоксиду сірки в атмосферу є головним чином вулкани і лісові пожежі. Тим часом природні надходження в атмосферу оксидів азоту зв'язані головним чином з електричними розрядами, при яких утвориться NО, згодом — NO2. Значна частина оксидів азоту природного походження переробляється в ґрунті мікроорганізмами, тобто включена в біохімічний круговорот.
22.5 Обґрунтувати важливість проблеми споживацької психології людини і суспільства.
человеческие нужды бесконечны а ресурсы ограничены.
Варіант № 23
Обґрунтувати історичні хвилі життя.
Хвилі життя, коливання (або флюктуациі) чисельності особин в популяції . Термін введений російським біологом С. С. Четверіковим в 1915. Подібні коливання чисельності можуть бути сезонними або несезонними, такими, що повторюються через різні проміжки часу; зазвичай вони тим довше, чим продолжітельнєє цикл розвитку організмів. Часто Ст же. супроводяться коливаннями ареалу популяцій. Четвериків вказав на еволюційне значення Ст же. як чинник, що може змінювати напрям і інтенсивність відбору, а також концентрації генів, що містяться в популяціях. Згодом термін «В. ж.» був замінений поняттям хвилі популяцій (один з 4 елементарних еволюційних чинників — мутаційний процес, хвилі популяцій, ізоляція і природний відбір). Основне значення Ст же. зводиться до випадкових змін концентрацій (особливо невисоких) різних мутацій і генотипів, що містяться в популяціях, а також до ослабіння тиску відбору при збільшенні і його посилення при зменшенні чисельності особин в популяції. Під терміном «В. ж.» інколи (радянський геолог Б. Л. Лічков і деякі ін.) також мають на увазі етапи розвитку рослинного і тваринного світу, приблизно відповідні зміні геологічних циклів.
Проаналізувати поняття «тиск життя».
"Тиск життя". В. І. Вернадський відзначав здатність живої речовини постійно зростати, розрахував швидкість можливого заселення поверхні Землі деякими організмами за умов безперешкодного існування. Так, для деяких бактерій достатньо 1,3 — 1,8 доби для заселення поверхні планети.
Ще одним проявом активності живих організмів є інтенсивність розмноження. За ідеальних умов (теоретично) вона може сягати швидкості звуку., так, одноклітинна водоросль діатомея теоретично здатна за 8 днів утворити масу речовини, що дорівнює масі Землі, а наступного дня подвоїти її.
Охарактеризувати умови формування і розвитку екосистем.
Факторами називають явища і процеси, які є причинами, рушійними силами даного явища. Виділяють фактори зовнішні і внутрішні, між ними існують нерозривні зв’язки. За походженням фактори формування навколишнього середовища бувають природними й антропогенними. Їх можна згрупувати в енергетичні, речовинні і структурні. Енергетичні фактори. До енергетичних природних факторів належать: надходження, перетворення, перенесення, акумуляція енергії. Екологічні фактори — будь-які елементи або умови зовнішнього середовища, які діють на організми або угруповання, на що останні реагують пристосувальними реакціями. Екологічні фактори мають різну природу і специфіку дії, поділяються на абіотичні, біотичні й антропічні. Абіотичні включають кліматичні (світло, тепло, радіоактивне випромінювання, тиск, вологість повітря); едафічні (механічний склад грунту, гумус, грунтовий розчин, аерація грунтів) і орографічні (рельєф, нахил схилу, експозиція); геологічні (материнська порода різного походження). З абіотичних факторів поряд із кліматичними найважливішими є едафічні фактори середовища. Едафічні фактори середовища — властивості земної поверхні, які справляють екологічний вплив на її мешканців (від гр. «едафос» — основа, грунт). Це — грунтова вода і розчинені в ній (або взагалі доступні кореням) поживні речовини; концентрація грунтового розчину, його кислотність і ступінь окиснення, отруйні речовини грунту; комплекс фізичних властивостей грунту — механічний склад, поруватість, аерація, водні й теплові властивості; об’єм (потужність) коренедоступного шару грунту — ризосфери; лісова підстилка та ін. Біотичні фактори включають вплив рослин і тварин. Рослинні фактори — це не тільки вплив на ліс трав’яної, мохової, лишайникової, грибної, бактеріальної флори, а й деревної, тобто вплив рослин одна на одну (ценотичний фактор). Категорія зоологічних факторів — це життєдіяльність численних представників тваринного світу. Організми не лише пристосовуються до умов середовища, а й змінюють їх так, щоб зменшити негативний вплив зовнішніх факторів: температури, світла, вологи та ін. Антропічні фактори. Людська діяльність у природі зв’язана із суттєвою видозміною корінного (первинного) середовища. У лісокористуванні — це рубки, трелювання і перевезення деревини, випасання тварин; на річках та інших водоймах — надмірний вилов риби, хижацьке винищення окремих видів диких тварин та багато інших видів діяльності; у промисловості — забруднення атмосфери промисловими газами, димом, пилом, які справляють негативний вплив на рослини, тварин і мікроорганізми; у рекреаційній сфері — туризм, пожежі, ущільнення грунту, пошкодження лісу, дерев і т. п. Аутекологія (термін, запроваджений Шретером 1896 р.) вивчає взаємовідносини представників виду з навколишнім середовищем. Вона, головне, визначає межі стійкості і переваги, які надає вид різним екологічним факторам: теплоті, світлу, волозі, складу грунтів тощо, а також досліджує дію середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організму. Популяційна екологія. Популяцією в екології називають групу осіб одного виду, які перебувають у взаємодії і спільно заселяють якусь територію. Екологічну популяцію можна визначити як населення одного виду на певній території. Синекологія, або біоценологія. Термін синекологія, як і аутекологія, означає відносини між особами, які належать до різних видів даної групи організмів, а також між ними і навколишнім середовищем. Термін «синекологія» є синонімом біоценології. Глобальна екологія і близький до цього термін «соціальна екологія» вивчає залежність планетарних природних процесів від людської діяльності. Головне завдання глобальної екології — прогнозування можливих змін біосфери під впливом діяльності людини.
Проаналізувати природний парниковий ефект і антропогенний вплив на нього.
Антропогенний вплив на процес потепління реалізується через два процеси - теплове забруднення природного довкілля і підсилення парникового природного ефекту.
Як вказувалося раніше, на Землі встановився природний тепловий баланс:
де Ос - кількість сонячної енергії, яка дійшла до поверхні планети; Qк - кількість енергії, яку поверхня планети повернула у космос; Qб — енергія накопичення біосферою; ОД - енергія, яка повернулася з біосфери внаслідок "дихання" окисленням; Qг - кількість енергії біосфери, яка потрапила в "геологію", тобто вилучена з кругообігу на тривалий період.
Остання складова Qг невелика (менше одного відсотка). Однак за мільярди років у надрах планети накопичилась велетенська кількість енергії у вигляді запасів вугілля, нафти, газу, торфу тощо. Використання людьми цих геологічних енергоносіїв порушує природний тепловий баланс додатковою складовою Qn - теплотою, яка виділяється внаслідок антропогенної діяльності. Кількість використаного людьми палива постійно збільшується і перевищила 15 мільярдів ТУП за рік. Відповідна величина Qa поки що незначна в порівнянні з Qc, але наслідки постійного порушення природного теплового балансу важко передбачити.
Парниковий ефект, як це було показано раніше, відіграє роль у формуванні клімату на планеті. Він залежить від вмісту в атмосферному повітрі так званих парникових газів, відносний внесок яких складає: двооксиду вуглецю - 55, фреонів - 24, метану - 15 і оксидів азоту - 6%. Антропогенна діяльність збільшує концентрацію парникових газів у повітрі, і перш за все СО2. Як видно на рис. 4.2, за роки індустріалізації вміст двооксиду вуглецю збільшився з 270-280 до 360-370 частин на мільйон (ррm).
Представити графічно умови нерухомості комишини, на яку діють сили річкової течії і вітру.
Варіант № 24
Обґрунтувати поняття «аутекологія», «синекологія», «демекологія».
Аутекологія (др.-греч. Αὐτός - «сам») - розділ екології, що вивчає взаємини організму з навколишнім середовищем. На відміну від демекологія і сінекологіі, зосереджених на вивченні взаємовідносин із середовищем популяцій та екосистем, що складаються з безлічі організмів, досліджує індивідуальні організми на стику з фізіологією. Цей термін нині вважається застарілим (Odum, 1959), а предмет розділу вважають відрізнятись від такого демекологія. Це пов'язано з тим, що рівнем організації живого, на якому можливе вивчення взаємодії з відсталої середовищем, вважають популяцію організмів певного виду.
Синекологія - розділ екології, що вивчає взаємини організмів різних видів всередині співтовариства організмів. Часто сінекологію розглядають як науку про життя біоценозів, тобто багатовидових спільнот тварин, рослин і мікроорганізмів.
В даний час є одним з 3 головних розділів загальної екології (поряд з аутекологія і демекологія).
Демеколо́гія (від грецьк. demos — народ), екологія популяцій — розділ загальної екології, що вивчає динаміку чисельності популяцій, внутрішньопопуляційні угрупування і їх взаємовідносини.
У рамках демекології визначаються умови, за яких формуються популяції. Демекологія описує коливання чисельності різноманітних видів внаслідок впливу екологічних факторів та встановлює їх причини, розглядає особину не ізольовано, а у складі групи таких самих особин, що займають визначену територію і відносяться до одного виду.