7.Обгрунт суть розквіту Київ держави в період правл Ярослава Мудрого

Ярослав Мудрий (1034—1054).

після смерті Мстислава у 1036 р. на київський престол сів Яросла. Як і його батько, Ярослав продовжував розширювати кордони своїх і без того величезних володінь:він відвоював на заході землі,захоплені поляками, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів.У результаті цих завоювань володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від р. Оки до Карпатських гір. Однак його воєнні досягнення затьмарив невдалий похід на Константинополь.Київ підтримував з Константинополем загалом дружні взаємини.У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. Недарма Ярослава Мудрого часом називають тестем Європи У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. Недарма Ярослава Мудрого часом називають тестем Європи,одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу - візантійський царевич; троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим і освіченішим. Особливо уславився князь будівництвом церков. За часів його правління «золотоверхий» Київ ряснів понад 400 церквами. Найбільшим діамантом у цій короні був собор Святої Софії, зведений на зразок храму Софії у Константинополі. Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона. Зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом усієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизувалися, але й подекуди змінювалися, що свідчило про всезростаючу турботу правителя про життя його підданих. Так, кровна помста замінювалася грошовою компенсацією. За правління Ярослава на давньоруських землях виникло багато шкіл

Незадовго до смерті Ярослав спробував розв'язати проблему: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що, спалахувала між синами.У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини.

8.Розкрийте причини і наслідки розпаду Київ держави

Причин занепаду Київської Руси було багато. Перша з них — надто великі розміри держави: вона була найбільшою в Европі і до складу ії входили не лише українці, але й цілий конгломерат народів, об'єднаних владою спільної династії та Церкви. Осередком влади був Київ. Колосальні простори мало залюднених земель утруднювали і так слабу комунікацію. Міцність династії захитувала численність нащадків, кожна зміна Великого князя викликала непорозуміння, боротьбу. в ХІІ ст. точиться збройна боротьба за Київ Мономаховичів з братаничами Мстиславичами, а далі — Мономаховичів із Святославичами. В цілому ж авторитет великих князів занепадав, вони не мали ні прибутків, ані війська, а залежали від згоди інших князів дати в потребі своє військо. Дуже показовою була спроба в кінці XI ст. встановити колегіальність рішень, скріплених хресним цілуванням на з'їздах князів,.Але вже перший, Любецький з'їзд не дав позитивних наслідків. У середині XII ст. сейми припинились, не ставши постійною інституцією федеративної держави.Одночасно з послабленням влади князя знов забирали голос віча, орган переважно боярства та міського купецтва. Віче втручалось у всі справи, ламало спадкові права князя, обирало любих йому осіб, відчиняло їм міські брами і «показувало путь» нелюбим.Перша зафіксована в історії революція в Києві вибухнула 1068 року, коли віче обрало на Великого князя Всеслава, князя Полоцького, що не мав жадного права на київський стіл. Після того бачимо рішень віча — в закликанні Володимира Мономаха, в трагічній історії Ігоря 1146 р., в боротьбі Ізяслава з Юрієм, в закликанні Ярополка, Вячеслава, Мономаховичів, смоленських і чернігівських князів. З князями віче укладало «ряд», закріплюючи його хресним цілуванням. Віче вирішувало питання війни. Але воно ввесь час залишалося явищем випадковим, не набуло характеру державної Інституції і не стало зародком парляменту, як було в той час в Англії («Велика хартія вольностей» р. 1215) або в Угорщині («Золота булла» 1222 р.). Не досягли українські віча навіть рівня розвитку віча в Новгороді.Третьою ґрунтовною причиною занепаду Київської держави було роздріблення. Почалося воно виділенням Полоцького князівства в рід Ізяслава, поділом держави Володимира між Ярославом та Мстиславом. За цим пішов розподіл держави Ярослава між синами. Після всього того ввесь час спостерігалось два процеси: намагання Великого князя київського об'єднати всі землі під своєю владою і прагнення окремих земель відділитися і створити власні держави, своїми династіями. Цю тенденцію скріпив Любецький з'їзд, внаслідок чого велике князівство ділиться на численні маленькі, бідні князівства, нездатні до державного життя.Отже, перемагав династичний інтерес, переконання, що кожен нащадок має право на спадщину. Серед причин, які привели до роздрібленості та занепаду Київської Русі були:1. Прагнення окремих князівств до самостійності. 2. Неможливість контролювати з єдиного центру таку велику територію як Київська Русь. 3.Відсутність чіткого принципу спадковості князівської влади – що вело до міжусобиць. 4. Постійні напади степовиків. 5.Перенесення світових торгових шляхів з України-Русі. Далi доцiльно показати наслiдки феодальної роздрiбленостi Русi, зупинитися на подiях, пов’язаних iз боротьбою проти монголо-татарської навали,пiдкреслити значення Давньоруської держави для українського народу.

Київське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладу. Деякі вчені називають її федеративною монархією, бо основні питання внутрішньої та особливо зовнішньої політики вирішувалися колективно найбільш впливовими князями. Важливим аргументом на користь подібної політики була постійна загроза з боку половців. У 60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, - Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги - лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи. У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на КиївОкрім татаро-монголів, Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови. Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.