67.Розкаж, що ви знаєте про загарб Півн Бук і Хотин королів Румунією та включення Закарпат до складу Чехословаччини.

До Першої світової війни заселені українцями Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії входили до складу Росії, а Північна Буковина - до Австро-Угорщини. У 1918 р. Румунія окупувала ці території. Відчуваючи непевність свого становища, вона прагнула якнайшвидше узаконити окупацію міжнародними договорами. У свою чергу, утворюючи «санітарний кордон» між більшовицькою Росією і Західною Європою, Антанта сприяла Румунії у цьому. 11 вересня 1919 р. представники країн Антанти підписали з Австрією Сен-Жерменський договір, за яким Буковину було передано Румунії. Наступного 1920 р. у Парижі Англія, Франція, Італія і Японія так званим Бессарабським протоколом визнали і затвердили захоплення Румунією Бессарабії. На загарбаних Румунією територіях наприкінці 20-х років мешкало 790 тис. чол. На цих землях Румунія провадила класичну колоніальну політику, спрямовану на зміцнення контролю над українськими територіями. З перших днів окупації українське населення зазнало переслідувань на мовно-культурному ґрунті. У своїй національній політиці румунські власті виходили з того, що в Північній Буковині, як і в Бессарабії, проживають «аж ніяк не українці, а лише слов'янізовані румуни». Румунську мову на окупованих землях оголосили державною.

Після розпаду наприкінці 1918 р. Австро-Угорської імперії постало питання про майбутнє українців Закарпаття. Головним прагненням населення краю було об'єднання з українською державою. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародний конгрес усіх українців Угорщини, на якому було 420 делегатів, проголосив злуку Закарпаття з Україною. Але вкрай несприятлива зовнішньополітична ситуація не дозволила тоді реалізувати це прагнення. Західноукраїнська Народна Республіка перебувала у стані війни з Польщею, а в Угорщині до влади на деякий час прийшли комуністи, які прагнули поширити свій контроль на Закарпаття. За цих умов Центральна руська рада - представницький орган частини населення краю—8 травня 1919 р. проголосила злуку Закарпаття з Чехо-Словаччиною. Це було вимушене рішення, певний результат пошуку «меншого лиха». Адже умови об'єднання передбачали, що Закарпаття стане автономною частиною новоствореної федеративної слов'янської республіки. Паризька мирна конференція у Сен-Жерменському договорі в вересні 1919 р. санкціонувала передачу Закарпаття Чехо-Словаччині, гарантувавши автономний статус краю. Гарантії автономії Карпатській Україні (офіційна назва - Підкарпатська Русь) передбачала й Конституція ЧСР. Керівництво ЧСР не виконало своєї обіцянки надати Закарпаттю автономний статус. Воно вело тут політику, яка поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою краю. Як і в інших західноукраїнських землях, на всіх рівнях адміністративного керівництва насаджувалися вихідці з метрополії. Внаслідок цього у краї, де в 1918 р. майже не було чехів, наприкінці 20-х років 80 % урядовців були вихідцями з Чехії.