2.2 Готівкові розрахунки

Готівкові розрахунки – це платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операції, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. [3].

Готівкова форма розрахунків застосовується в процесі обслуговування населення – виплати заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи готівкові кошти (грошові знаки національної валюти України – банкноти і монети), населення і підприємство здійснює різні платежі.

З кінця 1998 року відбулись певні зміни в системі готівкових розрахунків. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в установах банків і розраховуються за своїми зобов'язаннями, нині мають право застосовувати готівкові розрахунки між собою та з іншими підприємцями і фізичними особами як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки. Такі розрахунки здійснюються через касу підприємств з одночасним обов'язковим веденням касової книги встановленої форми.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати трьох тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку. При цьому кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться такі розрахунки протягом дня, не обмежується.

Зазначене обмеження не стосується розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, а також малих і середніх підприємств на використання готівкових коштів, одержаних ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку. Обмеження також не поширюється на добровільні пожертвування, благодійну допомогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а також на кошти, видані на відрядження.

Розрахунки готівкою проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів або коштів, надання послуг, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, банк встановлює ліміт каси, тобто граничний розмір готівки, який може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня.

Готівкову виручку, що надійшла до каси підприємства, воно має здати до установи банку для зарахування її на поточний рахунок.

З метою обліку повної суми фактичного надходження готівки підприємство повинно оприходувати її прибутковим касовим ордером і відобразити цю суму в касовій книзі.

2.3 Характеристика форм безготівкових розрахунків

2.3.1 Розрахунки платіжними дорученнями

Платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Доручення подається в банк не менше ніж у двох примірниках. Платник у дорученні на власне бажання може вказати дату валютування, якщо така можливість передбачена договором про розрахунково-касове обслуговування та якщо порядок виконання таких доручень визначено угодою між банками, що обслуговують платника й одержувача. Дата валютування – це дата, починаючи з якої гроші платника переходять у власність отримувача. Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача в операційний день, дата якого збігається з датою валютування.

Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Банки беруть до виконання доручення від платників тільки в межах наявних на їхніх рахунках коштів. Однак договір між банком та платником може передбачати приймання та виконання доручень клієнта у разі браку (недостатності) коштів на його рахунках.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

– за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

– у порядку попередньої оплати (якщо це обумовлено договором);

– для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

– для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їхні рахунки в банках;

– для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів;

– в інших випадках за згодою сторін.

Оформляючи платіжне доручення, платник надає повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу. Ця інформація подається в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за схемою, наведеною на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 – Розрахунки платіжними дорученнями

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 – постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 – покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 – банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 – банк покупця повідомляє покупця – власника рахунка про списання коштів; 6 – банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 – банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Розрахунки платіжними дорученнями – одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною стороною такої форми розрахунків є її універсальний характер і відносно простий та швидкий документообіг.